Постанова 4820 № 681/882/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 681/882/19 Провадження № 22-ц/4820/1304/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Костенка А.М. (суддя доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М. секретар судового засідання Чебан О.М. з участю: представника позивача та представника відповідача - Понінківської селищної ради розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 681/882/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року у складі судді Горгулько Н.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Понінківської селищної ради про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації, третя особа: приватний нотаріус Полонського нотаріального округу Бондар Світлана Миколаївна. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року він є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а власником іншої частини будинку є ОСОБА_2 . В березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Полонського районного суду позов про виділення в натурі його частки будинку та господарських споруд. Отримавши відзив на позов, він дізнався, що в складеному на ім`я відповідача договорі дарування від 05 вересня 2000 року 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 нотаріусом визначено на власний розсуд без реального поділу будинку, які саме кімнати та господарські будівлі переходять у власність відповідача. Позивач посилався, що виділ часток в натурі ніколи не проводився, тому вважав, що вказаний договір порушує його право власності на належну йому частку в домоволодінні в зв`язку з чим є недійсним Тому ОСОБА_1 просив поновити йому строк на звернення до суду з позовом про визнання недійсним та скасування договору дарування Ѕ частини будинку по АДРЕСА_2 , так як про існування вказаного договору він довідався в травні 2018 року, також просив визнати недійсним та скасувати договір дарування, укладений 05 вересня 2000 року та засвідчений приватним нотаріусом Бондар С.М., за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог суперечить встановленим встановленими в судовому засіданні фактичним обставинам справи, про які суд вказує в своєму рішенні, зокрема доведеному факту, що на момент укладення спірного договору дарування, був відсутній договір про розподіл та виділ часток між сторонами в натурі. Крім того, суд залишив поза увагою вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства України від 18 червня 1994 року № 18/5, зокрема п.п. 44,45 які чітко визначають порядок відчуження частки майна яке перебуває в спільній частковій власності. З огляду на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, рішення суду є законним та обґрунтованим. Заява позивача стосовно того , що про існування спірного договору дарування йому стало відомо лише у березні 2018 року не відповідає дійсності. Відповідно до оспорюваного договору дарування від 05 вересня 2000 року йому у власність перейшло:1/2 частина одноповерхового дерев`яного будинку покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 м. кв., яка складається з кухні 5,9 м. кв., коридору 2,8 м. кв., двох житлових кімнат площею 17,0 та 10,9 м. кв., веранди 12,2 м. кв., хлів цегляний В, кам`яний погріб з шийкою Г, цегляна літня кухня Д та Ѕ частина паркану штахетного N. Вказана частина будинку належала дарувальнику ОСОБА_3 на підставі договору дарування посвідченого 06 вересня 1985 р. Понінківською селищною радою та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Перед укладенням договору дарування від 05 вересня 2000 року для його посвідчення надавались документи, які передують укладенню договору, а саме: довідка-характеристика, видана Полонським бюро технічної інвентаризації 23 серпня 2000 року №68, довідка виконавчого комітету Понінківської селищної ради про відсутність заборони на відчуження частини житлового будинку, довідка Полонської державної нотаріальної контори від 05.09.2000 р. за номерами 372 та 379741-1192 про відсутність заборон та арештів на частину житлового будинку, що належав ОСОБА_3 . Крім того, факт розподілення будинку в натурі підтверджується матеріалами Інвентаризаційної справи в якій визначена вартість як цілого будинку та і кожної його виділеної частини кожному зі співвласників. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_4 , яка була дружиною ОСОБА_1 знала про розподіл будинку на момент складення свого заповіту, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заповіла Ѕ частину житлового будинку з визначення дійсної її вартості належної їй частини будинку. Навіть якщо вона не розповіла ОСОБА_1 про довідку - характеристику та про її зміст, то про існування договору дарування він знав, беручи Довідку з реєстру прав власності на нерухоме майно у червні 2012 року, в якій міститься запис про існування оспорюваного договору дарування. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення з наступних підстав. У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, ОСОБА_3 під час укладення угоди фактично дарувала для ОСОБА_2 частину домоволодіння, якою вона користувалася, то договір є правомірним, однак з таким висновком суду погодитись не можна. Так судом встановлено, що до 1917 року було збудовано житловий будинок, адреса якого на даний час АДРЕСА_2 . 1/2 частина даного будинку (в тому числі сарай, половина погреба) належала ОСОБА_5 на підставі довідки Понінківської сільської ради депутатів трудящих, виданої 20.04.1956 року за № 30/680. Вказану частку домоволодіння він відчужив ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу 1/2 (половинної) частки житлового будинку від 29.04.1956 року. В зазначеному договорі вказано, що покупець набула 1/2 частку одноповерхового дерев`яного жилого будинку. Інші 50% даного домоволодіння належали ОСОБА_7 на підставі дубліката свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 28.10.1964 року. 27 червня 1985 року рішенням виконавчого комітету Понінківської селищної ради народних депутатів Полонського району Хмельницької області за вмершим ОСОБА_7 було узаконено кладовку розміром 380 х 262, перебудовану веранду і перебудований хлів розміром 790 х 455 по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями його 1/2 частки у праві власності на вказане домоволодіння стали п`ятеро його дітей, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.07.1985 року. В даному свідоцтві вказано, що спадкове майно складається з 1/2 частки дерев`яного критого шифером будинку з надвірними будівлями: сараю «Б», сараю «В», літньої кухні «Г», погреба з шийкою «Д», споруди «N». За договором дарування частини будинку від 06.09.1985 року четверо зі спадкоємців передали свої частки у праві власності п`ятій спадкоємиці ОСОБА_3 , після чого у її власність перейшла вся 1/2 частка домоволодіння, раніше належна її батькові ОСОБА_7 05 вересня 2000 року ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_2 за договором дарування належну їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . В п.1 вказаного договору зазначено:« ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 (одну другу) частину жилого будинку номер АДРЕСА_2 . У власність обдарованого відходить: 1/2 частина одноповерхового дерев`яного покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м (двадцять сім цілих дев`ять десятих) кв.м, яка складається з кухні 5,9 кв.м, коридору 2,8 кв.м, двох житлових кімнат площею 17,0 та 10,9 кв.м, веранди 12,2кв.м, хлів цегляний В, кам`яний погріб з шийкою Г, цегляна літня кухня Д, 1/2 частина паркану штахетного N». Зазначені обставини підтверджуються копією договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 05.09.2000 року. Як вбачається з витягу з реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі договору дарування зареєстровано право спільної часткової власності власності на Ѕ частину жилого будинку номер АДРЕСА_1 без визначення конкретних жилих і нежилих приміщень житлового будинку та господарських будівель та споруд та без зазначення окремих приміщень, які вказані у договорі дарування. Дарувальник ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла співвласниця будинку ОСОБА_6 . Після її смерті належну їй 1/2 частку вищевказаного домоволодіння успадкувала ОСОБА_9 . У виданому ОСОБА_9 свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 15.02.2002 року зазначено, що спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із 1/2 частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також що цей житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 700 кв.м і що на вказаній земельній ділянці розташований одноповерховий, дерев`яний критий шифером будинок «А-1», хлів дерев`яний «Б», хлів цегляний «В», погріб з шийкою кам`яний «Г», літня кухня цегляна «Д». ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_9 . Після її смерті належну їй 1/2 частку вищевказаного домоволодіння успадкував її чоловік ОСОБА_1 . Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть ОСОБА_9 від 23.08.2011 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.06.214 року, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25.06.2014 року. В останньому з перелічених документів зазначено, що спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , на даний час на праві спільної часткової власності в частках по 1/2 кожен є сторони по справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . З даних інвентарної справи № 350 Полонського бюро технічної інвентаризації вбачається, що ні розподілу ні виділу частки майна в натурі між співвласниками будинку номер АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку будь-коли не проводилось. Фактично попередніми власниками без укладення відповідної нотаріально посвідченої і зареєстрованої у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів угоди було визначено порядок користування житловим будинку без поділу його в натурі та утворення двох окремих об`єктів нерухомості. Судом також встановлено, що ні договору про розподіл часток між сторонами, ні рішення суду про виділ майна в натурі не було і немає, а відповідачем не доведено жодним чином про проведення у відповідності до чинного законодавства розподілу спірного будинку в натурі між його співвласниками. Згідно ст. ст. 113, 115, 118 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію. Якщо учасники спільної часткової власності на жилий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов`язкова і для особи, яка згодом придбає частку в спільній власності на цей будинок. Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ч.1 ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. За нормами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Нормами ст. 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Також згідно ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У відповідності до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Згідно ст. ст. 59, 60 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення, недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини. П.п. 44, 45 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.1994, № 18/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" передбачено, що при вчиненні нотаріальної дії в договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок користування конкретними його частинами. В договорі про відчуження одним з учасників спільної часткової власності належної йому частки майна порядок користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок користування майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок користування майном (конкретними його частинами). Угода про порядок користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлена шляхом складання самостійного документа, який є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа (при укладанні угоди щодо порядку користування майном, яке підлягає реєстрації). Угода може бути укладена між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку користування майном або конкретними його частинами. Учасники спільної часткової власності вправі укладати угоди про встановлення розміру часток або про зміну розміру часток, якщо в правовстановлюючому документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно. Така угода може бути оформлена як шляхом складання самостійного документа, так і викладена на правовстановлюючому документі. Як встановлено судом на час укладення оспорюваного правочину в 2000 році між співвласниками спірного житлового будинку не було вирішено питання шляхом окремої угоди між ними або рішенням суду виділу частки з спільного майна кожного зі співвласників та поділу жилого будинку в натурі між співвласниками, також між співвласниками не було укладено нотаріально посвідченої і зареєстрованої у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів угоди про встановлення порядку користування відособленими приміщеннями будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до частки кожного. А навіть і користування частиною житлового будинку не надає користувача права на відчуження цієї частини будинку без поділу будинку в натурі. За таких обставин, оскільки в абзаці другому п. 1 договорі дарування від 05.09.2000 року визначено, які конкретно кімнати та господарські будівлі переходять у власність обдаровуваного, тоді як ані розподілу, ані виділу частки майна в натурі між співвласниками спірного будинку будь-коли не проводилось і в реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначено, що сторонам у справі належить по 1/2 частині домоволодіння АДРЕСА_1 (форма власності приватна спільна часткова) без визначення конкретних приміщень, то оспорюваний у даній справі договір дарування в частині абзацу другого п. 1 не відповідає вимогам закону, а саме ст.ст. 113, 115, 118 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, п.п. 44, 45 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.1994, № 18/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", а тому у відповідності до ст. ст. 59, 60 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року підлягає визнанню недійсним в цій частині. Суд першої інстанції на вказані обставини справи уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, дійшов помилкового висновку, що оскільки, ОСОБА_3 під час укладення угоди фактично дарувала для ОСОБА_2 частину домоволодіння, якою вона користувалася, то договір є правомірним, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнання недійсним в частині абзацу другого п. 1 договору дарування від 05.09.2000 року. При цьому відсутні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання недійсним договору повністю, оскільки оспорюваний договір дарування в іншій частині відповідає вимогам цивільного законодавства. Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пред`явив позов, не пропустивши строку позовної давності, так як про наявність договору дарування саме в такій редакції позивач дізнався в травні 2018 року під час розгляду цивільної справи за його позовом про виділ частки майна, що є у спільній частковій власності. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2020 року в частині відмови в позові про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 05 вересня 2000 року 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення: Позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково. Визнати недійсним абзац другий пункту першого договору дарування 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за №3055, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від 05 вересня 2000 року, за яким: «У власність обдарованого відходить Ѕ частини одноповерхового покритого шифером жилого будинку площею, площею 27,9 кв.м., яка складається з: кухні 5.9 кв.м, коридору 2.8 кв.м., двох житлових кімнат площею 17.0 та 10.9 кв.м., веранди 12.2 кв.м., хліва цегляного В, кам`яного погріба з шийкою Г, цегляної літньої кухні Д, 1/2 частина паркану штахетного N». В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, протее може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Л.М. Грох