Постанова 4851 № 440/1313/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Ясиновський І.Г. 28 вересня 2020 р.Справа № 440/1313/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання - Білюк Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальності «ПРІМІУМ АКТИВ» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - встановила: 11.03.2020 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ПРІМУМ АКТИВ» (далі - ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ») звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (т. 2, а.с. 23-39), просить визнати протиправними та скасувати: - податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, контролюючий орган) № 000231501 від 21.10.2019 року, яким ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 238.842,50 грн., у тому числі основний платіж 191.074,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 47.768,50 грн.; - податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області № 000232501 від 21.10.2019 року, яким ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 265.380,00 грн., у тому числі основний платіж 212.304,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 53.076,00 грн. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення контролюючим органом визначено податкове зобов`язання по взаємовідносинах ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» з ТОВ «ЯНТІНІТ», ТОВ «СКВАРЕД», ТОВ «ХАЛБРЕЙ». З урахуванням наявних первинних документів, на підставі яких ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» віднесено до складу витрат вартість агентських послуг отриманих від ТОВ «ЯНТІНІТ», ТОВ «СКВАРЕД», ТОВ «ХАЛБРЕЙ» наявні всі підстави вважати, що вказані правочини є реальними господарськими операціями пов`язаними з діяльністю позивача та направленими на отримання позивачем економічної вигоди (прибутку). Також, позивач вказував, що не можуть бути належними доказами під час підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту лише посилання контролюючого органу на протоколи допиту свідків, у яких заперечується будь-яка їх причетність до діяльності господарських суб`єктів, оскільки в означеному кримінальному провадженні відсутній вирок та відомості отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Крім того, позивач звернув увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «ЯНТІНІТ», ТОВ «СКВАРЕД», ТОВ «ХАЛБРЕЙ» трудових та матеріальних ресурсів з боку відповідача не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорам. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ», зазначив, що актом № 1151/16-31-05-01-10/41130604 від 23.09.2019 року встановлено порушення позивачем: - п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (далі ПК України), ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-ХІV), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 191.074,00 грн. в т.ч. за 2018 рік на суму 191.074,00 грн.; - п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.01.2016 року за № 159/28289, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 212.304,00 грн., в розрізі звітних періодів: за листопад 2018 року в сумі 47.752,00 грн.; за січень 2019 року в сумі 42.054,00 грн.; за березень 2019 року в сумі 122.498,00 грн. Відповідач зазначав, що документами первинного бухгалтерського обліку не підтверджено реальність правовідносин позивача з ТОВ «ЯНТІНІТ», ТОВ «СКВАРЕД» та ТОВ «ХАЛБРЕЙ». Крім того, відповідач вказує, що аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача щодо придбання товару свідчить про відсутність факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва контрагентами-постачальниками, оскільки вказаними суб`єктами господарської діяльності здійснюється придбання товарно-матеріальних цінностей не встановленого походження. Під час проведення перевірки позивачем не надано жодного первинного документа щодо підтвердження транспортування (перевезення) придбаного товару на його адресу, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні та довіреності на отримання товару від контрагентів. Також наявна негативна інформація щодо наявності кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача про надання послуг зі штучного формування податкового кредиту з ПДВ (т. 2, а.с. 47-53). У відповіді на відзив на позовну заяву ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ», зазначив, що він, отримав новий ринок збуту та збільшення обсягів постачання, що підприємством визнано як достатня підстава для витрат на спірні послуги контрагентів на етапі розширення власного ринку реалізації. При цьому, надані на перевірку первинні документи містять достатньо деталізовану інформацію про проведену роботу та надані послуги, зі змісту яких вбачається їх безпосередній зв`язок з підприємницькою діяльністю ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ». (т. 2, а.с. 128-134). 04.05.2020 року до суду надійшли заперечення контролюючого органу на відповідь на відзив, відповідно до яких, наполягаючи на раніше викладених аргументах, відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (т. 2, а.с. 137-138). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року (рішення ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративний позов ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» задоволений у повному обсязі. Так, судовим рішенням визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області № 000231501 від 21.10.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 238.842,50 грн., у тому числі основний платіж 191.074,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 47.768,50 грн; № 000232501 від 21.10.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 265.380,00 грн., у тому числі основний платіж 212.304,00 грн та штрафна (фінансова) санкція 53.076,00 грн. Судом проведений розподіл судових витрат - стягнуто на користь ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 7.563,35 грн. Судове рішення вмотивовано тим, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Також, суд погодився з позицією позивача, що при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності, суб`єкти господарювання самостійно здійснюють свою підприємницьку діяльність і з цією метою визначають власні комерційний розрахунок та комерційний ризик, залучають матеріально -технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно укладають договори, не заборонені законом, самостійно обирають контрагентів. Крім того, судом визнано необґрунтованим твердження відповідача про наявність у штаті позивача значної кількості працівників різних професій та спеціальностей, а відтак залучення позивачем інших суб`єктів господарювання для пошуку контрагентів з метою реалізації продукції, оскільки сама по собі наявність в штаті певних працівників не свідчить про безумовну можливість виконання такими працівниками консультативних послуг, необхідних підприємству для ведення господарської діяльності з метою отримання доходу. Крім того, відповідачем під час перевірки не досліджувалося питання наявності у позивача штатних працівників (менеджерів) по збуту та просуванню продукції на ринках збуту і не вивчалися посадові обов`язки таких працівників. Також, суд зазначив, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про наявність кримінальних проваджень стосовно спірних контрагентів, суд прийшов до висновку, що сам по собі факт того, що контрагент платника податків фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для платника податків. Крім того, суд прийшов висновку щодо необґрунтованості зауваження відповідача щодо підписання податкових накладних за допомогою електронного цифрового підпису директором ОСОБА_1 у той час як у відповідача наявний протокол допиту вказаного свідка де він заперечував підписання фінансово-господарських документів, оскільки протокол допиту свідка не є документом яким притягнено посадових осіб спірних контрагентів до кримінальної відповідальності. Окрім того, зауваження щодо особи підписанта податкової накладної електронним цифровим підписом мали бути реалізовані контролюючим органом на стадії реєстрації таких податкових накладних. Однак, вказані накладні зареєстровані контролюючим органом без жодних зауважень. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУ ДПС у Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що в апеляційній скарзі відповідачем не зазначено, які порушення норм матеріального і процесуального права були допущені судом першої інстанції при винесенні рішення від 21.12.2019 року про задоволення позову. Зазначає, що в апеляційній скарзі повторюються доводи відповідача, які були висловлені ним при наданні відзиву на позовну заяву та письмових поясненнях, наданих до суду першої інстанції, та які були досліджені і спростовані судом першої інстанції в своєму рішенні. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом установлено, що ГУ ДПС у Полтавській області проведена документальна планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.09.2018 року, валютного законодавства з 07.02.2017 року по 30.06.2019 року, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 02.07.2017 року по 30.06.2019 року, за результатами якої складено акт № 1151/16-31-05-01-10/41130604 від 23.09.2019 року (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення: - пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02.12.2010 року № 2755- VI (із змінами та доповненнями), ст. 9 Закону № 996-XIV, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 191.074,00 грн., в тому числі за 2018 рік на суму 191.074,00 грн.; - п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 29.01.2016 року за № 159/28289, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 212.304,00 грн. в розрізі звітних періодів: за листопад 2018 року в сумі 47.752 грн.; за січень 2019 року в сумі 42.054 грн.; за березень 2019 року в сумі 122.498 грн. (т. 1, а.с. 27-131) Порядок та підстави проведення перевірки позивачем під сумнів не ставились. Не погодившись з висновками Акту перевірки, позивач надав заперечення до ГУ ДПС у Полтавській області, за результатами розгляду яких, враховуючи всі аргументи та зауваження, порушення, виявлені в ході проведення перевірки та викладені в Акті документальної планової перевірки залишено без змін (т. 1, а.с. 132-147). На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.10.2019 року, а саме: - № 000231501, згідно з яким у зв`язку з встановленням порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02.12.2010 року № 2755- VI (із змінами та доповненнями), ст. 9 Закону № 996-XIV, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 238.842,50 грн., у тому числі основний платіж 191.074,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 47.768,50 грн. (т. 1, а.с. 20); - № 000232501, згідно з яким у зв`язку з встановленням порушення п п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 29.01.2016 року за № 159/28289, визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 265.380,00 грн., у тому числі основний платіж 212.304,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 53.076,00 грн. (т. 1, а.с. 19) Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 21.10.2019 року № 000231501 та № 000232501 позивач звернувся із скаргою до ДПС України (т. 1, а.с. 148-156). Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги № 11456/6/99-00-08-05-01 від 02.12.2019 року (т. 1, а.с. 158-165) залишено скаргу позивача без задоволення. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Як установлено судовим розглядом, в акті перевірки № 1151/16-31-05-01-10/41130604 від 23.09.2019 року, встановлені відповідачем в ході перевірки заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 191.074,00 грн., а також заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 212.304,00 грн., обґрунтовуються відповідачем не підтвердженням реальності правовідносин позивача з ТОВ «ХАЛБРЕЙ», ТОВ «ЯНТІНІТ», ТОВ «СКВАРЕД» у період, що перевірявся. Тобто підставою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень як з податку на прибуток так і з податку на додану вартість є взаємовідносини позивача з ТОВ «ХАЛБРЕЙ», ТОВ «ЯНТІНІТ» та ТОВ «СКВАРЕД». Відповідно до пункту 1.1 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Так, відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин об`єктом оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. За приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону № 996-ХІV застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності (п. 44.2 ст. 44 ПК України). Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Відповідно до п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 року за № 391/3684, фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період. Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи. Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87 передбачено, що витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період. Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків). Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 290 від 29.11.1999 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи. Відповідно до п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 318 від 31.12.1999 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Статтею 1 цього Закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у визнанні протиправними та скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність їх винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, у тому числі, реальність господарської операції, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають позивачу право на податковий кредит. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Так, в період, що перевірявся, між позивачем (по тексту договору - Замовник, ТОВ) та ТОВ «ХАЛБРЕЙ" (по тексту договору - Агент) укладено агентський договір № 08/10-18 від 08.10.2018 року (по наданню послуг з продажу плит залізобетонних дорожніх), відповідно до умов якого Агент зобов`язується надати неексклюзивні агентські послуги на користь ТОВ за винагороду, а ТОВ зобов`язується приймати скоєні Агентом в її інтересах угоди та сплатити його послуг. Агент надає ТОВ ЗВІТ та Сторони підписують Акт про надання послуг у 2-х примірниках. Результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в окремих протоколах до цього Договору. ТОВ зобов`язана виплатити винагороду Агенту в сумі 424.608,19 грн. до 31.12.2019 року (т. 1, а.с. 168-172). На виконання умов вказаного договору сторонами підписано акт №1 надання послуг від 19.11.2018 року, а саме послуги посередника щодо оптової торгівлі будівельними матеріалами: вироби бетонні та залізобетонні дорожні у загальному розмірі 424.608,16 грн., у тому числі ПДВ 70.768,03 грн. та Звіт від Агента - ТОВ «ХАЛБРЕЙ» за період з 08.10.2018 року по 19.11.2018 року (з урахуванням додатку № 1 до акту № 1 надання послуг від 19.11.2018 року) (т. 1, а.с. 173-175). Підтверджуючи формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надано податкову накладну від 19.11.2018 року № 57 (т. 1, а.с. 176-177), дослідивши копію якої колегією суддів встановлено, що її оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України. Станом на дату звернення до суду з даним позовом по даній господарській операції обліковується борг підприємства (т. 1, а.с. 178). Також, в період, що перевірявся, між позивачем (по тексту договору - Замовник, ТОВ) та ТОВ «ЯНТІНІТ» (по тексту договору - Агент) укладено агентський договір № 09/10-18 від 09.10.2018 року (по наданню послуг з продажу плит залізобетонних дорожніх), відповідно до умов якого Агент зобов`язується надати неексклюзивні агентські послуги на користь ТОВ за винагороду, а ТОВ зобов`язується приймати скоєні Агентом в її інтересах угоди та сплатити його послуг. Агент надає ТОВ ЗВІТ та Сторони підписують Акт про надання послуг у 2-х примірниках. Результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в окремих протоколах до цього Договору. ТОВ зобов`язана виплатити винагороду Агенту в сумі 424.608,19 грн. до 31.12.2019 року (т. 1, а.с. 179-183). На виконання умов вказаного договору сторонами підписано акт надання послуг від 19.11.2018 року, а саме послуги посередника щодо оптової торгівлі будівельними матеріалами: вироби бетонні та залізобетонні дорожні у загальному розмірі 424.608,16 грн., у тому числі ПДВ 70.768,03 грн. та Звіт від Агента - ТОВ «ЯНТІНІТ» за період з 08.10.2018 року по 19.11.2018 року (з урахуванням додатку № 1 до акту надання послуг від 19.11.2018 року) (т. 1, а.с. 184-186). Підтверджуючи формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надано податкову накладну від 19.11.2018 року № 58 (т. 1, а.с. 187-188), дослідивши копію якої колегією суддів встановлено, що її оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України. Станом на дату звернення до суду з даним позовом по даній господарській операції обліковується борг підприємства (т. 1, а.с. 189). Крім того, в період, що перевірявся, між позивачем (по тексту договору - Замовник, ТОВ) та ТОВ «СКВАРЕД» (по тексту договору - Агент) укладено агентський договір № 11/10-18 від 11.10.2018 року (по наданню послуг з продажу плит залізобетонних дорожніх), відповідно до умов якого Агент зобов`язується надати неексклюзивні агентські послуги на користь ТОВ за винагороду, а ТОВ зобов`язується приймати скоєні Агентом в її інтересах угоди та сплатити його послуг. Агент надає ТОВ ЗВІТ та Сторони підписують Акт про надання послуг у 2-х примірниках. Результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в окремих протоколах до цього Договору. ТОВ зобов`язана виплатити винагороду Агенту в сумі 424.608,19 грн. до 31.12.2019 року (т. 1, а.с. 190-194). На виконання умов вказаного договору сторонами підписано акт № 1 надання послуг від 19.11.2018 року, а саме послуги посередника щодо оптової торгівлі будівельними матеріалами: вироби бетонні та залізобетонні дорожні у загальному розмірі 424.608,16 грн., у тому числі ПДВ 70.768,03 грн та Звіт від Агента - ТОВ «СКВАДЕР» за період з 08.10.2018 року по 19.11.2018 року (з урахуванням додатку № 1 до акту надання послуг від 19.11.2018 року) (т. 1, а.с. 195-197). Підтверджуючи формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надано податкову накладну від 19.11.2018 року № 56 (т. 1, а.с. 198-199), дослідивши копію якої судом встановлено, що її оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України. Станом на дату звернення до суду з даним позовом по даній господарській операції обліковується борг підприємства, що частково погашений згідно платіжного доручення № 450 від 18.12.2018 року на суму 52.688,16 грн. (т. 1, а.с. 200-201). Указані первинні документи досліджені працівниками контролюючого органу під час здійснення перевірки ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ», однак за результатами вивчення наданих документів контролюючий орган дійшов висновку, що зі змісту актів здавання-приймання робіт неможливо встановити осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а також обсяг господарської операції, одиницю виміру, кількості господарських операцій та їх ціни. Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі (ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV). Таким чином, колегія суддів зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому усі докази мають оцінюватися судами окремо та в їх сукупності. Агентські послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання таких послуг та їх пов`язаність з власною господарською діяльністю можуть бути такі документи як: договір на надання консультаційних послуг, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства; акт приймання-передачі робіт (послуг) або інший документ, що підтверджує фактичне надання послуг, який повинен мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені частиною другою статті 2 Закону № 996-XIV; звіт про надання консультаційних послуг, який розкриває зміст та обсяг наданих послуг; також це можуть бути бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення, наприклад (враховуючи вид діяльності позивача), обсягу продажів, розміру доходу тощо. Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватися із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. При цьому відсутнє затвердження на законодавчому рівні форми бланку акта надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов`язкових реквізитів, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Суд зазначає, що складені за результатом господарської операції з переліченими вище контрагентами акти надання послуг містять законодавчо встановлені обов`язкові реквізити для первинного документа, встановлені статтею 9 Закону № 996-XIV. Крім того, позивачем надано копії звітів про надання послуг, у яких детально відображено види наданих послуг та обсяги їх надання. На обґрунтування необхідності отримання посередницьких послуг від вказаних контрагентів та необхідності у власній господарській діяльності, позивачем наголошено, що укладання таких договорів пов`язано з необхідністю розширення обсягів реалізації продукції, ринку збуту, пошуком нових контрагентів-споживачів, з якими позивач не міг безпосередньо проводити переговори та укладати угоди на постачання в силу відсутності зв`язків з цими споживачами, які однак, мали сформовані та сталі ділові зв`язки з компаніями, які надавали позивачу послуги в налагодженні нових зв`язків із новими споживачами та ці компанії по суті надавали ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» актив у вигляді ділового досвіду та вказаних зв`язків, що надавало можливість постійно розширювати ринок збуту, що природно зумовлювало виникнення додаткових, але обґрунтованих витрат, які є витратами звичайної господарської діяльності. Так, ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» отримало новий ринок збуту, збільшення обсягів постачання, оборотів, що дозволяє розширювати діяльність та планувати збільшення обсягів постачання на широку перспективу на майбутнє, зокрема шляхом значній реалізації продукції із контрагентами позивача, які були залучені агентами в порівняні із витратами, які понесло ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» на початковому етапі розширення власного ринку реалізації за послуги агентів по залученню контрагентів позивача. Колегія суддів погоджується з позицією позивача, що при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності, суб`єкти господарювання самостійно здійснюють свою підприємницьку діяльність і з цією метою визначають власні комерційний розрахунок та комерційний ризик, залучають матеріально -технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, вільно укладають договори, не заборонені законом, самостійно обирають контрагентів. Як зазначено у звітах контрагентів позивача, які додатками до договорів, агентами, крім іншого надано послуги щодо організації зустрічей з представниками замовника, проведені переговори з замовником, проведені консультації по питанням участі у тендерах, ведеться переговори по підписанню договорів із замовниками: ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БІЛД-ІНВЕСТ», ТОВ «СПЕЦТЕХАВІАРЕСУРС», ДП «ОХТИРБУДВИРОБИ» ТОВ ВБП «ОХТИРБУД», ТОВ «КОМПАНІЯ «ВТМ-СЕРВІС», ФОП ОСОБА_2 ; підписані договори ТОВ «А-ТРАНС-ЛОГІСТИКА» про надання послуг з перевезення вантажу № 01/01/18 від 15.10.2018 року, по обслуговуванню вантажного автомобіля « 11/10 від 11.10.2018 року, договір поставки № 13/11 від 13.11.2018 року з ТОВ «ДЕРЖБУД», договір поставки № 18/10 від 18.10.2018 року з ТОВ «СПЕЦТЕХАВІАРЕСУРС» (т. 1, а.с.175, 186, 196). На підставі вказаних договорів позивачем було закуплено, а згодом із своєю націнкою реалізовано будівельні матеріали, зокрема Бетон, арматуру, ґрунтовку, круг відрізний для металу, електроди та ін. (т. 1, а.с. 214-252; т. 2, а.с. 151-250; т. 3, а.с.1-56). Твердження відповідача про наявність у штаті позивача значної кількості працівників різних професій та спеціальностей, а відтак залучення позивачем інших суб`єктів господарювання для пошуку контрагентів з метою реалізації продукції є необґрунтованими, оскільки сама по собі наявність в штаті певних працівників не свідчить про безумовну можливість виконання такими працівниками консультативних послуг, необхідних підприємству для ведення господарської діяльності з метою отримання доходу. Крім того, відповідачем під час перевірки не досліджувалося питання наявності у позивача штатних працівників (менеджерів) по збуту та просуванню продукції на ринках збуту і не вивчалися посадові обов`язки таких працівників. При цьому, позивачем долучено також засвідчені копії наказів стосовно розширення штату працівників та штатні розписи, відповідно станом на 01.11.2018 року в штаті позивача штатних працівників (менеджерів) по збуту та просуванню продукції на ринках збуту тощо не перебувало (т. 1, а.с. 202-209). Також на підтвердження використання позивачем у власній господарській діяльності наданих йому агентами послуг по пошуку ринків збуту до матеріалів справи долучені копії первинних документів стосовно укладення договорів з третіми особами-контрагентами, що згадуються у звітах ТОВ «ХАЛБРЕЙ», ТОВ «ЯНТІНІИ» та ТОВ «СКВАРЕД», а саме щодо реалізації позивачем наступним контрагентам продукції: з ТОВ «А-ТРАНС-ЛОГІСТИКА», ДП «ОХТИРБУДВИРОБИ» ТОВ ВБП «ОХТИРБУД», ТОВ «КОМПАНІЯ «ВТМ-СЕРВІС», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БІЛД-ІНВЕСТ», ТОВ «ДЕРЖ-БУД», ТОВ «СПЕЦТЕХАВІАРЕСУРС». Зокрема, договори із такими покупця продукції від позивача, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 згідно даних бухгалтерського обліку позивача, податкові накладні, видаткові накладні між позивачем та такими контрагентами, платіжні доручення про сплату контрагентами позивача на його користь коштів за поставлену продукцію (т. 1, а.с. 210-252; т. 2, а.с. 1-15, 154-250; т. 3, а.с. 1-56). Суд звертає увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо врахування при розгляді судових справ посилань контролюючого органу на отриману в процесі перевірки податкову інформацію, а саме про те, що: збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 року у справі № К/9901/27855/18, від 19.06.2018 року у справі № К/9901/3749/18, від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що інформація про контрагента позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДФС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Як наслідок посилання відповідача на інформацію ІТС «Податковий блок» колегія суддів не вважає достатніми доказами для висновку про нереальність здійсненних контрагентом позивача спірних господарських операцій. Посилання контролюючого органу в акті перевірки на податкову інформацію стосовно контрагента позивача, не приймаються колегією суддів в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки отримання контролюючим органом податкової інформації стосовно контрагента платника податків, в якому викладені висновки про відсутність можливості для здійснення господарської діяльності, не звільняє контролюючий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже податкова інформацію стосовно контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності. Також, колегія суддів відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом ПКУкраїни позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Колегія суддів вважає безпідставними посилання контролюючого органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на неможливість підтвердження фактичного надання послуг його контрагентами через неподання такими контрагентами звітності по формі 1-ДФ, а відтак у відповідача відсутня інформація про наявність необхідних трудових ресурсів, оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства в частині подання ними своєї звітності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Як висновок, колегія суддів зазначає, що допущені контрагентами позивача, в разі їх підтвердження, порушення податкового законодавства можуть тягнути негативні наслідки саме для таких окремих платників податків та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість надавачам послуг. Підставою для визначення добросовісному платнику податків грошових зобов`язань зі сплати ПДВ може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять. Сам факт відсутності у відповідача інформації про трудові ресурси контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарської операції. Відповідач не визначав та не обґрунтовував необхідності наявності конкретного штату працівників для надання такого виду послуг, які надавалися контрагентами позивача. Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Так само, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Крім того, колегія судів звертає увагу на те, що відповідачем не надано будь-яких рішень суду щодо визнання вказаних вище договорів позивача із спірними контрагентами недійсними чи обвинувальних вироків суду, які б набрали законної сили та підтверджували факти протиправних кримінальних дій з боку посадових осіб контрагентів позивача саме по господарським операціям з ТОВ «ХАЛБРЕЙ», ТОВ «ЯНТІНІТ» та ТОВ «СКВАДЕР». Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про наявність кримінальних проваджень стосовно, як зазначає відповідач, спірних контрагентів, колегія суддів приходить до таких висновків. Поділяючи правову позицію, яку висловив Верховний Суд у справі №822/551/18 у постанові від 06.11.2018 року (номер в ЄДРСР 77696235), адміністративний суд зазначає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту та інші матеріали досудового розслідування не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності підприємства. В той же час відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Колегією суддів встановлено, що станом на момент розгляду даної справи відсутні відомості про притягнення посадових осіб спірних контрагентів до кримінальної відповідальності. Тож за відсутності прямих доказів винної поведінки посадових осіб ТОВ «ПРІМУМ АКТИВ» будь-які судження з цього приводу є нічим іншим, як не обґрунтованими суб`єктивними припущеннями. Сам по собі факт того, що контрагент платника податків фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для платника податків. Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 05.06.2018 року у справі № 809/1139/17 та від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17. Зауваження відповідача щодо підписання податкових накладних за допомогою електронного цифрового підпису директором ОСОБА_1 , у той час як у відповідача наявний протокол допиту вказаного свідка, де він заперечував підписання фінансово-господарських документів є необґрунтованим з огляду на те, що протокол допиту свідка, як зазначалося судом раніше, не є документом яким притягнено посадових осіб спірних контрагентів до кримінальної відповідальності. Окрім того, зауваження щодо особи підписанта податкової накладної електронним цифровим підписом мали бути реалізовані контролюючим органом на стадії реєстрації таких податкових накладних. Однак, вказані накладні зареєстровані контролюючим органом без жодних зауважень. Відтак, і зауваження відповідача щодо окремих розбіжностей у зазначенні прізвища в актах надання послуг (зазначення двох різних прізвищ директора контрагента у верхній та нижній частині акту надання послуг) не можуть бути достатніми підставами для визнання нереальності господарських операцій із таким контрагентом без здійснення перевірки контролюючим органом ким безпосередньо було здійснено підписання. Крім того, позивачем надано до матеріалів справи додатки № 1 до актів надання послуг із контрагентами, згідно яких сторони договору погодили внести зміни до таких актів в частинні зазначення вірного прізвища керівника, якими фактично виправили вказані неточності та які крім того надавали позивачем відповідачу разом із запереченнями на акт перевірки, однак не були враховані відповідачем (т. 1, а.с. 132-138, 174, 185, 197). Відтак, колегія суддів вважає, що висновки контролюючого органу щодо вказаних порушень позивачем чинного законодавства не знайшли свого підтвердження в межах судового розгляду даної справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Полтавській області від 21.10.2019 № 000231501 та № 000232501. Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі складена і підписана 08 жовтня 2020 року.