Постанова КЦС ВС № 205/7420/13-ц

Постанова Іменем України 06 жовтня 2020 року м. Київ справа № 205/7420/13-ц провадження № 61-13120св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В., учасники справи: позивач - Кредитна спілка «Взаємний кредит», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Управління - служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст вимог заяви та рішень судів У вересні 2015 року Кредитна спілка «Взаємний кредит» (далі - КС «Взаємний кредит») звернулася до суду з заявою, надалі уточненою, в якій просила повторно виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 на підставі виконавчих листів від 15 серпня 2014 року, виданих на виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін в частині виселення рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2014 року, посилаючись на те, що відповідачі повторно вселились у квартиру після їх примусового виселення. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року у задоволенні заяви КС «Взаємний кредит» відмовлено. Відмовляючи КС «Взаємний кредит» у повторному виселенні відповідачів, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано належних доказів повторного вселення у спірну квартиру відповідачів, їх проживання у цій квартирі та наявності там їх особистих речей після рішення суду про їх виселення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення заяви. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , з квартири АДРЕСА_1 . Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт самовільного вселення в спірну квартиру, після примусового виселення, відповідачами не заперечується. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано належної оцінки тим обставинам, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_6 народився і був зареєстрований у спірній квартирі її син ОСОБА_5 , який набув права користування цим житловим приміщенням. Позбавлення права на житло його матері шляхом її повторного виселення зі спірної квартири порушує житлові права малолітнього, стосовно якого рішення суду про виселення не ухвалювалось. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині виселення ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у липні2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін в частині виселення рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. На виконання судового рішення 15 серпня 2014 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчі листи про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з вищезазначеної квартири. 05 листопада 2014 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Дніпропетровського МУЮ) прийнято постанови про закінчення виконавчих проваджень: № 44856526 з виселення ОСОБА_1 , № 44856587 з виселення ОСОБА_3 , № 44856775 з виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Також 05 листопада 2014 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 44856746 з виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки зазначені особи в квартирі не проживають, їх особистих речей немає. Відповідно до акта від 17 березня 2015 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ на момент виходу з метою перевірки стану арештованого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , виявлено, що в ній проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яких примусово виселено на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2014 року. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадку повного виконання рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню. Згідно з частиною одинадцятою статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, якщо особа самостійно вселилася в приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження в цьому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця. Така сама за змістом норма міститься у частині десятій статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Звертаючись до суду з цією заявою, заявник просив про повторне виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спірного житлового приміщення у зв`язку з їх самостійним вселенням до нього. Вирішуючи питання про наявність підстав для повторного виселення з квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції правильно встановив усі фактичні обставини у справі та застосував норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що будучи примусово виселеними зі спірної квартири відповідачі повторно вселилися у спірне житлове приміщення, у зв`язку із чим задовольнив заяву КС «Взаємний кредит»про повторне виселення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 335/1394/13-ц (провадження № 61-14396св18). Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила. Доводи касаційної скарги про порушення прав ОСОБА_5 . Верховний Суд відхиляє. На момент народження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) рішення про виселення його матері вже набрало законної сили, а на момент його виконання ОСОБА_6 разом з дітьми в квартирі не проживала, що підтверджується постановою державного виконавця про закриття провадження від 05 листопада 2014 року. Про виселення малолітнього ОСОБА_5 кредитна спілка вимоги не заявляла, а факт його народження та реєстрація у спірній квартирі не впливає на можливість виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2014 року в частині виселення ОСОБА_6 та її дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення в частині виселення ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко Г. В. Коломієць О. В. Ступак