Постанова КЦС ВС № 369/225/17

Постанова Іменем України 30 вересня 2020 року м. Київ справа № 369/225/17 провадження № 61-17832св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як правонаступників після смерті відповідача ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Марка Леонідовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У січні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до суду з позовом доКиєво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА), ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що Боярська лісова дослідна станція ще з радянських часів була користувачем лісових угідь, у тому числі в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району (Хотівське лісництво), що підтверджується проектом організації і розвитку лісового господарства 1988 року, та їй видавалися державні акти на право постійного користування землею. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 14 квітня 2003 року № 132 Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету надано в постійне користування 373,2 га земель для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області та видано державний акт на право постійного користування серії Ш-КВ № 022928, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №

552. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України. З метою присвоєння кадастрового номера вищевказаній земельній ділянці розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 06 березня 2009 року № 169 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також передано у постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. В подальшому на підставі листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 07 жовтня 2009 року № 2608 розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 внесено зміни у розпорядження від 06 березня 2009 року № 169 та викладено пункт 2 цього розпорядження у новій редакції: «передати у постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 га сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями - 1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га у межах Чабанівської селищної ради». На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») видано: державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003, для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051; державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою площею 229,0789 га, кадастровий номер 3222457401:02600265004, для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049. В подальшому Києво-Святошинською РДА припинено право постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України на земельну ділянку площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003. На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 20 грудня 2012 року № 3581 за рахунок вищевказаної земельної ділянки надано у власність та видано громадянам: ОСОБА_14 - державний акт серії ЯЙ № 334044 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02600265105, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_8 - державний акт серії ЯЙ № 334046 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:026002:5106, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_9 - державний акт серії ЯЙ № 334043 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5108, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_11 - державний акт серії ЯЙ № 334042 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5109, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_12 - державний акт серії ЯЙ № 334047 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:026002:5110, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; ОСОБА_13 - державний акт серії ЯЙ № 334048 на земельну ділянку площею 0,1050 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5111, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. В подальшому, вищевказані громадяни через представника ОСОБА_15 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року та від 02 жовтня 2015 року. Загальна вартість придбаних ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок становить 476 600 грн. Щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5105, 3222457401:02:002:5106, 3222457401:02:002:5107, 3222457401:02:002:5108, 3222457401:02:002:5109, 3222457401:02:002:5110, 3222457401:02:002:5111 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцол А. О. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2015 року №№ 24996455, 24993934, 24986378 та від 28 серпня 2015 року № № 24004524, 24004073, 24003507, 24001822. Разом з тим прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 про внесення змін у розпорядження від 06 березня 2009 року № 169, подальше припинення права постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельною ділянкою площею 11,9330 га та передача частини цієї ділянки у власність громадянам суперечить вимогам чинного законодавства. Віднесення оспорюваних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення Хотівського лісництва Національного університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція»), крім вищевикладеного, підтверджується також інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 25 жовтня 2016 року №

701. Рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог статей 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному випадку вилучення оспорюваної земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 11,9330 га уповноваженим державним органом не проводилося. Прийняття розпорядження Києво-Святошинською РДА від 21 січня 2010 року № 273 про внесення змін в розпорядження від 06 березня 2009 року № 169 є фактично вилученням не уповноваженим органом виконавчої влади лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га та незаконною зміною її цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію сільськогосподарських земель. За приписами частини другої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) отримання згоди землекористувача при вилученні земельної ділянки може бути реалізоване лише у формі погодження проекту землеустрою щодо вилучення земельної ділянки, а не у формі листа, який може бути лише підставою для розробки проекту її вилучення з метою встановлення координат вказаної земельної ділянки та формування її як об`єкта права. Відповідно до положень статті 17, частини першої статті 20, частини третьої статті 122, частини п`ятої статті 149 ЗК України, статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності. За таких обставин незаконним є також розпорядження Києво-Святошинської РДА про припинення права постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003, і подальше надання за її рахунок земельних ділянок у власність. Державним органом лісового господарства Київської області не надавалося погодження на відведення оспорюваних земельних ділянок у власність. Тому розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 20 грудня 2012 року № 3581 суперечать вимогам чинного законодавства. Прийняття Києво-Святошинською РДА незаконних розпоряджень свідчить про те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким, в силу положень статті 122 ЗК України, є Київська ОДА. Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА просив: визнати недійсними розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 20 грудня 2012 року № 3581; витребувати на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_6 земельні ділянки загальною площею 0,7344 га з кадастровими номерами: 3222457401:02:002:5105, 3222457401:02:002:5106, 3222457401:02:002:5107, 3222457401:02:002:5108, 3222457401:02:002:5109, 3222457401:02:002:5110, 3222457401:02:002:5111, які знаходяться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року відкрито провадження в цій справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА до Києво-Святошинської РДА, ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року, внесеною в журнал судового засідання, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , було залучено до участі у справі як правонаступників відповідача ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_16 заперечила проти позову, посилаючись на те, що оспорювані розпорядження прийнято в межах повноважень Києво-Святошинської РДА та у спосіб, встановлений законом, тому позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними. Крім того, при зверненні з цим позовом пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсними оспорюваних розпоряджень є недоведеними і позивач не надав самого розпорядження від 20 грудня 2012 року № 3581. Крім того, заявлені позовні вимоги до ОСОБА_6 не можуть бути задоволені, оскільки вона померла, а витребування земельної ділянки в особи, яка померла, є безпідставним. Позивач не визначився з позовними вимогами до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як правонаступників ОСОБА_6 . Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово. Останньою постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 20 грудня 2012 року № 3581. Витребувано на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як правонаступників після смерті відповідача ОСОБА_6 , земельні ділянки загальною площею 0,7344 га з кадастровими номерами: 3222457401:02:002:5105; 3222457401:02:002:5106; 3222457401:02:002:5107; 3222457401:02:002:5108; 3222457401:02:002:5109; 3222457401:02:002:5110; 3222457401:02:002:5111, які знаходяться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. Стягнуто з ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на користь прокуратури Київської області судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 9 905 грн, за подання апеляційної скарги - 14 875,50 грн, а всього - 24 762,50 грн. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273, на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 11,9330 га була переведена в землі сільськогосподарського призначення, є незаконним, оскільки прийняте неуповноваженим органом. Тому спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника - Київської ОДА. За таких обставин прийняте в подальшому розпорядження Києво-Святошинської РДА від 20 грудня 2012 року № 3581 про передачу земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального садівництва, також є незаконним. Посилання представника відповідачів на відсутність в матеріалах справи оспорюваного розпорядження Києво-Святошинської РДА від 20 грудня 2012 року № 3581 суд не взяв до уваги, оскільки за повідомленням прокурора всі землевпорядні документи щодо спірних земельних ділянок витребувані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тому їх формальна відсутність не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Стороною відповідача не заперечувався факт прийняття зазначеного розпорядження і про його наявність свідчать відповідні державні акти, видані на його підставі. Про наявність розпоряджень прокурору стало відомо з листа генерального директора виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 25 жовтня 2016 року, а з цим позовом він звернувся в січні 2017 року, тобто в межах позовної давності. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. 03 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін М. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив: скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та закрити провадження у справі в цій частині; в іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасувати, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в іншій редакції; в іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін; стягнути на користь відповідача сплачений за подання касаційної скарги судовий збір. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що оспорювані розпорядження стосувалися земельної ділянки площею 11,9330 га. Відповідно до пункту 5 статті 27 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) її розпорядником мав бути Кабінет Міністрів України, тому перший заступник прокурора Київської області неправильно зазначив Київську ОДА позивачем в цій справі. Встановивши, що відповідач ОСОБА_6 померла до пред`явлення позову, суди повинні були закрити провадження у справі, а не залучати ОСОБА_1 до участі в цій справі як правонаступника. При цьому місцевий суд не залучив до участі у справі Національний університет біоресурсів і природокористування України, якому оскаржуваним розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 передано в постійне користування, зокрема земельну ділянку площею 11,9330 га для ведення підсобного сільського господарства, а суд апеляційної інстанції не врахував правові наслідки скасування цього розпорядження та вплив такого рішення на права і обов`язки Національного університету біоресурсів і природокористування України. Для вирішення питання про законність або незаконність розпорядження Києво-Святошинської РДА від 20 грудня 2012 року № 3581 апеляційний суд повинен був його дослідити, однак в матеріалах справи воно відсутнє і його зміст не був відомий ні суду ні сторонам. Крім того, заявлені заступником прокурора Київської області позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися в адміністративному суді, оскільки стосуються спору між суб`єктами владних повноважень. У травні 2020 року прокурор Київської подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження. 20 грудня 2019 року справа № 369/225/17 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Згідно зі статтею 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; 4) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; 5) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними; 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; 7) обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; 8) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; 9) встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань; 10) встановлюють максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав`яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо; 11) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону. Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону (стаття 32 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частин першої, третьої статті 57 ЛК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі прийняття рішення щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами. Частинами першою, другою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність. При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням. Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом. Частинами третьою, четвертою, сьомою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою, дев`ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Судами встановлено, що на підставі рішення Києво-Святошинської РДА від 14 квітня 2003 року № 132 Боярській лісовій дослідній станції Національного Аграрного Університету видано державний акт серії І-КВ № 002928 на право постійного користування землею площею 373,2 га в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 06 березня 2009 року № 169 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Національному університету біоресурсів і природокористування України для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради, за межами населеного пункту» постановлено:

1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Національному аграрному університету (відокремлений підрозділ «Боярська лісова дослідна станція») для ведення лісового господарства в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області;

2. Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради, за межами населеного пункту;

3. Встановити правові обмеження на використання земельної ділянки: зміна цільового призначення; продаж земельної ділянки іноземним громадянам; дотримання режиму використання земель в охоронних і санітарно-захисних зонах. До використання земельної ділянки приступити після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою;

4. Земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням обов`язків землекористувачів, згідно зі статті 96 Земельного кодексу України;

5. Доручити землевпорядній організації, що має відповідну ліцензію на виготовлення державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановити межі земельної ділянки, зон обмежень в натурі (на місцевості) та виготовити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою;

6. Технічну документацію залишити для постійного зберігання в управлінні земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області. 07 жовтня 2009 року ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України ОСОБА_17 направив голові Києво-Святошинської РДА ОСОБА_18 лист, в якому зазначив, що розпорядженням від 06 березня 2009 року № 169 Національному університету біоресурсів і природокористування України передано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради. Внаслідок додаткового обстеження земель було виявлено, що для ведення лісового господарства використовуються земельні ділянки загальною площею 361,2836 га. Земельна ділянка площею 11,9330 га використовується для ведення підсобного сільського господарства. У зв`язку з цим ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України ОСОБА_17 просив внести зміни в розпорядження № 169 та передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки загальною площею 373,2166 га, в тому числі для ведення лісового господарства - 361,2836 га, для ведення сільського господарства -11,9330 га. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 «Про внесення змін у розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 року № 169» постановлено:

1. Пункт 2 розпорядження голови адміністрації викласти у такій редакції: «2. Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та інших лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями-1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району».

2. В іншому розпорядження залишається без змін. На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») видано: - державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003, для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051; - державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою площею 229,0789 га, кадастровий номер 3222457401:02600265004, для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049. На запит прокуратури Київської області від 20 жовтня 2016 року № 05/1-3371 листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект»Державного агентства лісових ресурсів України від 25 жовтня 2016 року № 701 було надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 32, 33, 34 і їх таксаційних виділів Хотівського лісництва відокремленому підрозділу «Боярська лісова науково-дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України за матеріалами лісовпорядкування 2007 року та межами земельних ділянок відповідно поданих кадастрових номерів. В листі зазначено, що відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5015, 3222457401:02:002:5016, 3222457401:02:002:5131, 3222457401:02:002:5159 - 3222457401:02:002:5162, 3222457401:02:002:5183 - 3222457401:02:002:5184 в публічній кадастровій карті України відсутні. В подальшому Києво-Святошинською РДА припинено право постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003. На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 20 грудня 2012 року № 3581 за рахунок вищевказаної земельної ділянки видано державні акти на право власності на земельні ділянки: - ОСОБА_14 - державний акт серії ЯЙ № 334044 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02600265105, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_8 - державний акт серії ЯЙ № 334046 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:026002:5106, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_9 - державний акт серії ЯЙ № 334043 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5107, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_11 - державний акт серії ЯЙ № 334042 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5109, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_12 - державний акт серії ЯЙ № 334047 на земельну ділянку площею 0,1049 га, кадастровий номер 3222457401:026002:5110, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; - ОСОБА_13 - державний акт серії ЯЙ № 334048 на земельну ділянку площею 0,1050 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5111, для індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. За договорами купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року та від 02 жовтня 2015 року вищевказані особи через представника ОСОБА_15 продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_6 . Щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457401:02:002:5105, 3222457401:02:002:5106, 3222457401:02:002:5107, 3222457401:02:002:5108, 3222457401:02:002:5109, 3222457401:02:002:5110, 3222457401:02:002:5111 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцол А. О. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2015 року № 24996455, № 24993934, № 24986378 та від 28 серпня 2015 № 24004524, № 24004073, № 24003507, № 24001822. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04 жовтня 2016 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. 07 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцол А. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_6 . Також ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гуцол А. заяви про прийняття спадщини в інтересах дітей ОСОБА_6 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначені обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи № 11/2016 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцол А. О. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час пред`явлення позову та постановлення ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року про відкриття провадження у справі (далі - ЦПК України 2004 року), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна норма міститься й у пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. З аналізу пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. Відповідно до статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті. У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Згідно з частиною першою статті 26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма міститься у частині першій статті 42 чинного ЦПК України). У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України). Частиною першою статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 чинного ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 чинного ЦПК України). Системний аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі має бути живим, мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі бере участь відповідач-спадкоємець, який на час розгляду справи має цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляв клопотання про закриття провадження у справі. Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18). Згідно із статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона - учасник процесу - вибула з певних причин, в тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі в цьому процесі. Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливе лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Встановивши, що в січні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцевий суд не повинен був відкривати провадження у справі за позовом до померлої особи, а відкривши провадження у справі, - повинен був його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України). Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув та переглянув справу в апеляційному порядку по суті. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року, внесеною в журнал судового засідання, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , було залучено до участі у справі як правонаступників відповідача ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА позовних вимог до спадкоємця із застосуванням норм спадкового права не заявляв. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. У зв`язку із зазначеними порушеннями судами попередніх інстанцій норм процесуального права оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Оскільки позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА до Києво-Святошинської РДА про визнання розпоряджень недійсними є взаємопов`язаними з вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння фізичних осіб і не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства окремо, то Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність закриття провадження в цій справі щодо всіх заявлених вимог. Щодо клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна М. Л. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про залишення позову без розгляду та про закриття провадження у справі. В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлкін М. Л. заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а 20 серпня 2020 року подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з тим, що прокуратура не мала повноважень для пред`явлення позову в цій справі та порушила порядок звернення до суду, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, заявлених до ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав. Обґрунтовуючи зазначене клопотання, заявник послався на те, що позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА до Києво-Святошинської Києво-Святошинської РДА про визнання недійсними розпоряджень є спором між суб`єктами владних повноважень, тому не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися адміністративним судом. Частиною шостою статті 403 ЦПК України перебачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц (пункт 50), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 36) і № 488/5027/14-ц (пункт 28), від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18 (пункт 4.15) викладено правові висновки про те, що якщо в результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень фізична особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача. Отже, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала висновок щодо питання предметної та суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна М. Л. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Згідно з частинами першою, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову в цій справі, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. В позовній заяві перший заступник прокурора Київської області зазначив, що предметом спору в цій справі є земельні ділянки загальною площею 0,7344 га, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Київською ОДА як органом державної влади, уповноваженим на розпорядження землями лісогосподарського призначення, жодних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави. Враховуючи, що Київській ОДА згідно з пунктом 5 статті 31 ЛК України належали повноваження щодо передачі у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, то Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з того, що позивач належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави. Тому підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкін М. Л. про залишення позову без розгляду відсутні. За наслідками розгляду касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі у зв`язку із смертю відповідача ОСОБА_6 до пред`явлення позову, тобто з тих самих підстав, на які посилався заявник у клопотанні про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, тому зазначене клопотання підлягає задоволенню. Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: В задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Марка Леонідовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про залишення позову без розгляду відмовити. Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Марка Леонідовича про закриття провадження у справі задовольнити. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєлкіна Марка Леонідовича задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як правонаступників після смерті відповідача ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов