Постанова 4857 № 380/2418/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2418/20 пров. № А/857/8832/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Коваля Р.Й., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, суддя у І інстанції Клименко О.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 22 червня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС) від 23 січня 2020 року: № 0001803306 про застосування до нього штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі ЄВ) у розмірі 9692,76 грн; № 0001813306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄВ у розмірі 11068,55 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 380/2418/20, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що висновки контролюючого органу про заниження ФОП ОСОБА_1 нарахування та сплати ЄВ не відповідає фактичним обставинам справи та повністю спростовані позивачем наданими доказами. У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ФОП ОСОБА_1 занизив суми доходу, на який нараховується ЄВ, за 2017-2018 роки на загальну суму 294 663,15 грн за рахунок невключення до загального оподатковуваного доходу надходжень грошових коштів по розрахункових рахунках від ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 з призначенням платежу «дебіторська заборгованість згідно актів звірки». Суд на підставі договорів про надання поворотної фінансової допомоги, листів про зміну призначення платежу зробив помилковий висновок про отримання позивачем поворотної фінансової допомоги, оскільки такі під час перевірки не надавалися. Окрім того, під час перевірки було встановлено, ФОП ОСОБА_1 у розрахунково-платіжних відомостях не відображено та не проведено нарахування доходу працівникам за роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням подвійної денної ставки. Всього за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року позивачем не відображено дохід залучених до роботи у вихідні та святкові дні працівників з врахуванням подвійного розміру середньоденного розміру заробітної плати на загальну суму 100392,76 грн. Таким чином, перевіркою встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 ЄВ на суму 22137,09 грн за рахунок невключення до бази нарахування ЄВ заробітної плати залучених до роботи у вихідні дні двох працівників за 2016-2018 роки. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄВ за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, результати якої оформлено актом № 753/33.6-3/ НОМЕР_1 від 21 грудня 2019 року. У ході зазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновки про порушення ФОП ОСОБА_1 , зокрема, вимог: - пункту 1 частини 4 статті 1, абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 5 статті 8, пунктів 2, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI), внаслідок чого донараховано ЄВ за 2017-2018 роки на загальну суму 74006,32 грн; - пункту 2 статті 6, пункту 7.1 статті 7 Закону № 2464-VI у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, внаслідок чого донараховано ЄВ на суму 22137,09 грн; 23 січня 2020 року ГУ ДПС за наслідками перевірки на підставі акту перевірки від 21 грудня 2019 року № 753/33.6-3/ НОМЕР_1 прийнято оспорювані рішення № 0001803306 та № 0001813306, які оскаржувалися ФОП ОСОБА_1 до Державної податкової служби України у адміністративному порядку, однак її рішенням від 05 березня 2020 року №8464/6/99-00-08-06-01-06 скарга позивача у цій частині була залишена без задоволення. ФОП ОСОБА_1 не погодився із рішеннями ГУ ДПС від 23 січня 2020 року про застосування штрафних санкцій № 0001803306 та № 0001813306 та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції позовних вимог ФОП ОСОБА_1 щодо рішення ГУ ДПС від 23 січня 2020 року № 0001803306 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄВ у розмірі 9692,76 грн апеляційний суд зазначає таке. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону № 2464-VI. Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Приписами пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками ЄВ є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник ЄВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄВ. База нарахування ЄВ визначається положеннями статті 7 Закону № 2464-VI. Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI ЄВ нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що ЄВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування ЄВ. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI податкові органи мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату ЄВ, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Пунктом 6 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI передбачено право податкових органів застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом. Згідно із пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника ЄВ такі штрафні санкції: за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого ЄВ накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Відтак, базою нарахування ЄВ для фізичної особи підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із приписами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (далі ПК) об`єктом оподаткування таким податком є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Відповідно до матеріалів справи, висновки контролюючого органу у цій частині обґрунтовуються тим, що позивачем було занижено загальний оподаткований дохід на загальну суму 336 392,34 грн за рахунок невключення до нього грошових коштів, що надійшли на його рахунки від ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 із призначенням платежу «дебіторська заборгованість згідно актів звірки». Суд першої інстанції вважав такі висновки відповідача безпідставними з огляду на те, що від зазначених контрагентів позивача у період 2017-2018 років на його розрахункові рахунки надходили кошти на виконання договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. При цьому ними були допущені помилки при заповненні реквізитів платіжних доручень, а саме в частині реквізиту кожного з платіжних доручень «призначення платежу» помилково зазначено «дебіторська заборгованість згідно акту звірки» замість «поворотна фінансова допомога згідно договору від…», які у подальшому були ними уточнені. Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, зважаючи на таке. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Питання надання платниками податків документів до перевірки врегульовано статтею 85 ПК, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Відповідно до приписів пункту 44.6 статті 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Згідно із положеннями пункту 44.7 статті 44 у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків. Як свідчать матеріали справи, під час перевірки контролюючим органом ФОП ОСОБА_1 було надано довідки про суми дебіторської та кредиторської заборгованості, відповідно до яких дебіторська заборгованість станом на 01 січня 2017 року, 01 січня 2018 року та 31 грудня 2018 року по розрахунках з покупцями відсутня. Окрім того, під час перевірки договорів № 2017/02 від 01 травня 2017 року, № 2017/01 від 01 лютого 2017 року, № 2017/03 від 01 серпня 2017 року про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , а також листів-уточнень про виправлення допущених помилок у реквізитах платіжних доручень надано не було, як і документів про отримання поворотної фінансової допомоги. При цьому апеляційний суд критично ставиться до фактичної можливості систематичного допущення аналогічної помилки про оформленні кількох десятків платіжних доручень трьома різними суб`єктами підприємницької діяльності при перерахуванні коштів позивачу у різний час впродовж 2017-2018 років. Водночас, Акт перевірки № 753/33.6-3/ НОМЕР_1 від 21 грудня 2019 року містить підпис позивача під тим, що надані ним первинні документи, які використані при проведенні перевірки, достовірні і додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність суб`єкта господарювання за період, що перевірявся, немає (а.с. 68 т.1) При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які пояснення щодо того, чому ФОП ОСОБА_1 з урахуванням приписів пунктів 44.6 та 44.7 статті 44 ПК не надав необхідні первинні документи контролюючому органу до прийняття оспорюваних рішень. Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції при вирішенні спору у цій частині допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи. Його висновок про безпідставність тверджень контролюючого органу щодо заниження ФОП ОСОБА_1 загального оподатковуваного доходу на суму 336392,34 грн, відсутність бази для нарахування йому ЄВ та протиправність рішенням відповідача № 0001803306 від 23 січня 2020 року є помилковим. Щодо вирішення судом першої інстанції позову у частині оспорюваного ФОП ОСОБА_1 рішення ГУ ДПС № 0001813306 від 23 січня 2020 року апеляційний суд зазначає таке. На думку апеляційного суду, суть публічно-правового спору, що розглядається, у цій частині зводиться до перевірки обґрунтованості висновків ГУ ДПС про заниження позивачем ЄВ на суму 22137,09 грн за рахунок невключення до бази нарахування ЄВ подвійної денної ставки заробітної плати залучених до роботи у вихідні дні двох працівників за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 100392,76 грн. Абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками ЄВ є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, яка визначає базу нарахування ЄВ, такий нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Таким чином, на переконання апеляційного суду, для визначення бази нарахування ЄВ у випадку, що розглядається, визначальною обставиною є визначення суми нарахованої ФОП ОСОБА_1 кожній застрахованій особі заробітної плати у період, що підлягав перевірці. При цьому контролюючим органом у ході перевірки було зроблено висновок про те, що ФОП ОСОБА_1 не проведено нарахування доходу працівникам за роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням подвійної денної ставки за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року двох працівників на загальну суму 100 392,76 грн. Водночас, будь-яких доказів наявності спору між ФОП ОСОБА_1 та найманими ним працівниками щодо розміру нарахування та виплати заробітної плати матеріали справи не містять. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність висновку контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 нарахування, обчислення та сплати ЄВ на суму 22137,09 грн, оскільки такий нараховується на суму вже нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати. Окрім того, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що ФОП ОСОБА_1 у період, що підлягав перевірці, уклав дев`ять трудових договорів із найманими працівниками. При цьому у акті перевірки контролюючий орган не вказав дохід яких саме працівників та у які конкретно періоди не було відображено позивачем. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Окрім того, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції у цій частині позовних вимог, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції про протиправність рішення відповідача № 0001813306 від 23 січня 2020 року та необхідність його скасування. На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ФОП ОСОБА_1 1120,64 грн сплаченого при зверненні до суду першої інстанції судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, виходячи із такого розрахунку: 9692,76 +11068,55 = 20761,31 20761,31 / 2102 = 11068,55 / Х Х = (2102 х 11068,55) / 20761,31 Х = 1120,64 Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року у справі № 380/2418/20 у частині задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23 січня 2020 року № 0001803306 та у задоволенні таких позовних вимог відмовити. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1120 (одна тисяча сто двадцять) грн 64 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039, 79003, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 35). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. Й. Коваль І. М. Обрізко