Постанова 4824 № 369/3147/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 369/3147/19 Номер провадження 22-ц/824/8291/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ковальчук Л. М., у справі за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : У березні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокурату Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12 сесії 6 скликання № 10/13 від 27 грудня 2011 року на підставі якого ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га, з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, що розташована у Київській області, Києво-Святошинському районі в селі Крюківщина; витребування на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 загальною площею 0,0914 га, яка розташована в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнення з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району, Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування державного підприємства «Київське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення» зміни цільового призначення та подальшу передачу її у власність громадянину. Позивач зазначає, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради 12 сесії 6 скликання № 10/13 від 27 грудня 2011 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серія ЯМ № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га, за кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, що розташована у АДРЕСА_1 . 12 серпня 20115 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки. Разом з тим, на думку позивача, рішення Крюківщинської сільської ради 12 сесії 6 скликання № 10/13 від 27 грудня 2011 року було прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, внаслідок чого повинно бути визнано недійсним. Позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року та планово-картографічними матеріалами. Крім того, з інформації наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» від 20 грудня 2018 року № 599, спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років, частково відносяться до кварталу 1 виділу 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 19 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Як вбачається з відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/817 від 17 жовтня 2018 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», а межі та площа кварталу Васильківського лісництва постійним користувачем якої є ДП «Київське лісове господарство», яке повідомило про те, що на момент прийняття оспорюваного рішення, згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, останнє не надавало. Таким чином, земельна ділянка площею 0,0914 га, яка спірним рішенням Крюківщинської сільської ради № 10/13 від 27 грудня 2011 року надана у власність ОСОБА_1 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство». Враховуючи вищенаведене, позивач вважає що його позов підлягає задоволенню. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області (а.с. 164-169) у задоволенні позову Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, відмовлено. Не погодившись із вищевказаним рішення суду, 13 квітня 2020 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» направив апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального законодавства та принципів правосуддя, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити, стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судові витрати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції проігноровано вимоги ст.. 261 ЦК України. Так, на думку скаржника, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Проте, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку з спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Разом з тим, на думку скаржника, суд першої інстанції не встановивши наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, та не врахувавши, що питання застосування позовної давності вирішується ним лише в разі наявності правових підстав для задоволення позову, не з`ясував та не зазначив в судовому рішенні, чи порушено права або охоронювані законом інтереси позивачів у справі щодо вибуття спірної земельної ділянки зі складу земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». Скаржник зазначає, що поза увагою суду залишилась та обставина, що предметом спору є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання їх в цивільному обороті. На думку скаржника, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст..ст. 19, 55, 56, 57, 84, 92, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст..ст. 4, 5, 7, 8, 17, 45, 47, 48, 54, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, п. 1.1 Про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року. На думку скаржника, матеріали справи містять достовірні, належні та допустимі докази часткового формування спірної земельної ділянки на землях 1 кварталу Васильківського лісництва ДК «Київське лісове господарство». Скаржник зазначає, що судом безпідставно не враховано те, що незаконне вибуття спірної земельної ділянки лісового фонду у приватну власність на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, не може свідчити про наявність волі дійсного власника землі, та достатньої правової підстави на розпорядження спірним майном. Скаржник посилається на те, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» не були учасника спірних правовідносин щодо передачі в приватну власність земель лісогосподарського призначення. Крім того, докази інформування Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність, матеріали справи не містять. Скаржник зазначає, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» не мали можливості самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення прокурора до суду. Таким чином, на думку скаржника, висновок суду про те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах почався з часу видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , не ґрунтується на дійсних обставинах та матеріалах справи, а відтак, є безпідставним. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. 03 червня на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідача-1 з відповідними підтвердженнями про направлення його всім учасникам справи. З вказаного відзиву вбачається, що відповідач-1 не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідач-1 зазначає, що під час розгляду даної справи відповідачами не було доведено належність їм спірної земельної ділянки на праві користування/володіння. Так, в підтвердження належності позивачам права користування земельною ділянкою відповідачем-1 було заявлено клопотання про витребування доказів, яке було задоволено судом. Разом з тим, витребовувані документи на адресу суду не надходили, що на думку відповідача-1 підтверджує відсутність у позивачів документів про передачу лісових земельних ділянок у користування. Відповідач-1 зазначає, що оскаржуваним рішенням Крюківщинська сільська рада затвердила проект землеустрою для видачі державного акту на право власності на землю і безоплатно передала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0914 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на землю. Всі вищевказані події відбулися у 2012 році. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні прокурор Івашин О. Є. підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, з підстав викладених у ній. Представник відповідача-1 - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом направлення судових повісток-повідомлень на їх поштові адреси. Крім того, сторони повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява була подана з пропуском трьохрічного строку позовної давності. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Пунктом 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Як вбачається з матеріалів справи, прокуратура звертаючись з позовом ставила питання про визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду та його поновлення. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). З матеріалів справи вбачається, що про порушення земельного законодавства сільською радою прокурор довідався раніше, ніж уповноважений державою орган, а тому строк позовної давності підлягає відрахуванню з моменту, коли про відповідне порушення дізнався саме прокурор, тобто з листа директора ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року, в якому останній повідомив прокуратуру Київської області про здійснення на земельних ділянках лісогосподарського призначення, включаючи спірну, різних будівельних робіт. Вказана обставина сприяла проведенню Прокуратурою перевірки та виявлення порушень. Крім того, даний позов подано прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, які згоди на відчуження земельної ділянки не надавали та не були повідомлені про вилучення спірної земельної ділянки у передбачений законом спосіб, а відтак, строк звернення до суду з даним позовом не пропущено. Судом встановлено, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 грудня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр.. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0914 га в АДРЕСА_2 ; передано гр.. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га в АДРЕСА_2 ; доручено землевпорядній організації внести проект в натуру та виготовити державний акт на право власності на землю гр.. ОСОБА_1 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни в земельно-облікові документи (т І а.с. 89). Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 0,0914 з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 належить ОСОБА_2 на праві власності (а.с. 53-55). Як вбачається з листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/884 від 19 листопада 2018 року, останнє є постійним користувачем земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка знаходиться у власності держави, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, планом лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу. Крім того, ДП «Київське лісове господарство» не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків на вилучення з постійного користування та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення із кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 (т. І а.с. 59-61). З листів Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 09 жовтня 2018 року (т. І а.с. 62-63) та ДП «Київське лісове господарство» від 17 жовтня 2018 року (т. І а.с. 64) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 накладається на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва в кварталі 1 постійним користувачем є ДП «Київське лісове господарство»; межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі згідно матеріалів лісовпорядкування 2004 року. Як вбачається з плану лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області, загальна площа лісонасаджень становить 2856 га (а.с. 37-40). Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вбачається з приписів ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються , зокрема, на землі лісогосподарського призначення. Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Згідно ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. Як вбачається з приписів ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Згідно ст. 57 ЛК України Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1 ст. 17 ЛК України). Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що відносно земель лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність. Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. За приписами ч. 2 ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною. Згідно ст.ст. 45, 47, 48, 54 ЛК України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку є матеріали лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісовпорядного господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Як вбачається з приписів п. 5 Прикінцевих положень ЛК України, право постійного користування земельними лісовими ділянками підтверджується, зокрема, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Так, з фрагментів з публічної кадастрової карти України Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування Васильківського лісництва ДЛГО «Київліс» 2003 року. Як вбачається зі ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Разом з тим, з листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/884 від 19 листопада 2018 року вбачається, що останнє не здійснювало/не надавало будь-яких погоджень/висновків на вилучення з постійного користування та зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення із кадастровим номером 3222484001:01:008:0269. Крім того, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення стосовно яких, законом встановлено обмеження щодо їх ви користування в цивільному обороті. Так, з аналізу ст.ст. 56, 57, 84 ЗК України та ст. 17 ЛК України вбачається, що громадяни та юридичні особи набувають право власності виключно на замкнені ділянки лісового фонду, інші землі лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, не підлягають передачі у приватну власність та можуть перебувати у користуванні лише спеціалізованих підприємств, установ та організацій. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 грудня 2011 року на підставі якого, ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Так, до прийняття рішення та видачі свідоцтва про право власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, разом з тим, свідоцтво про право власності на земельну ділянку відповідачу-1 видано з порушенням чинного законодавства України, оскільки право власності ним було набуто на вказану земельну ділянку, яка незаконно вибула із власності держави. Таким чином, оскільки право власності на спірну земельну ділянку до відповідача-1 перейшло на підставі рішення, яке в свою чергу є незаконним, видане відповідачу-1 на його підставі свідоцтво про право власності також є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до ст. 391 ЦПУ України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Так, заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель лісового фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 56 цього Закону. Таким чином, власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, площею 0,0914 га. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. 22 липня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов лист від Прокуратури Київської області у якому, остання просить зазначити у резолютивній частині постанови, у разі задоволення апеляційної скарги, те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ). Так, дослідивши зміст вищевказаного листа, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не просить змінити чи доповнити предмет позову, а лише просить, для забезпечення реального виконання судового рішення, вказати в його резолютивній частині, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291. Так, дослідивши матеріали справи, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, колегія суддів приходить до висновку, що з метою забезпечення реального виконання судового рішення у даній справі, в його резолютивній частині, необхідно зазначити про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269 є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ). Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, судовий з бір сплачений позивачами, необхідно стягнути з відповідачів. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» - задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, задовольнити. Визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12 сесії 6 скликання № 10/13 від 27 грудня 2011 року на підставі якого ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) отримав державний акт на право власності серії ЯМ № 315760 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га, з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ). Витребувати на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) земельну ділянку загальною площею 0,0914 га з кадастровим номером 3222484001:01:008:0269, яка є частиною новосформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:008:5291, розташованої на території Крюківщинської сільської ради Київської області. Стягнути з Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04358566), ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО банку: 820172, рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) судовий збір у розмірі по 3 201 грн. 66 коп. з кожного відповідача. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції Повне судове рішення складено 09 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова