Ухвала КЦС ВС № 640/18509/15-ц

Ухвала Іменем України 12 жовтня 2020 року м. Київ справа № 640/18509/15-ц провадження № 61-13441ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року у складі судді Ніколаєнко І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., ВСТАНОВИВ: У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 55 907,31 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10 337,86 дол. США, відсотків за період з 22 жовтня 2012 року по 15 жовтня 2015 року в розмірі 1 749,15 дол. США, заборгованості по комісії за користування кредитом за період з 22 жовтня 2012 року по 15 жовтня 2015 року в розмірі 111,72 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 22 жовтня 2014 року по 15 жовтня 2015 року в розмірі 6 587,31 грн. Позов обґрунтовано тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 18 травня 2006 року укладено кредитний договір № HAEEAU12180002. Відповідно до умов вказаного договору ПАТ КБ «Приват Банк» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 17 180,00 дол. США на термін до 17 травня 2013 року, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. Згідно з умовами договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач посилався на те, що свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: видав відповідачу кредит в розмірі 17 180,00 дол. США. В порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала, а саме: не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на 15 жовтня 2015 року за нею утворилася заборгованість в розмірі 55 907,31 дол. США. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором № HAEEAU12180002 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки. Відповідно до умов пункту 5 договору поруки позивачем направлено на адресу відповідача ОСОБА_2 письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № HAEEAU12180002. Також зазначав, що відповідно до пункту 6 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про захист прав споживачів та визнання положень договору недійсним, у якому просив відмовити в задоволені первісного позову у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя, визнати недійсним пункт 4.1 кредитного договору від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк». ОСОБА_2 посилався на те, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. У кредитному договорі строк виконання основного зобов`язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 17 травня 2013 року. За таких обставин банк має право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 17 травня 2013 року, протягом наступних шести місяців. Посилався на те, що у змісті кредитного договору від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002 міститься пункт 4.1., який передбачає наступне: «При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 1,00 % від суми простроченого платежу, але не менше ніж 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати». Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у кредитному договорі від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002 складає: 1 % х 360 днів = 360 % річних. В той самий час пунктом 4.2. кредитного договору встановлено, що: «У випадку невиконання банком зобов`язань по видачі кредиту згідно з пунктом 2.1.1. даного договору за умови виконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктом 2.2.7. даного договору, банк сплачує позичальникові пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно виданої суми кредиту за кожен день прострочення виконання даного зобов`язання (за винятком випадків, передбачених пунктом 2.3.6. даного договору). Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на дату сплати». Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений для банку складає: 0,1 % х 360 днів = 36 % річних. Посилається на те, що пункт 4.1 кредитного договору є таким, що порушує права споживачів й одночасно суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), а тому просив визнати його недійсним. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1 кредитного договору від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність в нього права вимоги за кредитним договором від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002 у відповідному обсязі. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , яким визнано недійсним пункт 4.1 кредитного договору від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002, суд першої інстанції виходив з невідповідності даного положення кредитного договору вимогам діючого цивільного законодавства, та таким, що суперечить визначеним законом принципам врегулювання договірних відносин, та містить вимоги, що суперечить інтересам відповідача, як споживача послуг банку. Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . В іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року залишено без змін. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки останній не є споживачем послуг та стороною договору про надання споживчого кредиту, то відсутні правові підстави для визнання недійсним пункту 4.1 кредитного договору від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк». Залишаючи без змін рішення суду в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що банком не доведено наявність у нього права вимоги за кредитним договором від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002 у відповідному обсязі, оскільки доказів на підтвердження предмету відступлення права вимоги, належного розрахунку та сплати відповідних коштів в рахунок набутих прав вимоги, матеріали справи не містять. У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку звернулося з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що матеріалами справи підтверджується, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні первісному, ні новому кредитору, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 520/7987/16-ц та постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, який на думку заявника, не враховано судами попередніх інстанцій. Крім того, чинне законодавство не зобов`язує зазначати в договорах про відступлення права вимоги розміру заборгованості за відступленими договорами, тому висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність банком наявності в нього права вимоги за кредитним договором від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002 є необґрунтованим. Заявник посилається на те, що з цього питання права відсутній правовий висновок Верховного Суду. Також АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі зазначає, що судами не досліджено належним чином зібрані у матеріалах докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За своєю природою принцип змагальності цивільного процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача. Судами встановлено, що 18 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAEEAU12180002, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у філії «Розрахунковий центр» ПриватБанка м. Київ поточний рахунок № НОМЕР_1 Української автомобільної корпорації на строк до 17 травня 2013 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 17 180,00 дол. США на наступні цілі: купівля автомобіля Daewoo Lanos - 12 280,00 дол. США, а також у розмірі 4 900,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,13 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 даного договору. Періодом сплати вважався період з 20 по 25 число кожного місяця. 18 травня 2019 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № HAEEAU12180002/1, відповідно до пункту 1 якого встановлено, що предметом даного договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002. Згідно з пунктом 2 договору поруки № HAEEAU12180002/1 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Крім того, пунктами 4, 5, 6 договору поруки № HAEEAU12180002/1 сторони погодили, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Свої зобов`язання банк перед відповідачем виконав. Відповідно до повідомлення про відступлення ЗАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 26 червня 2008 року про те, що воно відступило свої права вимоги за вищевказаним кредитним договором № HAEEAU12180002 Компанії «Ukraine Auto Loan Finance № 1 plc». Внаслідок такого відступлення Компанія ЮАЛ отримала всі права вимоги щодо повернення кредиту і сплати процентів та інших сум за кредитним договором, всі права заставодержателя за відповідним договором застави рухомого майна, вказаним вище, і всі права, що належать заставодержателю за українським законодавством щодо страхового відшкодування, що підлягає сплаті за договором (-ами) страхування автомобіля, що є предметом застави за договором застави рухомого майна, включаючи вищезазначений договір страхування наземного транспорту. Зазначено про те, що відступлення права вимоги відбулось згідно з пунктом 2.3.10 кредитного договору у звичайному процесі діяльності та у межах визначених законом прав ЗАТ КБ «ПриватБанк», з метою розвитку його системи споживчого кредитування, і не призводить до жодної зміни обсягу прав і зобов`язань ані позичальника, ані страховика за кредитними документами. Зокрема, розмір платежів позичальника залишається таким, як визначений кредитними документами. 14 квітня 2016 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» (Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC), ПАТ КБ «Приват Банк» та «ТМФ Трасті Лімітед» (TMF TRUSTEE LIMITED) укладено договір викупу (відступлення) прав вимоги, за умовами якого продавець за цим договором погоджується продати, а покупець купити відповідні основні іпотечні активи договору. Сторони цим домовляються, що відповідні основні іпотечні активи продаються відповідно до переліку активів. У додатку № 1 «Перелік активів» за № 178 зазначено актив - договір № HAEEAU12180002, боржник ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд обґрунтовано дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення зворотного договору про відступлення права вимоги між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» (Ukraine Mortgage Loan Finance № 1 PLC), ПАТ КБ «Приват Банк» та «ТМФ Трасті Лімітед» (TMF TRUSTEE LIMITED) за кредитним договором від 18 травня 2006 року № HAEEAU12180002. Правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що відсутність у договорі про відступлення права вимоги від 14 квітня 2016 року та додатку до нього розрахунку заборгованості, яка виникла за боржником ОСОБА_1 , унеможливлює встановлення предмету цього договору. В цьому аспекті доводи касаційної скарги про те, що чинне законодавство не зобов`язує зазначати в договорах про відступлення права вимоги розміру заборгованості за відступленими договорами не заслуговують на увагу, оскільки доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц. Посилання заявника у касаційній скарзі на невідповідність оскаржуваних судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 520/7987/16-ц та постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах Верховний Суд виклав правовий висновок щодо відсутності повідомлення боржника про відступлення права вимоги, у той час як у справі № 640/18509/15-ц суди відмовили у зв`язку з відсутністю доказів щодо переходу права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк». Посилання у касаційній скарзі на те, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні попередньому, ні новому кредитору, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку, також не заслуговують на увагу, оскільки після відступлення права вимоги за кредитним договором висувати вимоги про стягнення заборгованості може лише новий кредитор. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 524/954/15-ц. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. З огляду на необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо застосування судами норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі посилання заявника на недослідження судами зібраних у справі доказів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_1 , про захист прав споживачів та визнання положень договору недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик