Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/7177/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6559/20 Справа № 214/7177/19 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., секретар судового засідання Євтодій К.С. сторони справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; відповідач- ОСОБА_3 ; третя особа- виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року, ухваленого суддею Прасоловим В.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 04 травня 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У вересні 2019 року представник позивачив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , уточнивши який, просив: зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення останніх у дане приміщення та передачі ключів від нього. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співласниками сумісного майна з ОСОБА_3 (далі-відповідач) - квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 виданим 23.12.1994 року управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому міста Кривого Рогу, оригінал якого перебуває у Відповідача. У вищезазначеній квартирі зареєстровано четверо мешканців: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 10.09.2010 року. Факт припинення сімейних відносин не позбавляє права позивачів на користування спільною квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З 2013 року та 2014 року, відповідач перешкоджає позивачам, як співвласникам, користуватися майном, а саме вищезазначеною квартирою, змінивши вхідні замки на дверях та не пускаючи їх до своєї власності. Вказує, що такі дії відповідача створюють перешкоди у здійснені прав позивачів, які не можуть вільно користуватись квартирою та проживати в ній, відповідно до чого вимушені проживати за іншою адресою. З огляду на те, що відповідач добровільно відмовляється не здійснювати перешкоди у користуванні житлом, позивачі вимушені просити суд про усунення перешкод в користуванні майном. Зазначив, що таким чином, єдиною можливістю відновити порушене конституційне право позивачів на вільне користування своєю власністю є покладання на відповідача обов`язку усунути перешкоди в користуванні майном. Вважає, що позивачі мають право на рівних правах з відповідачем користуватися квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки відповідач добровільно позивачів до вищевказаного приміщення не пускає, просив суд зобов`язати його усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом вселення позивачів до вказаної квартири та передачі ключів від неї. Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подані представником позивачів ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 , третя особа виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом вселення та передачі ключів задоволені повністю. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ключі від квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. Відповідач ОСОБА_3 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового про відмову позивачам в задоволенні їх позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що ним до відзиву на позов були надані копії актів від 13.04.2014, 28.11.2018, 12.01.2020, які переконливо свідчать про те, що позивачі з 2013-2014 років виїхали зі спірного житла і жодного разу не з`являлись, а тому порушень їх прав у користуванні спірною квартирою з його сторони не було та не могло бути. Проте суд ці акти визнав неналежними доказами і навпаки визнав належними доказами, наданий позивачами акт від 02.09.2019, підписаний мешканцями будинку, які проживають в квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , згідно з яким він нібито перешкоджає позивачам користуватися квартирою, шляхом встановлення додаткового замка на дверях квартири. Відповідач вважає хибним висновок суду про те, що він перешкоджає позивачам користуватися квартирою. Також, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції надав більшу перевагу доказам позивачів, і при цьому не надав жодної правової оцінки, наданим ним доказам, чим допустив необ`єктивність в оцінці доказів, що призвело до ухвалення неправильного рішення. Окрім того, відповідач вказує, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неправильно застосувавши до спірних правовідносин положення ч.1 ст.268 ЦК України та не застосувавши норми ч.4 ст.267 ЦК України, які дають підстави для відмови в задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивачів та їх представника ОСОБА_4 в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши відповідача ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 , що встановлено свідоцтвом (а.с.7). Відповідач чинить позивачам перешкоди у користуванні належною їм на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_5 , позбавивши їх права користування спірною квартирою шляхом заміни замків від вхідних дверей, що встановлено постановою суду (а.с.56-58), рішенням суду (а.с.94). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі досліджених доказів, наданих сторонами, виходив з того, що в судовому засіданні встановлено, що відповідач позбавив позивачів права користування належною їй на праві спільної сумісної власності з відповідачем квартирою АДРЕСА_5 , шляхом заміни замків від вхідних дверей, чим чинить перешкоди у користуванні власністю, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та не може погодитись із доводами відповідача, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вище вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 150 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України - власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеногоправа, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року (справа № 6-20цс11). Отже, з аналізу вищевикладеного слідує, що порушене право власника житлового приміщення на вільне користування та розпорядження цим приміщенням підлягає судовому захисту у спосіб не заборонений Законом, який є найбільш ефективним засобом захисту в даному випадку. Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло, спірна квартира АДРЕСА_5 дійсно належить на праві спільної сумісної власності відповідачу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , тобто сторони по справі є співвласниками спірного житлового примищення, а отже мають рівні права на належне їм спірне нерухоме майно (а.с.7). Відповідно до ст.82 ч.4 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, матеріали справи містять рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області справа №214/368/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, яким ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні його позовних вимог. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року зазначене вище рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення набрало законної сили 03 грудня 2019 року. Цими рішеннями встановлені обставини позбавлення ОСОБА_3 позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх права у користуванні спірним житлом через зміну замків відповідачем, тому доводи скаржника про те, що з його боку не було порушень прав позивачіву користуванні спірною квартирою, оскільки вони добровільно виїхали зі спірного житла, а зміна замків не доведена, колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини встановленні судовими рішеннями, які набрали законної сили та не скасовані. Судом були досліджені наступні письмові докази: паспорт ОСОБА_1 (а.с.3-4), свідоцтво про право власності на спірне житло (а.с.7), довідка про зареєстрованих осіб (а.с.8), акт від 02.09.2019 (а.с.9), свідоцтво про смерть ОСОБА_6 (а.с.38), інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.39), витяг зі спадкового реєстру (а.с.40), акти від 13.04.2014, 28.11.2018, 12.01.2020 (а.с.41,42,43), постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.12.2019 (а.с.56-58), рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.09.2019 (а.с.93-94). Суд першої інстанції визнав належними доказами: паспорт ОСОБА_1 , свідоцтво про право власності на спірне житло, довідку про зареєстрованих осіб, так як ці докази стосуються обставин та підтверджують заявлені вимоги, а саме перебування квартири АДРЕСА_5 у спільній сумісній власності сторін по справі, а також наявність реєстрації у спірній квартирі позивача ОСОБА_2 та відсутність реєстрації у спірній квартирі позивача ОСОБА_1 . Суд, також визнав належними доказами: акт від 02.09.2019, постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.12.2019, рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.09.2019, так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені позивачами вимоги, а саме позбавлення відповідачем позивачів права користування спірним житлом через заміну замків на вхідних дверях. Суд визнав неналежними доказами: свідоцтво про смерть ОСОБА_6 (мати позивача ОСОБА_1 ), інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг зі спадкового реєстру, акти від 13.04.2014, 28.11.2018, 12.01.2020, рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 15 вересня 2011 року, так як ці докази не стосуються предмету спору. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача, що суд першої інстанції надав більшу перевагу доказам позивачів, при цьому не надав жодної правової оцінки, наданим ним доказам, оскільки, оцінивши надані сторонами докази, в судовому рішенні суд зазначив з яких підстав не взяв до уваги надані відповідачем докази, а саме свідоцтво про смерть ОСОБА_6 (мати позивача ОСОБА_1 ), інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяг зі спадкового реєстру, акти від 13.04.2014, 28.11.2018, 12.01.2020, рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 15 вересня 2011 року, правильно зазначивши, що ці докази не стосуються предмету спору. За змістом ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як встановлено положеннями ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Як передбачено ст.270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування. Відповідно до ст.311 ЦК України, житло фізичної особи є недоторканим, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Як передбачено ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Згідно ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Отже, висновок суду першої інстанції, що позивачі звернулися за захистом особистого немайнового права, у зв`язку з чим на їх вимоги (усунення перешкод в користуванні квартирою) позовна давність не поширюється, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується та не сприймає доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме положень ч.4 ст.267 ЦК України Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу у Дніпропетровській області від 28 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2020 року. Головуючий : Судді: