Постанова 4855 № 640/15966/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15966/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Кондраток А.В., представників відповідачів Харчука Р.І., Ферштей А.М., Гаврилюк Е.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України (Мінрегіон), Кабінету Міністрів України, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила: - визнати протиправною відмову Київської міської державної адміністрації і Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні її житла, зобов`язати повторно розглянути її звернення щодо заміни житла та здійснити таку заміну; - визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо нерозроблення та неприйняття на реалізацію ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порядку заміни житла особи з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб особи з інвалідністю та зобов`язати розробити та прийняти відповідний порядок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування взяла на себе обов`язок створити доступне середовище для людей з інвалідністю, створити умови для гідного життя осіб з інвалідністю, умови доступності людям з інвалідністю на рівні з іншими людьми, зокрема, доступності до житла, гарантування людям з інвалідністю рівні права без жодної дискримінації. При цьому, відсутність встановленого порядку зміни житла не може перешкоджати реалізації праву особи на житло, а відтак відмова Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київської міської державної адміністрації є протиправними. Разом з цим, оскільки до компетенції саме Міністерства розвитку громад та територій України та Кабінету Міністрів України віднесено розроблення та затвердження відповідного порядку заміни житла особи з інвалідністю, невчинення таких дій свідчить про наявність ознак протиправної бездіяльності. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо нерозгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25.03.2019 № 1/9.2.1/4211-19 та зобов`язано Кабінет Міністрів України вжити заходи щодо розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25.03.2019 № 1/9.2.1/4211-19. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення у відповідній частині та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги здебільшого відтворюють зміст позовної заяви та ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо правомірності відмови Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в заміні її житла з огляду на те, що законодавчо передбачений механізм вирішення питання забезпечення осіб з інвалідністю пристосованим житлом (враховуючи, що наявне житло належить такій особі на праві приватної власності) відсутній. На переконання апелянта, такий висновок зроблений судом в порушення ст. 14 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст. 30 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України». В іншій частині вимог вказує, що нерозроблення та незатвердження Міністерством розвитку громад та територій України та Кабінетом Міністрів України відповідного порядку вказує на протиправну бездіяльність, що залишилось поза увагою суду. Не погодившись з судовим рішенням, Кабінет Міністрів України також подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що Уряд, у спірних правовідносинах реалізує повноваження щодо нормотворчої діяльності, що не може бути предметом перевірки адміністративного суду. Суд же першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, не дослідив, що погоджений Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» до Кабінету Міністрів України повторно не надходив, що унеможливлює його розгляд. Також, апелянт із посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що в межах спірних правовідносин можливо вирішити спірне питання і без прийняття Урядом окремого порядку. Крім цього, на думку апелянта, позивачка як власник/співвласник житла не обмежена в можливості самостійно здійснити обмін житла відповідно до положень ЦК України, що регулюють питання міни. Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано відзив на апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. У відзиві також міститься клопотання про розгляд справи без участі представника Департаменту. Міністерством розвитку громад та територій України подано відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представники відповідачів доводи апеляційної скарги КМУ підтримали, проти апеляційної скарги позивача заперечували, просили рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Інші учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, проте, до суду не прибули, при цьому, позивач, її представник та представник Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просили справу розглядати у їх відсутність. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідачів, що з`явилися, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , проживає у м. Києві у багатоквартирному будинку.. Позивачка пересувається на інвалідному візку та згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1083/15 від 01.11.2017 потребує, зокрема, наявності пандусу в під`їзді. З цього приводу вона зверталася до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» із заявою щодо проведення технічної експертизи на предмет наявності можливості обладнання спеціальними засобами з пристосуванням для її потреб як людини з інвалідністю. Листами від 12.10.2015 та від 28.09.2017 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація повідомили про те, що проектом житлового будинку за місцем проживання позивачки не передбачено пандусу для маломобільних груп населення. Для будівництва пандусу необхідне проектне рішення, яке має відповідати ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» та не буде порушувати чинні будівельні та державні норми. У зв`язку зі стислими умовами та великими перепадами висот на сходах неможливо встановити пандус. Листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.06.2019 № 016/86-Н-8770 на звернення позивачки щодо заміни житла надано відповідь, якою повідомлено про відсутність порядку заміни житла на виконання ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Щодо обміну житла, належного до державного та громадського житлового фонду, то Департаментом надається відповідна послуга згідно з Правилами обміну житлових приміщень, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1986, проте, якщо житло належить особі на праві приватної власності, питання його обміну власники житла вирішують самостійно. Листом Міністерства юстиції України від 13.06.2019 № 22684/ПІ-Н-791/8.1.4 позивачку поінформовано про те, що наразі Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розроблено законопроект щодо закріплення на законодавчому рівні відповідного порядку заміни житла у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб особи з інвалідністю. Вважаючи, свої права порушеними внаслідок нерозроблення і незатвердження відповідного порядку, що унеможливлює реалізацію наданого їй права на обмін житла, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутній законодавчо передбачений механізм вирішення питання забезпечення осіб з інвалідністю пристосованим житлом, що унеможливлює зобов`язання повторно розглянути звернення позивача щодо заміни житла та здійснити заміну житла позивачу, оскільки в такому випадку суд має визначити конкретний механізм поновлення права позивача, а не просто констатувати факт наявності у позивача відповідного права. В іншій частині позовних вимог, суд зауважив, що Мінрегіоном розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» та подано його на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25.03.2019 № 1/9.2.1/4211-19, яким, зокрема передбачено затвердження відповідного порядку Кабінетом Міністрів України. Відтак, наявна протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо розгляду поданого законопроекту та необхідність зобов`язання такий проект розглянути. Колегія суддів не може повною мірою погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобов`язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. За змістом статті 4 Закону № 875-XII діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров`я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. На виконання цих завдань прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, та Указ Президента України від 18 грудня 2007 року № 1228 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями». За наслідками прийняття цих нормативних актів Держава в особі своїх державних органів зобов`язалась створити прийнятні умови для життя осіб з особливим потребами, здійснити заходи щодо усунення їх дискримінації та забезпечити їх такими умовами життя, що будуть сприяти більшому розвитку їх здібності та враховувати їх потреби, у тому числі і житлові. Діяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у цих напрямках повинна бути направлена та демонструвати дійсне бажання виконати свої обов`язки та створити належні умови для життя людини з особливими потребами. При цьому фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь-яким сприятливим способом для цієї особи та можливим способом для органу державної влади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами цієї людини та інтересами громади повинен бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання виконати з боку органів влади та місцевого самоврядування свої завдання у цьому напрямку своїх обов`язків. Створення цих умов є створенням умов доступності людям з особливими потребами до всіх можливостей інших людей у країні, зокрема доступності до житла. Частиною першою статті 9 ЖК УРСР встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Стаття 29 Закону № 875-XII визначає, що особи з інвалідністю забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням положень цього Закону. Особи з інвалідністю та сім`ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством. Згідно зі статтею 30 цього ж Закону жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім`ями, у складі яких вони є, під`їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв`язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. За встановленими обставинами справи, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в трикімнатній приватизованій квартирі, жилою площею 40,8 кв.м. Згідно розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 561 від 26.10.2018 позивачці відмовлено в прийнятті на квартирний облік. Згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1083/15 від 01.11.2017 ОСОБА_1 потребує, зокрема, наявності пандусу в під`їзді, тобто, пристосоване житло для неї означає, в тому числі, забезпечення під`їзду пандусом. Як свідчать матеріали справи, вирішити вказане питання на рівні органів місцевого самоврядування районного рівня неможливо, про що позивачку повідомлено листами КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 12.10.2015 № 43-101/20 та Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.09.2017 № 102-102/ОП/М-1311/1-3128, у зв`язку з тим, що проект житлового будинку за місцем проживання позивачки не передбачено пандусу для маломобільних груп населення. Для будівництва пандусу необхідне проектне рішення, яке має відповідати ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» та не буде порушувати чинні будівельні та державні норми. У зв`язку зі стислими умовами та великими перепадами висот на сходах неможливо встановити пандус. Згідно з чинним законодавством врегульовано питання обміну житла, що перебуває у державній або комунальній власності, і відповідна адміністративна послуга (сприяння у її реалізації) надається Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що позивачку повідомлено листом від 26.06.2019 № 016/86-Н-8770 з посиланням на Правила обміну житлових приміщень, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 31.01.1986. Разом з цим, як слушно зауважив суд першої інстанції, процедура обміну приватного житла або забезпечення пристосованим житлом в інший спосіб, законодавством України не врегульована. В контексті викладеного, суд відхиляє посилання позивачки на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 638/968/18, оскільки в межах справи, що розглядалась Верховним Судом, позивач перебував на квартирному обліку для поліпшення житла та проживав у гуртожитку (був наймачем жилого приміщення комунальної власності). Висновуючись про наявність протиправної бездіяльності з боку Кабінету Міністрів України щодо нерозгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», поданого на розгляд Уряду листом Віце-прем`єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25.03.2019 № 1/9.2.1/4211-19, колегія суддів виходить з наступного. Як установлено судом, зазначеним законопроектом передбачено удосконалення порядку надання особам з інвалідністю пристосованого житла, передбачивши, зокрема механізм заміни житла у разі його невідповідності вимогам безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб з інвалідністю. Так, запропоновано доповнити Житловий кодекс Української РСР ст. 42-1 щодо заміни житла особи з інвалідністю такого змісту: «У разі невідповідності житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю потребам осіб з інвалідністю та неможливості його пристосування до потреб таких осіб за їхньою заявою проводиться заміна такого житла (жилих приміщень). Заміна житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю здійснюється відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування шляхом: обміну житлового приміщення, займаного на умовах найму; надання жилого приміщення при передачі займаного житла, яке перебуває у приватній власності, у власність територіальної громади. Житло (жиле приміщення), що надається особі з інвалідністю внаслідок заміни, має відповідати вимогам безперешкодного доступу та бути пристосованим до потреб цієї особи. Порядок заміни житла (жилих приміщень), в якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб осіб з інвалідністю затверджується Кабінетом Міністрів України Крім цього, запропоновано внести зміни до ст. 30 № 875-XII, зокрема частину четверту викласти в такій редакції: «У разі невідповідності житла (жилих приміщень) особи з інвалідністю вимогам щодо безперешкодного доступу осіб з інвалідністю і неможливості його пристосування до потреб таких осіб за їх заявою проводиться заміна такого житла (жилих приміщень).» Доповнити статтю після частини четвертої новою частиною такого змісту: «Порядок заміни житла (жилих приміщень), в якому проживає особа з інвалідністю, у разі його невідповідності вимогам щодо безперешкодного доступу та неможливості пристосування до потреб осіб з інвалідністю затверджується Кабінетом Міністрів України». У зв`язку з цим частини п`яту - одинадцяту вважати відповідно частинами шостою - дванадцятою. Мінрегіон листом від 25.03.2019 № 1/9.2.1/4211-19 направив проект Закону та відповідні документи, які передбачені п. 1 § 50 глави 5 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент) на розгляд Кабінету Міністрів України. Однак, листом від 30.08.2019 № 17953/0/2-19 Секретаріат Кабінету Міністрів України повернув проект Закону, відповідно до абзацу третього п. 2 § 40 Регламенту у зв`язку з відставкою Уряду під головуванням Прем`єр-міністра Гройсмана В.Б. З огляду на викладене, колегія суддів вважає наявною протиправну бездіяльність Уряду, який протягом тривалого часу, а саме, з 25 березня по 30 серпня (більше п`яти місяців) не розглядав узгоджений відповідними уповноваженими органами проект Закону щодо питань соціальної захищеності осіб з інвалідністю. При цьому, суд відхиляє доводи апелянта про відсутність будь-яких обмежувальних строків щодо здійснення відповідних дій, оскільки саме по собі нездійснення таких дій як невідкладних і свідчить про протиправну бездіяльність. В подальшому, у зв`язку зі зміною Уряду та відповідно до § 40 Регламенту № 950 Мінрегіон повторно направив до заінтересованих осіб на погодження Проект Закону, а саме листами від 10.09.2019 № 7/9.2.1/14470-19 до Міністерства розвитку економії, торгівлі та сільського господарства України, № 7/9.2.1/14466-19 до Міністерства соціальної політики України, № 7/9.2.1/14457-19 до Міністерства фінансів України та № 7/9.2.1/14469-19 до Громадської спілки «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України». Проект Закону заінтересованими особами було погоджено без зауважень, що підтверджується листами Мінекономіки від 03.10.2019 № 3641-02/40644-03; Мінсоцполітики від 24.09.2019 № 16857/0/2-19/58, Мінфіну від 16.09.2019 № 09020-09-5/23/38, Громадської спілки «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» від 11.09.2019 № 307/2, №308/2. Після отримання погодження проекту Закону від заінтересованих осіб, Мінрегіон листом від 17.01.2020 № 7/9.2./1/821-20 направив законопроект з відповідним пакетом документів, передбаченим Регламентом до Міністерства юстиції України, для проведення правової експертизи. 31 січня 2020 року Мін`юст листом № 93/1230-26-20/8.1.2 направив на адресу Мінрегіону завізований Проект Закону разом з висновком та матеріалами погодження. Однак, у зв`язку зі зміною складу Уряду та відповідно до § 40 Регламенту № 950, Мінрегіон повторно направив на погодження Проект Закону до заінтересованих осіб, а саме листами від 19.03.2020 № 7/9.2.1/4820-20 до Мінекономіки, № 7/9.2.1/4821-20 до Мінсоцполітики, № 7/9.2.1/4819-20 до Мінфіну. Зазначений Проект Закону погоджено без зауважень заінтересованими особами, а саме: Мінсоцполітики листом від 31.03.2020 № 4437/0/2-20/58, Мінфін листом від 22.04.2020 № 09020-09-5/11839 та Мінекономіки листом від 07.04.2020 № 5201-02/23117-03 надало свої пропозиції. Листом Мінрегіон від 18.05.2020 № 1/9.2.1/4032-20 Проект Закону з відповідним пакетом документів направлено на розгляд до Кабінету Міністрів України. 04 червня 2020 року на засіданні Урядового комітету з питань національної безпеки, оборони, реінтеграції тимчасово окупованих територій та соціальної політики надано Мінрегіону доручення подати Проект Закону для розгляду на засідання Кабінету Міністрів України після його доопрацювання з урахуванням застережень Секретаріату Кабінету Міністрів України, що підтверджується Витягом з протоколу № 1 від 04.06.2020. Мінрегіон листом від 11.06.2020 № 1/9.3.2/9444-20 направив доопрацьований Проект Закону із врахування застережень Секретаріату Кабінету Міністрів України на розгляд до Кабінету Міністрів України. 17 червня 2020 року на засіданні Кабінету Міністрів України Проект Закону було схвалено, доручивши Мінрегіону разом з Секретаріатом Кабінету Міністрів України доопрацювати його у 3-денний строк з урахуванням пропозиції Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з протоколу Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №

44. Мінрегіон листами від 23.06.2020 № 1/9.3.2/9715-20 та від 24.06.2020 № 1/9.3.2/9758-20 направив доопрацьований Проект Закону із врахуванням пропозицій Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України. Проект Закону зареєстровано у Верховній Раді України за реєстраційним номером № 3780 від 02.07.2020, що підтверджується листом Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів від 08.07.2020 04-30/13-2020/98872. Згідно відомостей офіційного веб-порталу Верховної Ради України, станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів надав висновок щодо законопроекту та подання про розгляд. Таким чином, суд першої інстанції, зобов`язавши КМУ розглянути проект Закону, поданий на розгляд 25.03.2019, припустився помилки, позаяк такий повернуто і на розгляді перебуває інший проект, щодо якого стверджувати про бездіяльність відповідачів передчасно. Крім того, в контексті встановлених обставин суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що використане у ст. 30 Закону № 875-XII формулювання «може провадитись заміна жилої площі» дає підстави для висновку про те, що це питання можливо вирішити в будь-який можливий спосіб як органами місцевого самоврядування, так і центральними органами державної влади. При чому, якщо центральні органи виконавчої влади можуть вирішити це питання шляхом розробки та затвердження загальної абстрактної процедури (нормативно-правового акту), то місцеві органи самоврядування, за відсутності розробленої та затвердженої процедури, можуть вирішити це питання в межах наявних можливостей, наприклад, шляхом сприяння у пошуку варіантів обміну між власниками приватного житла, тощо. Проте, таке сприяння, за відсутності встановленої процедури, фактично здійснюється на власний розсуд органів місцевого самоврядування і за наявності для цього можливостей. В матеріалах справи відсутні докази наявності у виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), включаючи Департамент будівництва та житлового забезпечення, відповідних можливостей та невжиття заходів щодо їх реалізації, тоді як законодавчо передбачений механізм вирішення питання забезпечення осіб з інвалідністю пристосованим житлом (враховуючи, що наявне житло належить такій особі на праві приватної власності) відсутній. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки у випадку їх задоволення суд мав би визначити конкретний механізм поновлення порушеного права позивачки, а не констатувати факт наявності у неї відповідного права. Зобов`язання ж здійснити повторний розгляд заяви за відсутності розуміння, що конкретно має зробити відповідач, не є належним способом захисту такого права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам в повному обсязі, тому воно підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання Кабінет Міністрів України вжити заходи щодо розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», поданого на розгляд Кабінету Міністрів України листом Віце-прем`єр-міністра - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Зубка Г.Г. від 25.03.2019 №1/9.2.1/4211-19 та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 12.10.2020. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушової