Постанова 4852 № 280/1761/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1761/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року (головуючий суддя Максименко Л.Я.) у справі № 280/1761/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області м. Запоріжжя про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року № Ф-56212-50 на суму 26539,26 грн.; виключити суму податкового боргу з облікової картки платника податків ОСОБА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємницьку діяльність позивач не здійснювала і станом на 12.03.2020 не є суб`єктом підприємницької діяльності, про що свідчать відомості з отриманого нею Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тому відповідачем незаконно визначено суму боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.05.2020 адміністративний позов задоволено. Суд виходив з того, що відповідачем не доведено, що позивач станом на час винесення оскаржуваної вимоги та на час розгляду адміністративної справи у суді є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, або що позивач не завершив процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провів певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора. Також зазначаючи, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки, суд дійшов висновку про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що позивач перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Вознесенівське управління у м. Запоріжжі, Вознесенівська ДПІ (Хортицький район), як діюча фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведені автоматично, згідно програмного забезпечення, розробленого на підставі діючого чинного законодавства. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення залишити без змін. Представники сторін в судове засідання не з`явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином. Приймаючи до уваги, що суд не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, апеляційний суд, керуючись ч.2 ст.313 КАС України, вважає, що неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до ст.311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56212-50 від 06.11.2019, відповідно до якої позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн. Вимога сформована на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.13). Як вбачається із змісту цієї вимоги, контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік, за 2018 рік, за 3 квартали 2019 року, а саме: за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448,00 грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців); за І-ІV квартали 2018 року (по строку відповідно по кварталам 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019) - 9828,72 гри., що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата з січня 2018 року - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. або 2457,18 грн. за кожний квартал (за 3 місяці відповідно 819,06 гри. х 3 =2457,18 грн.); за І-ІІІ квартали 2019 року (по строку відповідно по кварталам 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019) - 8262,54 грн., що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата з січня 2019 року - 4173 грн. х 22% = 918,06 грн. або 2754,18 грн. за кожний квартал (за 3 місяці 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.). З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, вважає за необхідне зазначити таке. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно п.4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. В спірному випадку підставою для формування контролюючим органом спірної вимоги є наявна у позивача інформація, що з 01.03.2002 по теперішній час позивач перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Вознесенівське управління у м. Запоріжжі, Вознесенівська ДПІ (Хортицький район) як діюча фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та дані в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Пункту 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Таким чином, відповідач вірно зазначив, що дані інформаційної системи фіскального органу є належною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, висновки суду першої інстанції з цього приводу є помилковими. Одночасно апеляційний суд погоджується з визначеними судом першої інстанції обставинами в якості підстав для задоволення позову, що позивач тривалий час не здійснює підприємницьку діяльність, відповідні відомості щодо неї у ЄДРПОУ відсутні. Суд не прийняв доводи відповідача, що фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01 липня 2004 року відповідно до вимог статті 18 та частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» повинні були здійснити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Відповідно до ч.1 ст. 42 вказаного Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП. Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Отже, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV). 03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП і строк для включення до ЄДР відповідних відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Свідоцтва про державну реєстрацію ФОП, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, за відсутності відповідної заяви особи, вважаються недійсними. 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру». Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не включена до ЄДРПОУ як фізична особа-підприємець. Відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, а також можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом та, як наслідок, виключає можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19. Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 280/1761/20 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили згідно ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та в строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко