Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/1526/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6484/20 Справа № 203/1526/20 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року по справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання без реєстрації місця проживання,- ВСТАНОВИЛА: В травні 2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання без реєстрації місця проживання. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання без реєстрації місця проживання. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року у справі №203/1526/20 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання без реєстрації місця проживання. Як вбачається з поданої заяви заявник просить встановити факт постійного проживання без реєстрації місця проживання останнього у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 22 червня 1998 року по 26 вересня 2011 року, подану в порядку ст.315 ЦПК України, де заінтересованою особою зазначив Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради. Також, з заяви ОСОБА_2 судом першої інстанції було встановлено, що встановлення такого факту йому необхідно для безперешкодного отримання у приватизацію квартири у гуртожитку, оскільки Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради йому відмовлено у приватизації у зв`язку з не підтвердженням обставин, передбачених для цього Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. При цьому, заявник зазначає, що про передачу у власність в порядку приватизації вказаного житлового приміщення заявляє не тільки він, а також і його мати ОСОБА_3 , проте їм відмовлено. Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що необхідність встановлення факту постійного проживання у гуртожитку пов`язано безпосередньо з набуттям у власність житла, що наразі не визнається органом приватизації, що свідчить про наявність спору про право цивільне (право на приватизацію, отримання у власність житла в порядку приватизації). Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта, що суд першої інстанції не з`ясував природу правовідносин і дійшов до помилкового висновку, що у правовідносинах, які склалися між заявником та органом приватизації наявний спір про право, колегія суддів ставиться критично, оскільки факт, який просить установити ОСОБА_3 не має безспірного характеру. Крім того, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича