Постанова 4821 № 707/226/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 року м. Черкаси Справа № 707/226/20 Провадження № 22-ц/821/1290/20 категорія 311000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Єльцова В. О., Нерушак Л. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: Приватне акціонерне товариство «Азот»; відповідач: ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Поставничого Руслана Васильовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення заборгованості, у складі головуючого судді Суходольського О. М., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року ПрАТ «Азот» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення суми надмірно сплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги мотивувало тим, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2018 року у справі № 711/7896/18, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «АЗОТ» задоволено. Стягнуто з ПрАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 7752,87 грн, яка з врахуванням індексу інфляції становить 8114,34 грн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року в сумі 149680,02 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, моральну шкоду в сумі 3000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн та судовий збір в сумі 1409,60 грн. Рішення суду набрало законної сили 10 грудня 2018 року. 28 грудня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області було відкрито виконавче провадження №57974378 про стягнення з ПрАТ «АЗОТ» на користь відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 7752,87 грн, яка з врахуванням індексу інфляції становить 8114,34 грн та компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року в сумі 149680,02 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом. Зазначає, що 26 березня 2019 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області виконавче провадження № 57974378 закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням. Однак, під час виконання вказаного виконавчого провадження головним державним виконавцем не проведено відрахування всіх обов`язкових платежів з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі більшому ніж встановлено чинним законодавством України та визначено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2018 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 29187,60 грн. 11 вересня 2019 року ПрАТ «Азот» звернулося до відповідача із листом-вимогою перерахувати кошти в сумі 29187,60 грн на рахунок ПрАТ «Азот» для подальшої їх сплати в якості податку на доходи фізичних осіб в сумі 26942,40 грн та військового збору в сумі 2245,20 грн. Вказаний лист отриманий відповідачем 13 вересня 2019 року, проте, зазначену в листі вимогу залишив без реагування. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 29187,60 грн та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Азот» грошові кошти у розмірі 29187,60 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 отримав дохід у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого за рішенням суду, в сумі 149 680,02 грн без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, як було визначено в рішенні суду та не виконав вищевказане рішення суду в частині повернення ПрАТ «Азот» грошових коштів, у вигляді обов`язкових платежів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Поставничий Р. В. оскаржив його в апеляційному порядку. Просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що жодною нормою законодавства не передбачено обов`язку ОСОБА_1 здійснювати перерахування сум податків, також відсутній правовий механізм такого перерахування. При цьому, податковим агентом у такому випадку виступає роботодавець ПрАТ «Азот», а скаржник не визначений боржником перед ПрАТ «Азот» ані положеннями законодавства, ані доказами, що містяться в матеріалах справи. Вважає, що судом не було визначено норми матеріального права щодо особи, моменту і порядку перерахування сум податку, суд неналежним чином оцінив докази, надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог та неправильно застосував норми процесуального права, не виконав вимоги ст. 12, 78, 81, 89 ЦПК України. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про наявність суперечок позивача із третьою особою про оподаткування під час виплати скаржнику коштів. Крім того, ст. 127 ПК України прямо передбачає, що платник податку отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення суми податкових зобов`язань у випадку ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом. Також вказує на те, що доказів набуття ОСОБА_1 29187,60 грн у результаті рахункової помилки матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються, тому згідно ст. 1215 ЦК України, такі кошти не підлягають поверненню. 04 серпня 2020 року від ПрАТ «Азот» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що у даних спірних правовідносинах при отриманні доходу у вигляді середнього заробітку у відповідача виник податковий обов`язок, який виконується ним не безпосередньо, а за допомогою податкового агента в даному випадку позивача. Зазначає, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу, та, як податковий агент, сплатив податок і збір за відповідача за свій кошт не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу сум. Встановлення наявності або відсутності будь-яких суперечок між позивачем та органом ДВС не входить до предмета доказування у даній справі та не стосується предмету позовних вимог. Вказує на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати, тому не може бути застосована ст. 1215 ЦК України до вказаних правовідносин. Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 24 вересня 2020 року представником ОСОБА_1 адвокатом Поставничим Р. В. подано заперечення на відзив в якому зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту свого начебто порушеного права взагалі не передбачений законодавством. Додані до відзиву копії платіжних доручень з невідомих причин не були подані о суду першої інстанції. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про претензії ПрАТ «Азот» з боку податківців щодо неналежного виконання положень законодавства в рамках сплати податків та доходів ОСОБА_1 , як і відсутні такі докази і щодо претензій податківців безпосередньо до ОСОБА_1 . Просив суд рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Судові витрати стягнути з позивача. 30 вересня 2020 року від ПрАТ «Азот» надійшли пояснення на заперечення на відзив. Зазначає, що позивач, згідно законодавства, нарахував та сплатив до бюджету від імені відповідача податки в розмірі 29187,60 грн, однак, вказані суми не були утримані з суми середньомісячного заробітку присудженого рішенням суду, оскільки сплачувались в порядку примусового виконання рішення суду. Тому у позивача виникло право вимагати у відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача виникло відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати. Вважає, що ефективним способом захисту своїх прав є саме стягнення коштів, сплачених за свій кошт, як податок за відповідача. Зазначає, що в суді першої інстанції відповідач був належним чином повідомленим, однак не надавав заперечень щодо виплати позивачем суми податків, а вказує на це лише в апеляційній інстанції, тому до відзиву ними надана довідка головного бухгалтера ПрАТ «Азот» про суми податків на доходи фізичних осіб, військовий збір та момент їх оплати позивачем. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 липня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 01 жовтня 2020 року на 09:00 год. Фактичні обставини справи Згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2018 року у справі № 711/7896/18, позов ОСОБА_1 до ПАТ «АЗОТ» задоволено. Стягнуто з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 7752,87 грн, яка з врахуванням індексу інфляції становить 8114,34 грн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року в сумі 149680,02 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, моральну шкоду в сумі 3000,00 грн, витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн та судовий збір в сумі 1409,60 грн. Рішення суду набрало законної сили 10 грудня 2018 року (а.с. 7-9). Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 28 грудня 2018 року було відкрито виконавче провадження №57974378 про стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 7752,87 грн, яка з врахуванням індексу інфляції становить 8114,34 грн та компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 грудня 2017 року по 10 жовтня 2018 року в сумі 149680,02 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом (а.с. 10). Відповідно до постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від березня 2019 року виконавче провадження №57974378 закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с. 11). Згідно листа-вимоги від 09 вересня 2019 року №501-06/555 ПАТ «Азот» повідомив ОСОБА_1 про необхідність перерахунку коштів у сумі 29187,60 грн, що складається із суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 26942,40 грн та військовий збір у розмірі 2245,20 грн, які ним отримані помилково. Даний лист, який надісланий цінним листом з описом вкладення, згідно даних трекінгу відправлень «Укрпошта» №1800100444917, був отриманий ОСОБА_1 13 вересня 2019 року (а.с. 14, 16).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України). Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України. Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає і рішенні суду. Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом. Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи. Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ. Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п. п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1, 5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України. Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно із ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника,адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів. Схожі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 та у справі № 369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, справа № 401/1813/16-ц. Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа 6-91цс14), від 22 січня 2014 року (справа 6-151цс13), постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року справа №517/186,17, від 28 березня 2018 року, справа №173/166/17, від 03 травня 2018 року справа №473/2859/17. Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів. Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін. Однак, згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно до п.п.14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання рішення суду в примусовому порядку, сплатив відповідачу всю суму боргу, однак без відрахування податків і зборів, що останнім не заперечується, тому направив йому листа, який відповідач отримав, про їх повернення із зазначенням підстави такого повернення. Проте, відповідач, у свою чергу, дізнавшись про це, жодним чином не відреагував та не повернув вказані в листі кошти. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач, отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 листопада 2018 року у справі № 711/7896/18 суму коштів, набув її частину без достатньої правової підстави, адже вона повинна була бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а враховуючи, що позивачем сплачені всі необхідні податки та збори, то вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права наведених висновків не спростовують і ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем положень ст. ст. 1212, 1215 ЦК України. Посилання відповідача на недоведеність позивачем факту сплати ним необхідних податків і зборів ґрунтується на припущеннях і спростовані в процесі розгляду справи та наданими позивачем доказами. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка, зводяться до переоцінки поданих та досліджених судом доказів та незгоди із висновками суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23). Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись: ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Поставничого Руслана Васильовича залишити без задоволення. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 6 жовтня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов Л. В. Нерушак