Постанова КАС ВС № 357/7136/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року м. Київ справа № 357/7136/17 адміністративне провадження № К/9901/10200/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дороганя Володимира Леонідовича про скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Дмитренко А.М. від 19 вересня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М., Кузьменка В.В. від 12 березня 2019 року, В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до начальника відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дороганя Володимира Леонідовича (далі - начальник відділу ДАБК Білоцерківської МР, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови відділу ДАБК Білоцерківської МР № З-0706/1, № З-0706/2, № З-0706/3, № З-0706/4 від 7 червня 2017 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними, оскільки, на думку позивача, він не є суб`єктом містобудування відповідно до вимог чинного законодавства, замовником будівельних робіт він не був, не виконував одночасно функції замовника і підрядника будівництва, а тому, на думку позивача, він не може нести відповідальності за вказані в постановах порушення у сфері містобудівної діяльності. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що начальником відділу ДАБК Білоцерківської МР правомірно та обґрунтовано винесено постанови про накладення штрафів на ФОП ОСОБА_1 за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, оскільки судами було встановлено, що на земельній ділянці, яку надано саме в користування позивачу на підставі договору оренди № 56 від 20 червня 2013 року, виконуються будівельні роботи, а доказів того, що ці будівельні роботи виконуються іншими особами відповідно до дозвільних документів, суду надано не було. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з постановами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року та Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ФОП ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Зазначає, що з матеріалів фотофіксації не можна достовірно установити, що будівництво здійснюється на земельній ділянці позивача, а тому, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про правомірність винесених відповідачем постанов щодо позивача. Також скаржник посилається на практику Верховного Суду, в якій сформульовано правову позицію стосовно того, кого слід вважати замовником будівництва та, відповідно, до кого можна застосувати штрафні санкції за порушення у сфері містобудівної діяльності (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 804/1845/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 804/2121/16, від 23 листопада 2018 року у справі № 804/1844/16). Від відділу ДАБК Білоцерківської МР надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, у зв`язку з цим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу подано до суду 11 квітня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 357/7136/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 . Відповідачем подано клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за його участі, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10 грудня 2002 року, види діяльності: кування, пресування, штампування, профілювання, порошкова металургія (основний); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що стверджується витягом з ЄДРПОУ. Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 3 травня 2012 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «З» загальною площею 899,6 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; дана нежитлова будівля (матеріальний склад) входить до комплексу нежитлових будівель, а саме: адмінбудівля, зазначена під літ. «А», мийка, зазначена під літ. «Д», мийка, зазначена під літ. «Е», автомайстерня, зазначена під літ. «Ж», склад ПММ, зазначений під літ. «И», нежитлове приміщення під № 2 в будівлі під літ. «В», що підтверджується копією цього договору, який було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Дуднік І.В., зареєстровано в реєстрі за № 1491. Згідно копії витягу про державну реєстрацію прав Білоцерківського МБТІ від 11 травня 2012 року № 34091644 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «З» площею 899,6 кв. м по АДРЕСА_1 . 20 червня 2013 року між Білоцерківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 56, за яким в оренду передано земельну ділянку під розміщення виробничо-складських, адміністративних приміщень площею 0,5993 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0044, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля літ. «З», а 4 липня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди вказаної вище земельної ділянки за ОСОБА_1 . Наведене підтверджується копією договору оренди та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 29 травня 2017 року головним спеціалістом відділу ДАБК Білоцерківської МР Юрчиком О.В. на підставі направлення № 5 від 22 травня 2017 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ФОП ОСОБА_1 . Зі змісту акта перевірки від 29 травня 2017 року судами встановлено, що під час перевірки виявлені такі порушення: на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , яка використовується на підставі договору оренди ФОП ОСОБА_1 , виявлено об`єкт незавершеного будівництва, а саме: складські приміщення розмірами 43,00 х 4,00 м, 6,50 х 8,20 м, 8,20 х 6,50 м, 9,37 х 12,80 м, роботи по зведенню складських приміщень виконуються ФОП ОСОБА_1 без розробленої та затвердженої в установленому законодавством порядку проектної документації та без документу, що надає право на виконання будівельних робіт (без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт); замовником будівництва не забезпечено здійснення авторського та технічного нагляду на об`єкті будівництва; на момент проведення перевірки об`єкт будівництва експлуатується без введення його в експлуатацію, чим порушено вимоги статей 29, 31, 34, 36, частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність». За результатами проведеної перевірки головним спеціалістом відділу ДАБК Білоцерківської МР Юрчиком О.В. винесено припис № С-3105/5/1 та припис № С-2905/5/2 від 29 травня 2017 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил до 30 грудня 2017 року та про зупинення будівельних робіт з моменту вручення припису. Одночасно 29 травня 2017 року головним спеціалістом відділу ДАБК Білоцерківської МР Юрчиком О.В. складено щодо позивача протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності № № 1-Л-З-2905/5/1, 1-Л-З-2905/5/2, 1-Л-З-2905/5/3, 1-Л-З-2905/5/4. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на підставі вказаних акта перевірки, приписів та протоколів т.в.о начальника відділу ДАБК Білоцерківської МР Дороганем В.Л. 7 червня 2017 року винесено постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №№ З-0706/1, З-0706/2, З-0706/3, З-0706/4, згідно яких ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених абзацом третім пункту 4 частини другої статті 2, пунктом 8 частини другої статті 2, пунктом 7 частини другої статті 2, абзацом третім пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено на нього штрафи у сумі 60 624 грн, 75780 грн, 60624 грн, 75780 грн. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року та Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Повноваження відділу ДАБК Білоцерківської МР та його посадових осіб у спірних правовідносинах визначені, зокрема, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про відповідальність за правопорушення сфері містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з положеннями частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 553). Пунктом 1 Порядку № 553 передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється ДАБІ України та її територіальними органами. Пунктом 5 Порядку № 533 встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Відповідно до пунктів 7 та 9 Порядку № 533 позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є: 1) подання суб`єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об`єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; 2) необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; 3) виявлення факту самочинного будівництва об`єкта; 4) перевірка виконання суб`єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; 5) вимога головного інспектора будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, про проведення перевірки за наявності підстав, передбачених законом; 6) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 7) вимога правоохоронних органів про проведення перевірки. Пунктами 16-22 Порядку № 553 визначено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком. У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт. Акт перевірки складається у двох примірниках. Один примірник надається суб`єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, а другий залишається в інспекції. Акт перевірки підписується посадовою особою інспекції, яка провела перевірку та суб`єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль. Припис складається у двох примірниках. Один примірник припису залишається в інспекції, а інший надається суб`єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль. Припис підписується посадовою особою інспекції, яка провела перевірку. Протокол протягом трьох днів після його складення та всі матеріали перевірки подаються керівникові відповідної інспекції або його заступникові для винесення постанови про накладення штрафу, передбаченої законодавством України. Якщо суб`єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, не погоджується з актом перевірки, він підписує його із зауваженнями, які є невід`ємною частиною такого акта. Із системного аналізу наведених правових норм можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Перевірка проводиться у присутності суб`єкта містобудівної діяльності або його представника. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 810/3517/17, від 22 жовтня 2018 року у справі № 153/876/17, від 10 липня 2019 року у справі № 521/17659/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/13788/15. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 29 травня 2017 року на підставі направлення № 5 від 22 травня 2017 року посадовою особою відділу ДАБК Білоцерківської МР проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил замовником будівництва по вулиці Київській, 33 в місті Білій Церкві. Результати перевірки оформлені актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 29 травня 2017 року, зі змісту якого судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог статей 29, 31, 34, 36, частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 11 Закону України «Про архітектурну діяльність». Крім акта перевірки, відповідачем складено протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності № № 1-Л-З-2905/5/1, 1-Л-З-2905/5/2, 1-Л-З-2905/5/3, 1-Л-З-2905/5/4 від 29 травня 2017 року та приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № С-3105/5/1 та № С-2905/5/2 від 29 травня 2017 року. У зазначених вище протоколах вказано про дату та місце розгляду справи про порушення у сфері містобудівної діяльності; примірники акта перевірки, протоколів та приписів вручено особисто під підпис ФОП ОСОБА_1 . На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відділом ДАБК Білоцерківської МР дотримано встановленого порядку проведення заходу державного архітектурно-будівельного контролю. Стосовно доводів скаржника про те, що він є неналежним суб`єктом відповідальності, оскільки відповідачем не доведено, що ФОП ОСОБА_1 виступав замовником будівництва або виконував одночасно функції замовника і підрядника будівництва, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Пунктом 3 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року № 244 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), передбачено, що штрафи накладаються на суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (суб`єкти містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що в оскаржуваних постановах від 7 червня 2017 року № З-0706/1, № З-0706/2, № З-0706/3, № З-0706/4 ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, відповідальність за які передбачена абзацом третім пункту 4 частини другої статті 2, абзацом третім пункту 6 частини другої статті 2, пунктом 7 частини другої статті 2, пунктом 8 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності». Зокрема, суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення: - виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації на об`єктах II категорії складності - у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат (абзац третій пункту 4 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»); - експлуатація або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи акті готовності об`єкта до експлуатації об`єктів II категорії складності - у розмірі сорока п`яти мінімальних заробітних плат (абзац третій пункту 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»); - незабезпечення замовником здійснення технічного нагляду у випадках, коли такий нагляд є обов`язковим згідно із законодавством, - у розмірі тридцяти шести мінімальних заробітних плат (пункт 7 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»); - незабезпечення замовником здійснення авторського нагляду у випадках, коли такий нагляд є обов`язковим згідно із законодавством, - у розмірі сорока п`яти мінімальних заробітних плат (пункт 8 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»). На підставі системного аналізу наведених правових норм колегія суддів дійшла до висновку, що спеціальним суб`єктом правопорушень у сфері містобудівної діяльності, відповідальність за які передбачено частиною другою статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» виступають суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно; а щодо правопорушень, передбачених частиною третьою статті 2 наведеного Закону, спеціальним суб`єктом правопорушення є суб`єкти містобудування, які виконують будівельні роботи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування (частина перша статті 1 Закону України «Про архітектурну діяльність»). На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що набуття фізичною або юридичною особою статусу замовника будівництва має місце за одночасного виконання таких умов: 1) перебування у власності або користуванні у такої особи земельної ділянки, на якій плануються або здійснюються будівельні роботи; 2) саме цей користувач або власник земельної ділянки має намір на здійснення будівельних робіт, про що свідчить подання у встановленому порядку відповідної заяви. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 464/2858/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 804/1845/16, від 7 травня 2020 року у справі № 810/2954/16. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, виявлені об`єкти незавершеного будівництва, а саме: складські приміщення розмірами 43,00 х 4,00 м, 6,50 х 8,20 м, 8,20 х 6,50 м, 9,37 х 12,80 м розміщені на земельній ділянці, що надана позивачу на підставі договору оренди № 56 від 20 червня 2013 року площею 0,5993 га. В договорі оренди відсутні будь-яка інформація щодо розміщення об`єктів нерухомого майна та об`єктів інфраструктури на зазначеній земельній ділянці. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з положеннями частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У силу положень частини першої статті 73 та частини першої статті 76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідачем на підтвердження своїх доводів стосовно того, що позивач є належним суб`єктом відповідальності, подані до суду першої інстанції такі докази: матеріали фотофіксації із зазначенням дати та місця проведення фотозйомки; документи, складені за результатом перевірки, а саме - акт перевірки від 29 травня 2017 року, в якому детально описано виявлені об`єкти незавершеного будівництва. Судами також враховано, що позивачем не подавалась до правоохоронних органів заява про захоплення його земельної ділянки третіми особами, хоча позивач як користувач та володілець земельної діяльнки несе відповідальність за стан її використання відповідно до умов договору оренди. Також судами не встановлено обставин, які б свідчать про доступ до цієї земельної ділянки третіх осіб, зокрема, вона не перебуває в суборенді. На цій підставі колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що, за даних обставин, позивач є належним суб`єктом відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності, оскільки він є єдиним користувачем земельної ділянки, на якій виявлені об`єкти незавершеного будівництва; в договорі оренди не зазначено про розташування цих об`єктів або інших приміщень, об`єктів незавершеного будівництва на земельній ділянці, переданій позивачу в оренду; до відділу ДАБК Білоцерківської МР не звертались інші особи з наміром здійснити будівельні роботи на земельній ділянці, яка перебуває в оренді ФОП ОСОБА_1 . При цьому посилання скаржника на судову практику, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 804/1845/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 804/2121/16, від 23 листопада 2018 року у справі № 804/1844/16, суд не приймає до уваги, оскільки у цих справах висновок Верховного Суду про те, що позивач не є замовником будівництва та, відповідно суб`єктом містобудівної діяльності, ґрунтувався на тому, що інша особа, а не позивач, є власником об`єкта, який належало ввести в експлуатацію; саме інша особа виявила намір здійснити реконструкцію об`єкта нерухомого майна, про що свідчили відповідні документи. Тому правовідносини та обставини у справах, на які посилається позивач, не є релевантними тим, які встановлені у справі, що розглядається. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність та обґрунтованість винесення начальником відділу ДАБК Білоцерківської МР постанов про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № З-0706/1 від 07.06.2017, №З-0706/2 від 07.06.2017, №З-0706/3 від 07.06.2017, №З-0706/4 від 7 червня 2017 року. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи та прийнятті рішень, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) заява № 16034/90, пункт 59). Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді: В.М. Бевзенко Н.В. Коваленко