Ухвала КГС ВС № 910/18406/19

УХВАЛА 09 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 910/18406/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б., розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго», скаржник) до Житлово-будівельного кооперативу «Каштан» (далі - ЖБК «Каштан») про стягнення 501 871,41 грн., ВСТАНОВИВ: КП «Київтеплоенерго» 21.09.2020 (згідно із поштовими відмітками на конверті) звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №910/18406/19, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 залишити в силі. Водночас 01.10.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли заперечення ЖБК «Каштан», які підписані ЕЦП. У поданих запереченнях заявник просив Суд залишити касаційну скаргу без руху з огляду на відсутність повноважень у Лопатіна К.О. на підписання даної касаційної скарги. Проаналізувавши касаційну скаргу КП «Київтеплоенерго» у контексті оскаржуваних судових рішень, заперечення ЖБК «Каштан» Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. КП «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК «Каштан» про стягнення 501 871,41 грн., з яких 374 109,08 грн. основного боргу, 22 736,01 грн. інфляційних втрат, 11 228,44 грн. 3% річних та 93 797,88 грн. пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 №510238 (далі - Договір) щодо своєчасної оплати за спожиту теплову енергію у період часу з травня 2018 року по жовтень 2019. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 у справі №910/18406/19 позов задоволено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі укладено Договір, який за своєю правовою природою є договором енергопостачання; позивач умови договору виконав у повному обсязі, надавши у спірний період послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції, обліковими картками, відомістю обліку споживання теплової енергії; відповідач зобов`язання з оплати послуг виконав неналежним чином, оплативши лише їх частину, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість зі спожитої теплової енергії у гарячій воді у заявленій до стягнення сумі. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №910/18406/19 рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 у справі №910/18406/19 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КП «Київтеплоенерго» відмовлено повністю. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким. Проаналізувавши положення +4 посилання (в редакції, що діяла на дату укладення сторонами Договору), Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Закону України «Про кооперацію», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ЖБК «Каштан» є неналежним відповідачем у даній справі. Так, на думку колегії суддів, неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін до законодавства відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Доказів того, що відповідач є колективним споживачем в розумінні Закону України «Про кооперацію» чи є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води, матеріали справи не містять. З огляду на викладене, відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/20226/16, від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, від 16.04.2018 у справі №910/1541/16, від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18, від 02.12.2019 у справі №910/12597/18, від 10.01.2020 у справі №910/17776/17. За таких обставин, встановивши, що відповідач втратив право виступати стороною договору, у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає - набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тоді як, на позивача покладено обов`язок укладення договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води зі споживачами вказаних послуг, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення з ЖБК «Каштан» на користь КП «Київтеплоенерго» основної заборгованості у розмірі 374 109,08 грн. Також, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду спору також відмовив у їх задоволенні. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішення, КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду у повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва залишити в силі. Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. При цьому, як стверджує скаржник, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги та на власний розсуд розтлумачив умови Договору. Водночас КП «Київтеплоенерго» вказує, що дана справа має значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд виходить з такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 ГПК України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Предметом позову в даній справі є стягнення 501 871,41 грн., а, отже, ціна позову у справі № 910/18406/19 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника. Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України. Як уже зазначалось, серед підстав, передбачених пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, КП «Київтеплоенерго» у поданій касаційній скарзі вказує, що справа має значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника. Водночас скаржник не вказує у чому саме полягає суспільний інтерес даної справи та/чи виняткове значення для скаржника. По суті наведені скаржником доводи зводяться до власного трактування Закону та до власного викладення обставин справи стороною по справі, а також до заперечень обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, до переоцінки доказів по справі, та фактично до незгоди з ухваленими рішеннями суду, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Крім того, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Слід врахувати і те, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи. Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №910/18406/19, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі №910/18406/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос