Постанова Волинський апеляційний суд № 161/11031/20

Справа № 161/11031/20 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/943/20 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л.В., Киці С. І., з участю: секретаря судового засідання - Лимаря Р. С., представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданої в його інтересах представником ОСОБА_1 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики (розпискою). Одночасно з позовом ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, яку обгрунтовував тим, що 19.10.2019 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за яким останній отримав від нього грошові кошти в розмірі 22000,00 доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму у строк до травня 2019 року. Однак, відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення грошових коштів за договором позики. Вказує, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08.07.2020 № 215475825 відповідачу на праві власності належить 56/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 56/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0710100000:21:002:006, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за цією ж адресою. З огляду на те, що сума боргу є дуже великою, а враховуючи особу відповідача, який може відчужити належне йому майно, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та посилаючись на викладені обставини, просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне на праві власності відповідачу майно. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2020 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає ухвалу незаконною, необґрунтованою нормами матеріального та процесуального права, такою що не відповідає обставинам справи, тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву в повному обсязі. Підставою оскарження вважає порушення судом норм процесуального права, зокрема положень статей 150, 153 ЦПК України, неврахування судом наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову та значної суми боргу і тривалого невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з частинами першою, третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17. Судом встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08.07.2020 № 215475825, відповідачу на праві власності належить 56/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 56/100 частки земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:002:006, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування цього житлового будинку. Встановивши, що заява про забезпечення позову не містить обгрунтування та жодних доказів на підтвердження дійсної (орієнтовної) вартості майна, яке належить на праві власності відповідачу та на яке апелянт просить накласти арешт, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність виду забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про передчасність вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Натомість заявник не навів аргументів і не надав належних та достатніх доказів на спростування висновків суду, викладених в оскаржуваній ним ухвалі. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що вказана заява не містить належних доказів існування загрози невиконання судового рішення, у зв`язку з чим дійшов достатньо мотивованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви. Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що вказане майно знаходиться під арештом з інших підстав, а тому не може бути відчужене відповідачем. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвали суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374,375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий Судді