Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/2197/19

Справа № 352/2197/19 Провадження № 22-ц/4808/1082/20 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Маслей А.М. з участю представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене у складі судді Хоминець М.М. 23 липня 2020 року в м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: 24.10.2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПрАТ «Страхова Група «ТАС» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП. Позов мотивувала тим, що 13.02.2017 року сталася ДТП, у якій загинув її син ОСОБА_5 . За даним фактом було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що 13.02.2017 року о 21 год. 15 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки DAEWOO MATIZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ділянкою автодороги Н-09 «Мукачеве-Львів» в селищі Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області у напрямку м. Львів, вчинила наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який впав на проїзну частину дороги, після чого на нього було вчинено наїзд автомобілем марки PEUGEOT 307SW, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 , який рухався у попутному напрямку позаду автомобіля DAEWOO MATIZ. У результаті ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події. Також встановлено, що дана ДТП трапилась внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 . Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області Гоцанюка І.В. від 31.07.2018 року дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водіїв складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_6 була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» згідно полісу №АЕ/8979366 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.07.2016 року. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 не була застрахована. Враховуючи, що внаслідок спільних дій водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 їй спричинена моральна шкода, яка полягає у перенесених душевних стражданнях у зв`язку зі смертю сина, останні повинні понести солідарну відповідальність за спричинену їй моральну шкоду. Посилаючись на наведене, просила стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на її користь 50 000 грн. моральної шкоди, спричиненої ІНФОРМАЦІЯ_1 смертю сина ОСОБА_5 10.03.2020 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, посилаючись на те, що оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС», то спричинену ним шкоду повинна відшкодувати вказана страхова компанія в межах страхового ліміту та в розмірі, передбаченому ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме в розмірі 25 000 грн. Іншу частину спричиненої їй шкоди слід стягнути з відповідачки ОСОБА_3 . Просила стягнути з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» 25 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 смертю ОСОБА_5 , та стягнути з ОСОБА_3 25 000 грн. моральної шкоди, спричиненої ІНФОРМАЦІЯ_1 смертю ОСОБА_5 . Рішенням Тисменицького районного суду від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю сина, та 2 984,20 грн. судових витрат, а всього 27 984,20 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 25 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю сина, та 2 984,20 грн. судових витрат, а всього 27 984,20 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку із втратою сина внаслідок ДТП, що мала місце 13.02.2017 року, позивачка зазнала моральної шкоди, яка полягає у перенесених нею душевних стражданнях, а тому її позовні вимоги про стягнення з відповідачки ОСОБА_3 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та із страховика відповідача ОСОБА_4 25 000 грн. страхового відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими. Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 25 000 грн. моральної шкоди та 2 984,20 грн. судових витрат, представник ПрАТ «Страхова Група «ТАС» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що постановляючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції не врахував положення п. 2.1 ст. 2, ст. 6, п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом яких шкода, заподіяна третім особам при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, страховиком не відшкодовується, якщо за її спричинення не виникає цивільно-правової відповідальності, а також положення п. 37.1.1 ст. 37 вказаного закону, згідно якого навмисні дії потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Вказує, що постановою ГУНП в Івано-Франківській області кримінальне провадження №12017090000000042 від 14.02.2017 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України. Даною постановою встановлено, що ДТП трапилась унаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 , який в порушення вимог ПДР України, нехтуючи заходами безпеки дорожнього руху, не виділивши себе в темну пору доби для своєчасного виявлення іншими учасниками дорожнього руху, знаходився на смузі руху водія ОСОБА_3 , чим завідомо створював для водіїв транспортних засобів перешкоду з обмеженою видимістю. В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Як грубу необережність може бути враховано, зокрема, нехтування правилами безпеки руху. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є необґрунтованим. З наведених мотивів апелянт просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_2 25 000 грн. моральної шкоди та 2 984,20 грн. судових витрат скасувати. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В засідання апеляційного суду апелянт, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не з`явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності. Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.02.2017 року о 21 год. 15 хв. відповідачка ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки DAEWOO MATIZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ділянкою автодороги Н-09 «Мукачеве-Львів» в селищі Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області у напрямку м. Львів, вчинила наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який впав на проїзну частину дороги, після чого на нього було вчинено наїзд автомобілем марки PEUGEOT 307SW, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_4 , який рухався у попутному напрямку позаду автомобіля DAEWOO MATIZ. У результаті ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 14). За даним фактом було відкрито кримінальне провадження №12017090000000042 від 14.02.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області Гоцанюка І.В. від 31.07.2018 року дане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю у діях водіїв складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с. 9-11). В ході досудового розслідування встановлено, що дана ДТП трапилась унаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 , який порушивши п.п. 4.1, 4.4, 4.14 пп. «а», «ґ» ПДР України, нехтуючи заходами безпеки дорожнього руху, не виділивши себе в темну пори доби для своєчасного виявлення іншими учасниками дорожнього руху, знаходився на смузі руху водія ОСОБА_3 , чим створював для водіїв транспортних засобів перешкоду з обмеженою видимістю. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» згідно полісу №АЕ/8979366 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.07.2016 року (а.с. 15). Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 не була застрахована. Також встановлено, що померлий ОСОБА_5 є сином позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про зміну імені (а.с. 12, 13). З довідки №78 від 24.01.2019 року, виданої виконкомом Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, вбачається, що на день смерті сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка проживала разом з ним (а.с. 19). 06.05.2019 року ОСОБА_7 в інтересах позивачки ОСОБА_2 звернулася з письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду в ПрАТ «Страхова Група «ТАС» з метою відшкодування шкоди (а.с. 16), однак жодної відповіді не отримала. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Пунктом 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною 2 ст. 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Відповідно до п. 23.1 ст. 23 зазначеного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно з п.п. 27.1, 27.3, 27.5 ст. 27 Закону страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Пунктом 36.3 ст. 36 Закону встановлено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини та наведені положення закону, дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачці моральна шкода, яка полягає у перенесених нею душевних стражданнях у зв`язку із втратою сина в ДТП, що мала місце 13.02.2017 року за участю відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яку вона оцінила у 50 000 грн., підлягає відшкодуванню з відповідачки ОСОБА_3 та із ПрАТ «Страхова Група «ТАС», як страховика відповідача ОСОБА_4 , в розмірі по 25 000 грн. з кожного. Судом також правильно вирішено питання розподілу судових витрат. Доводи апелянта про те, що постановляючи рішення в оскаржуваній частині суд не врахував положення п. 2.1 ст. 2, ст. 6, п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом яких шкода, заподіяна третім особам при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, страховиком не відшкодовується, якщо за її спричинення не виникає цивільно-правової відповідальності, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 1167 ЦК України. Також безпідставними є твердження апелянта про те, що судом не враховано положення п. 37.1.1 ст. 37 вищезазначеного Закону, згідно якого навмисні дії потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування, оскільки навмисних дій пішохода ОСОБА_5 в ДТП, що мала місце 13.02.2017 року, судом не встановлено. Більше того, згідно постанови ГУНП в Івано-Франківській області від 31.07.2018 року ДТП трапилась внаслідок необережних дій ОСОБА_5 . Положеннями ч. 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. В п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз`яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Разом з тим, ні доказів умислу, ні доказів грубої необережності пішохода ОСОБА_5 суду не надано, а тому підстав для звільнення ПрАТ «Страхова Група «ТАС», як страховика відповідача ОСОБА_4 , від обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, чи зменшення розміру відшкодування немає. Не мають правового значення і посилання апелянта на ту обставину, що постановою ГУНП в Івано-Франківській області від 31.07.2018 року кримінальне провадження відносно водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 закрито у зв`язку з відсутністю в діях останніх складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК. Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують та не містять підстав для висновку, що оскаржуване рішення в цій частині постановлено без додержанням норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, Заява №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ПрАТ «Страхова Група «ТАС» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 23 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л.В. Василишин І.О. Максюта Повний текст постанови складено 07 жовтня 2020 року