Окрема думка КАС ВС № 805/3362/17-а

ОКРЕМА ДУМКА судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М. М. 09 жовтня 2020 року Київ справа №805/3362/17-а адміністративне провадження №К/9901/25231/19 щодо ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 805/3362/17-а за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження у якій відкрито за скаргою Офісу великих платників податків ДФС (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року. Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Частиною п`ятою статті 347 КАС України встановлено, що суддя, не згодний із рішенням про передачу (відмову у передачі) справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду. Більшістю голосів постановлено ухвалу про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати як такої, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Наявність такої проблеми обґрунтовано тим, що згідно з наданою правовим управлінням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду інформацією на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО. Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі пункту 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 8 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). На переконання більшості, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, зокрема на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену Законом України "Про пенсійне забезпечення" трудову пенсію. Не погоджуюся з запропонованим в ухвалі суду тлумаченням норм права та з наявністю у цій справі виключної правової проблеми, що могло б бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки судова практика з вирішення спірного у цій справі питання є сформованою, і судами дотримується єдність цієї практики. Наявність виключної правової проблеми характеризується, зокрема, можливістю множинного тлумачення норми права, застосування якої викликає складнощі як у судів, так і у суб`єктів владних повноважень, фізичних та / або юридичних осіб, вирішення якої є вкрай необхідним. Порушене в ухвалі суду від 9 жовтня 2020 року питання щодо тлумачення норм права було предметом розгляду судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка постановою від 11 вересня 2020 року у справі № 200/2402/19-а підтримала раніше сформульований висновок щодо застосування норм права, які регулюють спірне у цій справі питання. На моє переконання, пункт 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI не припускає множинного його тлумачення, а трактування його як такого, що стосується виключно фізичних осіб, які не є роботодавцями, суперечить меті цього Закону та Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII). Відповідно до преамбули Закону № 1669-VII він визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Саме цим Законом розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-3 (в наступному 9-4). Тобто, метою прийняття Закону № 1669-VII, а відтак, і пункту 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, є надання підтримки платникам ЄСВ, що здійснюють діяльність на території проведення АТО, тимчасовість запроваджених заходів. При цьому, законом не визначені окремі категорії суб`єктів такої підтримки за будь-якими іншими ознаками, зокрема організаційно-правовою формою здійснення підприємницької діяльності. Крім того, пункт 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI встановлює, що його дія поширюється на платників єдиного внеску, визначених статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якими є в тому числі роботодавці (підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання). Вважаю, що наявність великої кількості справ з подібними правовідносинами, в той час як існує висновок Верховного Суду щодо правильного застосування норм права, може свідчити про порушення суб`єктами владних повноважень (в даному випадку - органами доходів і зборів) норм чинного законодавства, а не про наявність виключної правової проблеми. Наявність спорів фізичних осіб (працівників підприємств, які тимчасово були звільнені від своєчасного виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску) з органами Пенсійного фонду, предметом спору у яких є відмова у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи, за які підприємством не сплачено єдиний внесок, також не може свідчити про наявність у цій справі виключної правової проблеми, оскільки у таких справах не є спірним застосування пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI. Крім того, практика вирішення таких спорів також є сформованою, єдиною, - на користь фізичних осіб, і полягає в тому, що на працівників не може бути покладена відповідальність за несвоєчасне виконання роботодавцем обов`язку зі сплати єдиного внеску, оскільки такі особи є застрахованими в розумінні Закону № 2464-VI. За таких обставин, вважаю, що касаційний розгляд справи № 805/3362/17-а має бути здійснений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, а підстави для її передачі на розгляд Великої Палати відсутні. Суддя М. М. Гімон