Постанова 4855 № 580/1123/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1123/20 Головуючий у 1 інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі Баглай О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 у справі за адміністративним позовом першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до Великохутірської сільської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-приватне акціонерне товариство «Черкаський» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : Перший заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття до комунальної власності територіальної громади с. Рецюківщина Драбівського району Черкаської області об`єкту нерухомості, що перебуває на балансі ПрАТ "Черкаський" - 8-ми квартирного житлового будинку за адресою: Черкаська обл., Драбівський р-н, с. Рецюківщина, вул. Центральна, буд. 19; - зобов`язати відповідача забезпечити прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади с. Рецюківщина Драбівського району Черкаської області вказаний вище об`єкт нерухомості. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 провадження у справі закрито. Не погоджуючись з вказаною ухвалою заступник прокурора Черкаської області звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги даного позову не можуть бути розглянуті в межах адміністративного провадження, а тому провадження у справі підлягає закриттю. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)» Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 23.02.2016 №05-01-917 при створенні у процесі приватизації ВАТ «Черкаський» до статутного капіталу товариства залишилось на його балансі і відноситься до державної власності майно, у т.ч. 8-ми квартирний житловий будинок за адресою: Черкаська обл., Драбівський р-н, с. Рецюківщина, вул. Центральна, буд.19. Висловлено прохання Рецюківщинській сільській раді прийняти таке майно у комунальну власність. Листом від 28.02.2020 №32/1-167вих-20 Драбівський відділ Золотоніської місцевої прокуратури звернувся до відповідача із вимогою повідомити про вирішення питання щодо прийняття вищевказаного будинку у комунальну власність. На вказаний лист відповідач повідомив, що питання прийняття у комунальну власність Великохутірської сільської ради вказаного будинку не приймалось. До об`єднання у Великохутірську ОТГ Рецюківщинська сільська рада прийняла рішення від 10.09.2018 №30-2/VII «Про надання згоди на прийняття в комунальну власність 8-ми квартирних житлових будинків». Відповідно до листа позивача від 03.03.2020 № 10-12/02-1118 вищевказаний будинок не передано до комунальної власності Великохутірської ОТГ. Водночас, по окремих квартирах наявні правовстановлюючі документи (свідоцтва про право власності), видані громадянам, які в них проживають. Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, суб`єкти владних повноважень можуть бути учасниками приватно-правових відносин. Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Отже, оскільки заявлені позовні вимоги стосуються бездіяльності відповідача та безпосередньо направлені на набуття ним права комунальної власності, то спірні правовідносини не стосуються порушення відповідачем прав позивача у публічно-правовій сфері, а направлені на виникнення у відповідача цивільних прав (права власності). Більше того, як вірно було зауважено судом першої інстанції, вирішення даного спору також стосується права власників квартир відповідного будинку. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Отже, враховуючи, що предметом оскарження є правомірність дій відповідача щодо неприйняття до комунальної власності територіальної громади с. Рецюківщина Драбівського району Черкаської області об`єкту нерухомості, що перебуває на балансі ПрАТ "Черкаський" - 8-ми квартирного житлового будинку за адресою: Черкаська обл., Драбівський р-н., с. Рецюківщина, вул. Центральна, буд. 19, колегія суддів приходить до висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки він підлягає вирішенню за правилами ГПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, оскільки вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції правомірно закрив провадження в адміністративній справі. При цьому, проаналізувавши всі доводи та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження у справі та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України. Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.