Постанова 4814 № 541/1935/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/1935/18 Номер провадження 22-ц/814/1403/20Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. за участю секретаря Ткаченко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалене суддею Городівським О.А., повний текст рішення складено 20.03.2020 року та ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, постановлену суддею Городівським О.А.; на додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року, ухвалене суддею Городівським О.А.; за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалене суддею Городівським О.А., повний текст рішення складено 20.03.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію та зобов`язання спростувати дану інформацію, стягнення моральної шкоди; зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів, що мають юридичне значення для справи, притягнення до відповідальності, стягнення матеріальної і моральної шкоди. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А: 31.08.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію, зобов`язання спростувати інформацію, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову послався на те, що у вересні 2015 року йому стало відомо, що 28 серпня 2015 року о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вулиці Пушкіна, 83 в місті Полтаві було проведено мітинг під час якого відповідачем по справі, ОСОБА_1 , було поширено недостовірну інформацію про причетність до вбивства ОСОБА_3 миргородських посадових осіб, зокрема і позивача по справі, на причетність якого, перед смертю, вказав ОСОБА_4 . Вислів відповідача був опублікований на сайті Інтернет-видання «Полтавщина». Після опублікування даної інформації позивачу довелося пояснювати своїм знайомим, рідним та близьким, котрі прочитали публікацію, свою непричетність до описаних в статті подій, зокрема до вбивства ОСОБА_5 . Вказує, що поширена відповідачем недостовірна інформація є негативною, принижує його честь і гідність та ганьбить його ділову репутацію. Неправомірні дії відповідача призвели до емоційних переживань і страждання позивача, завданню моральної шкоди. У зв`язку з чим позивач просив суд зобов`язати відповідача спростувати поширену ним інформацію та стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 301 563 грн. та понесені судові витрати. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з зустрічним позовом до ОСОБА_2 прохав визнати його неналежним відповідачем у справі за первісним позовом, встановити факти зловживання процесуальними правами ОСОБА_2 , що полягають у повторному зверненні ОСОБА_2 до суду з позовом до нього, затягуванні розгляду справи, порушенні строків звернення до суду; визнати такою, що не відповідає дійсності поширену ОСОБА_2 інформацію про те, що ОСОБА_1 під час пікетування 28 серпня 2015 року біля будівлі УМВС України в Полтавській області було сказано, що до вбивства ОСОБА_5 причетний ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. та у відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби 1364,91 грн. Притягнути ОСОБА_2 , за порушення ст. 44 ЦПК України до матеріальної відповідальності шляхом накладення штрафу (том 1 а.с. 111-115). 07.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з уточненим зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів, що мають юридичне значення для справи, притягнення до відповідальності, стягнення матеріальної та моральної шкоди, в якому просив суд: задовольнити зустрічний позов, на підставі фактів, встановлених судами по справах № 541/2559/15-ц та № 541/1949/17 шляхом визнання дій ОСОБА_2 в частині повторного подання позову до однієї і тієї ж особи, з одних і тих же підстав… як факт зловживання процесуальними правами. Визнати інформацію ОСОБА_2 , а саме, що під час пікетування 28 серпня 2015 р. о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна,83 в м. Полтаві, ним, ОСОБА_1 , було сказано, що до вбивства ОСОБА_3 був причетний ОСОБА_6 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт», розповсюджену ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_7 в 2015 р. перед подачею позову до суду відносно нього та підтвердження ОСОБА_7 даної інформації в судовому засіданні 01.12.2016 р. такою, що не відповідає змісту статті інтернет-видання «Полтавщина», свідченнями автора статті ОСОБА_8 та не підтверджується висновками експертизи № 3371 від 12.04.2018 року та наявними доказами і показами свідків та є недостовірною відносно нього. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 500000 грн. та матеріальні збитки на лікарські засоби в розмірі 1364,91 грн., витрачені за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31.10.16 по 08.11.2016 р. Відповідно до п. 2 ст. 148 ЦПК України, притягнути ОСОБА_2 за порушення ст. 44 ЦПК України до матеріальної відповідальності шляхом накладення штрафу (том 1 а.с. 178-180). Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області відкрито провадження у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів. що мають юридичне значення для справи, притягнення до відповідальності, стягнення матеріальної і моральної шкоди. Об`єднано в одне провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди та цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів, що мають юридичне значення для справи, притягнення до відповідальності, стягнення матеріальної і моральної шкоди (том 1 а.с. 191). 06.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з заявою про доповнення позовних вимог зустрічного позову та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в сумі 1734,26 грн., понесених на лікування з 02.10.2019 р. по 10.10.2019 р. та реабілітаційне лікування (том 2 а.с. 46). Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації та зобов`язання відповідача спростувати дану інформацію, а також стягнення моральної шкоди. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання факту зловживання процесуальними правами, встановлення фактів, що мають юридичне значення для справи, притягнення до відповідальності, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року провадження в частині позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1364,91 грн., витрачені за час стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31.10.2016 р. по 08.11.2016 р. закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (том 2 а.с. 87). З рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.03.2020 року та ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.03.2020 року не погодився ОСОБА_1 , оскарживши їх в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохає скасувати рішення суду від 12.03.2020 р. в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалу суду від 20.03.2020 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ряд процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції під час прийняття позову ОСОБА_2 та розгляду справи, які вказують на упередженість суду. Зокрема, апелянт вказує, що суд не вчинив жодних дій для встановлення обґрунтованості підстав повторного звернення ОСОБА_2 з аналогічним позовом до того ж самого відповідача та відкриття провадження у справі; безпідставно задовольнив його клопотання про допит свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також безпідставно повернув подану ним зустрічну позовну заяву. Також посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні зустрічного позову вийшов за межі позовних вимог, не в повному обсязі розглянув вимоги зустрічного позову та навів невірну аргументацію щодо відмови у зустрічному позові. Зазначає, що просив визнати його неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_2 . Тоді як місцевий суд, пославшись у рішенні на те, що він є неналежним відповідачем, не зазначив про це у резолютивній частині рішення. Також він просив відмовити у позові ОСОБА_2 з підстав пропуску строку звернення до суду. Тоді як ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення не містять посилання на порушення ОСОБА_2 терміну звернення до суду. Вважає, що звернення ОСОБА_2 до суду з повторним позовом у 2018 році є зловживанням ним процесуальними правами, про що суд не зазначив у рішенні. Також вказує, що при вирішенні зустрічного позову в частині визнання інформації ОСОБА_2 недостовірною, суд заслуховував покази свідка ОСОБА_7 , який підтвердив, що ОСОБА_2 розповсюдив недостовірну інформацію відносно нього в присутності третіх осіб. Між тим, у рішенні суду відсутнє посилання на те, чи є покази свідка ОСОБА_7 належним доказом в частині розповсюдження ОСОБА_2 недостовірної інформації відносно нього в присутності третіх осіб. Вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 500000 грн. Не погоджується з висновками місцевого суду стосовно закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1364,91 грн. Зазначає, що суд не розглянув зустрічний позов в частині стягнення матеріальної шкоди у сумі 1734,26 грн. Також з рішенням суду першої інстанції від 12.03.2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову не погодився позивач ОСОБА_2 , оскарживши його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі позивач прохає скасувати рішення у вищезазначеній частині, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем; безпідставно не врахував висновок судової психологічної експертизи № 56 від 03.08.2016 року по першому питанню, а також п. 1 висновку судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 3371 від 12.04.2018 року. Вважає, що його позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню. Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недостовірною інформацію та стягнення з ОСОБА_2 матеріальних витрат на лікування в період з 02.10.по 10.10.2019 р. в сумі 1734,26 грн. відмовлено. З додатковим рішенням не погодився ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 , прохає скасувати додаткове рішення. Вважає, що матеріалами справи доведено, що від його імені негативна інформація щодо ОСОБА_2 не розповсюджувалася. Тоді як ОСОБА_2 в присутності свідка ОСОБА_7 розповсюджував відносно нього недостовірну інформацію. Проте в рішенні не відображено та не надано правову оцінку його показам. Вказує, що суд безпідставно послався на положення ч. 1 ст. 1166 ЦК України та ухвалу Верховного Суду від 06.09.2018 р. № 552/2378/17. Посилається на те, що звернення ОСОБА_2 з повторним позовом до суду є зловживанням процесуальними правами. Відмовляючи у стягненні витрат на лікування в розмірі 1734,26 грн. суд не обґрунтував підстави відмови, пославшись лише на недоведеність вимог. Відзиви від учасників справи на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28 серпня 2015 року о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області, розташованого по вул. Пушкіна, 83 в м. Полтава відбулася акція протесту, учасником якої був, зокрема, ОСОБА_1 . В ході даної акції ОСОБА_1 було висловлено думку з приводу стану розслідування справи вбивства голови Миргородської народної ради ОСОБА_3 , зокрема вказано «що справа затягується, бо до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородські посадові особи». Дана обставина визнається сторонами та підтверджується наявними у справі доказами. В той же час, підставою для звернення з первісним позовом стала публікація в інтернет-виданні «Полтавщина», у змісті якої, після речення з думкою ОСОБА_1 про затягування справи про вбивство ОСОБА_5 , через причетність миргородських посадових осіб, наступне речення викладено наступним чином - «Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу». Позивач ОСОБА_2 вважає, що вказана інформація була розповсюджена відповідачем та принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Судом також встановлено, що в провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області на розгляді вже перебував спір між тими самими сторонами з тих самих підстав (справа № 541/2558/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди), який залишено без розгляду ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19.05.2017 року. Крім цього, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2018 року по справі № 541/1949/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Позовними вимогами ОСОБА_1 у вказаній справі було: - визнати недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, а також неправдивою інформацію розповсюджену ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_7 , персоналу ПрАТ «Миргородкурорт», серед свого керівництва, депутатів Полтавської обласної ради відносно нього ОСОБА_1 , в якій стверджувалось про поширення ним 28.08.2015р. біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в місті Полтаві інформації щодо причетності ОСОБА_2 до вбивства ОСОБА_11 ; - зобов`язати ОСОБА_2 не пізніше тридцяти днів від дня набрання рішення у даній справі законної сили, спростувати інформацію, вказану у вище указаному пункті, шляхом проголошення ним наступного тексту: «Є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, а також неправдивою інформація розповсюджена мною в присутності ОСОБА_7 , персоналу ПрАТ «Миргородкурорт», серед свого керівництва, депутатів Полтавської обласної ради відносно ОСОБА_1 , в якій я стверджував, що ОСОБА_1 28.08.2015р. біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в місті Полтаві поширив інформації щодо моєї причетності до вбивства ОСОБА_11 »; - вказаний текст проголосити в залі Миргородського міськрайонного суду в присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та інших громадян, які проходили свідками по справі та побажають бути присутніми; - стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування моральної (немайнової) шкоди у розмірі 500 000 грн.; - стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1364 грн. 91 коп. витрачені за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31.10.16 р. по 08.11.2016 р. За наслідками апеляційного перегляду вищевказане рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10.09.2018 року залишено без змін. В ході судового розгляду справи № 541/2558/15-ц та № 541/1949/17 проведено судові експертизи: судово-психологічну та судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу писемного мовлення. Результати експертиз викладені у висновку експерта № 56 від 03.08.2016 року (а.с.12-38) та висновку експерта №3371 від 12.04.2018 року (а.с.39-48). Встановлені експертизами обставини сторонами визнаються. Висновком експерта № 56 від 03.08.2016 року встановлено, що інформація «…до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородській посадові особи. Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу» в емоційному стані ОСОБА_2 та в його індивідуально-психологічних проявах зумовили негативні зміни, які полягають у зростанні психічної напруженості, тривожності обмежувальних реакціях, необхідності витрачати час на особистісні ресурси для долання наслідків розповсюдження негативної інформації, порушенні психічного благополуччя, що в сукупності створило суттєві перешкоди для соціального функціонування ОСОБА_2 у сферах професійної діяльності, громадської та політичної діяльності. Окрім того, експертом встановлено, що досліджувана ситуація є психотравмувальною для ОСОБА_2 , що призвело до моральних страждань. Моральну шкоду експертом визначено в розмірі 40,5 мінімальних заробітних плат, що на момент дослідження в грошовому еквіваленті становило 58 725 грн. (а.с.12-38). Висновком експерта №3371 від 12.04.2018 року, встановлено, що уривок з тексту публікації розміщеної на сайті інтернет-видання «Полтавщина», а саме «На думку виконавчого директора Миргородської міської громадської організації «Турбота» ОСОБА_14 , справа затягується бо до вбивства ОСОБА_3 були причетні миргородській посадові особи. Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу» має об`єктивний зміст: ознайомлення читачів із думкою директора Миргородської міської громадської організації «Турбота» ОСОБА_14 , котрий вважає, що розслідування вбивства ОСОБА_3 затримується через причетність до цього вбивства миргородських чиновників. На підтвердження цієї думки наведена інформація зі слів загиблого, котру він повідомив перед смертю, а саме замовником нападу на нього був ОСОБА_6 , генеральний директор приватного підприємства «Миргородкурорт». Об`єктивні лінгвістичні підстави, які свідчать про те, що речення, розділені крапкою є початком та продовженням думки указаної в тексті а саме ОСОБА_14 у досліджуваному фрагменті публікації відсутні. Фрагмент публікації «Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу» містить негативну інформація про генерального директора приватного підприємства «Миргородкурорт» ОСОБА_15 (а.с.39-48). В ході судового розгляду судом першої інстанції досліджувалися покази свідка ОСОБА_16 , автора публікації, наданими під час розгляду справи № 541/2558/15-ц, в якій остання підтвердила, що була присутня під час проведення мітингу, спікером якого був ОСОБА_17 . Однак не пам`ятає, чи дійсно ОСОБА_1 була поширена інформація про передсмертні слова ОСОБА_5 про причетність до нападу на нього ОСОБА_2 . З аналізу змісту власної статті, припускає, що ні, оскільки на думки учасників події вона робила посилання. Вважає, що якби вказана інформація була поширена ОСОБА_1 вона мала б резонансний характер та була виділена у заголовку до статті. Згідно показів свідка ОСОБА_7 встановлено, що він, працюючи на посаді юриста ПрАТ «Миргородкурорт», від ОСОБА_2 дізнався, що одне інтернет-видання поширило неправдиву інформацію, висловлену активістами, під час проведення мітингу в м. Полтаві. Стаття набула великого розголосу та обговорювалася серед широкого загалу. Ознайомившись зі статтею, стало відомо, що дана інформація була поширена ОСОБА_1 . Така заява ОСОБА_1 негативно вплинула як на ділову репутацію ОСОБА_18 , так і на його самопочуття. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження того, що інформація з негативним змістом стосовно ОСОБА_2 була поширена саме ОСОБА_1 під час мітингу, який відбувся 28.08.2015 р., і він є неналежним відповідачем. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. У відповідності із положеннями статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно положень статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Згідно положень статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Судом першої інстанції вірно встановлено факт поширення інформації відносно позивача ОСОБА_2 , яка має негативний характер, шляхом публікації статті на сайті інтернет-видання «Полтавщина». Висновком експерта, про який вказувалося вище, встановлено, що негативною інформацією про ОСОБА_2 є лише фрагмент статті, а саме, що «прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу». Саме з поширенням цієї інформації ОСОБА_2 пов`язує приниження його честі, гідності і ділової репутації, що спричинило завдання йому моральної шкоди. Даний фрагмент публікації був викладений наступним реченням після думки, висловленої відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 про те, що розслідування вбивства ОСОБА_3 затримується через причетність до цього вбивства миргородських чиновників. В той же час, висновком експерта констатовано відсутність об`єктивних лінгвістичних підстав, які свідчили б про те, що речення, розділені крапкою є початком та продовженням думки ОСОБА_14 у досліджуваному фрагменті публікації. Згідно показів свідка ОСОБА_16 , яка є автором статті, не було підтверджено факт того, що інформація про причетність ОСОБА_2 до описаних подій дійсно була висловлена саме ОСОБА_1 . Натомість, аналізуючи зміст своєї статті, автор припускає, що дана інформація не була озвучена ОСОБА_1 , так як, її зміст має резонансний характер, а тому на ній було б зроблено особливий наголос, зокрема використано у заголовку статті. Окрім того, на всі думки учасників акції, в статті зроблено відповідні посилання. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відсутні будь-які об`єктивні докази на підтвердження того, що інформація з негативним змістом стосовно ОСОБА_2 була поширена саме ОСОБА_1 , під час мітингу, який відбувся 28.08.2015 року о 9 годині біля будівлі УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна,83 в м. Полтаві, та потім з його слів відображена у статті інтернет-видання «Полтавщина». В той же час, встановленні у справі обставини вказують на те, що фрагмент з негативною інформацією в статті зазначено за ініціативи автора статті та інтернет-видання «Полтавщина». Як роз`яснено в п. п. 9, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) ( 1618-15 ). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації. Тому, задля обрання належного способу захисту своїх порушених прав, котрий був би дієвим та ефективним, позивачу ОСОБА_2 , перед пред`явленням позовних вимог до належного (належних) відповідачів, необхідно з`ясувати статус інформаційного ресурсу, на якому відбулося поширення негативної інформації, зокрема чи зареєстрований даний ресурс як засіб масової інформації, адже зважаючи на дану обставину закон виділяє спеціальний спосіб захисту. Зокрема у відповідності до ч.6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Згідно роз`яснень у п. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 N 2, який є чинним, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (1618-15). Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем у даній справі має бути автор статті або власник веб-сайту, на якому розміщену негативну інформацію. Між тим, ОСОБА_2 не звернувся до суду з клопотанням про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача у строки встановлені ст. 51 ЦПК України, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , оскільки він пред`явлений до неналежного відповідача. Докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 під час мітингу, що відбувся 28.08.2015 року, було поширено відомості щодо причетності ОСОБА_2 до вбивства ОСОБА_19 , відсутні. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси. В той же час, тягар доведення порушення, невизнання чи оспорювання лягає на позивача. Передумовою судового захисту цивільного права, має бути правова підстава з якою закон пов`язує виникнення такого права. Підстави виникнення цивільного права визначені ст. 11 ЦК України. Способи захисту прав визначенні ч.2 ст. 16 ЦК України. Проаналізувавши вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно послався на те, що його позов в частині визнання неналежним відповідачем у первісному позові, відмову у задоволенні первісного позову з підстав пропуску строків звернення до суду, встановлення фактів зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами та про накладення на нього штрафу за порушення ст. 44 ЦПК України фактично зводиться до заперечень по суті первісного позову ОСОБА_2 , тому пред`явлений внаслідок невірного тлумачення самої суті правового інституту «зустрічного позову». Так, інтереси сторони процесу від зловживання процесуальними правами захищаються в спосіб визначений процесуальним законом. Отже, здійснення захисту своїх процесуальних прав, шляхом заявлення окремого позову не є належним способом захисту своїх прав. Крім того, законом чітко визначено процесуальні стимули сторін до належної процесуальної поведінки. Зокрема, у разі виявлення обставин передбачених ст. 44 ЦПК України, суд може вживати заходи передбачені главою 9 ЦПК України. Окрім того, процесуальним законом передбачено можливість компенсації процесуальних витрат у зв`язку із заявленням позову до неналежного відповідача. Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову у вищезазначеній частині вимог є обґрунтованими та відповідають нормам процесуального та матеріального права. При постановленні додаткового рішення від 03.06.2020 року про відмову у задоволенні позову в частині «визнання інформації ОСОБА_2 а саме, що під час пікетування 28 серпня 2015 р. о 9 годині біля будинку УМВС України в Полтавській області по вул. Пушкіна, 83 в місті Полтаві, ОСОБА_1 було сказано, що до вбивства ОСОБА_3 був причетний ОСОБА_6 , генеральний директор ПрАТ «Миргородкурорт», розповсюджену ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_7 в 2015 році перед подачею позову до суду до ОСОБА_1 такою, що не відповідає змісту статті інтернет-видання «Полтавщина» та свідченням автора ОСОБА_8 , не підтверджується висновком експертизи № 3371 від 12.04.2018 та наявним доказам і показам свідків та є недостовірною», - суд першої інстанції вірно послався на те, що розповсюдження негативної інформації відносно ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 відбулося не учасниками даної справи, а саме інтернет-виданням «Полтавщина» та автором даної статті. Між тим, позов до зазначених осіб не пред`являвся. Оскільки позивачем ОСОБА_1 не доведено, якою неправомірною поведінкою відповідача йому заподіяно моральну шкоду відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК та в чому полягає вказана шкода відповідно до ст. 23 ЦК України, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині. Місцевим судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2018 року у справі № 541/1949/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В рамках вказаної справи ОСОБА_1 було заявлено вимогу до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних витрат на лікарські засоби в розмірі 1 364,91 грн. за час його стаціонарного лікування в Миргородській ЦРЛ з 31.10.16 р. по 08.11.2016 р. За наслідками апеляційного розгляду вищевказане рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10.09.2018 року залишено без змін. Отже, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі в частині позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки існує судове рішення, що набрало законної сили, яким спір між сторонами з даного приводу вже вирішений. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали місцевого суду від 26.03.2020 року з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальних витрат на лікування в період з 02.10.по 10.10.2019 р. в сумі 1734,26 грн., так як ним не доведено наявність заподіяної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незгоди з рішенням, додатковим рішенням та ухвалою районного суду, а також твердження апелянта ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо неправомірності рішення місцевого суду не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів, тому залишаються колегією суддів без задоволення. Якроз`яснено в п. 11 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 372/1036/15-ц у постанові від 07.11.2018 року. Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 з підстав недоведеності, твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 пропущено строк звернення до суду, до уваги колегії суддів не приймаються. Не заслуговують на увагу колегії суддів і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що доказом поширення недостовірної інформації під час мітингу, який відбувся 28.08.2015 р., є саме стаття, опублікована в інтернет-виданні «Полтавщина», оскільки зі змісту цієї статті не вбачається, що саме ОСОБА_1 належить вислів про те, що «…Прізвище одного з таких загиблий назвав перед своє смертю, сказавши, що саме ОСОБА_6 , генеральний директор приватного акціонерного товариства «Миргородкурорт» був замовником нападу». Автор статті також не вказує на те, що їй це стало відомо зі слів ОСОБА_1 . Отже, оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам. Підстав для їх скасування з наведених в апеляційних скаргах мотивів колегією суддів не встановлено. Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, на додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року, - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, - залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 березня 2020 року, ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року та додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2020 року, - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В.Чумак Судді: Ю.В.Дряниця Т.О.Кривчун