Постанова 4816 № 583/496/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 року м.Суми Справа №583/496/20 Номер провадження 22-ц/816/2011/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання -Чуприни В.І., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 липня 2020 року, у складі судді Ярошенко Т.О, ухвалене у м. Охтирка, повний текст якого складено 29 липня 2020 року, в с т а н о в и в: 10 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, вона є власником земельної ділянки площею 3,4580 га, розташованої на території Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області, кадастровий номер 5920385800:01:001:0481 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Постановою Сумського апеляційного суду від 22 травня 2019 року визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-СМ №001831 від 21.10.1998 року, виданий ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку у зв`язку з перетином земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,62 га, розташовану на території с. Качанівка Охтирського району Сумської області з її земельною ділянкою. У зв`язку з цим, 03 грудня 2019 року було проведено відновлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5920385800:01:001:0481 в натурі за участю представника Охтирського міськрайонного виробничого відділу СРФ ДП «Центр ДЗК» ОСОБА_6, уповноваженої особи ОСОБА_1 - Котляревсього С.О. , представника Комишанської сільської ради ОСОБА_7 та суміжних землекористувачів, зокрема представника відповідача - ОСОБА_4 , про що складено відповідний акт, підписаний усіма учасниками, та при цьому претензій по відновленню меж земельної ділянки у присутніх не виникало. Разом з тим було встановлено, що ОСОБА_2 , не маючи на це відповідних документів, користується частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5920385800:01:001:0481, власником якої є ОСОБА_1 . Так, ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка належить позивачу посадив кущі малини, встановив огорожу у вигляді 20 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях, загальною довжиною близько 78 м, а також огорожу у вигляді 18 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях, загальною довжиною близько 77 м. З метою усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, 16 грудня 2019 року остання направила на адресу ОСОБА_2 звернення з проханням звільнити земельну ділянку від насаджень та горожі в добровільному порядку в строк до 20 січня 2020 року, яке залишилося без відповідного реагування зі сторони відповідача. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 створює їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, які полягають в неможливості обробітку землі та її засіву, а також перешкоди у проїзді до неї, уточнивши свої позовні вимоги (том 1, а.с. 21-24), ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5920385800:01:001:0481, яка належить їй на праві власності, шляхом знесення огорожі, якою огороджено зліва (по ходу від будинку, розташованого по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 ) частину земельної ділянки кадастровий номер 5920385800:01:001:0481 у вигляді 20 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, 2 посередині та знизу), загальною довжиною близько 78 м та огорожу, якою огороджено справа, (по ходу від будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 ) частину земельної ділянки кадастровий номер 5920385800:01:001:0481 у вигляді 18 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, 2 посередині та знизу), загальною довжиною близько 77 м, а також прибрати насадження кущів малини. 05 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Свої вимоги мотивував тим, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого йому 21 жовтня 1998 року на земельну ділянку загальною площею 0,62 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку - 0,17 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,45 га, не є підставою для позбавлення його права на земельну ділянку, оскільки рішення виконкому Малопавлівської сільської ради народних депутатів Охтирського району Сумської області від 24.02.1994 року «Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства» ОСОБА_2 в розмірі 0,35 га в АДРЕСА_2 та рішення виконавчого комітету Малопавлівської сільської ради народних депутатів №5 від 04.07.1995 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» є чинними. Зазначає, що йому виділялась земельна ділянка ще у 1994 році, а розпаювання земель ПСП «Дружба», членом якого була ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1 ) - у 2002 році, тому, вважає, що саме пай матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 накладається на його земельну ділянку, тобто саме йому чиняться перешкоди з боку ОСОБА_1 у користуванні його земельною ділянкою, яка самовільно захопивши його частину земельної ділянки розорала її, встановила межу їх земельних ділянок, що заважає йому безперешкодно користуватися своєю земельною ділянкою. Вважав, що земельна ділянка ОСОБА_5 (матері позивачки) надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,85 га з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки вона частково накладається на полезахисні лісові смуги та господарські шляхи, хоча дозвіл на використання таких земель не надавався. Посилається на те, що акт від 03 грудня 2019 року про встановлення меж земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може бути належним та допустимим доказом. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1 шляхом видалення борозни на його земельній ділянці, проораної плугом ОСОБА_1 03.12.2019 року та повернути земельну ділянку в первісний стан; заборонити ОСОБА_1 користування самовільно захопленою частиною земельної ділянки ОСОБА_2 та заборонити надсилання ОСОБА_2 незаконних листів з вимогою знесення огорожі та насаджень. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 3,458 га цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Малопавлівського старостату Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області, кадастровий номер 5920385800:01:001:0481, яка належить їй на праві приватної власності шляхом видалення насаджень кущів малини на цій земельній ділянці за рахунок ОСОБА_2 та знесення за рахунок ОСОБА_2 огорожі, встановленої ним на цій земельній ділянці у вигляді двадцяти металевих стовпів висотою близько 1,5 метрів, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, два посередині та знизу), загальною довжиною 78 метрів та огорожі, встановленої ним на цій земельній ділянці у вигляді вісімнадцяти металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, два посередині та знизу), загальною довжиною 77 метрів. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за необгрунтованістю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840, 80 гривень судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. При цьому зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог та порушив норми процесуального права, ухвалюючи рішення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення огорожі у вигляді 20 металевих стовпів висотою близько 1,5 метрів та огорожі у вигляді 18 металевих стовпів висотою близько 1,5 метра, оскільки позивач лише просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення огорожі та прибирання насаджень, без конкретизації позовних вимог. Доводить, що акт від 03 грудня 2019 року про відновлення меж земельних ділянок є неналежним доказом у справі, вважає, що суд не взяв до уваги письмові докази ОСОБА_6 та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування інших доказів. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Котляревський С.О. вважав рішення законним та обґрунтованим, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення і стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5900 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 -адвоката Дяченка Ю.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Котляревського С.О., який проти скарги заперечував, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 27.10.2015 року державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2156, ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватну земельну ділянку площею 3,4580 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер - 5920385800:01:001:0481), яка знаходиться на території Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області та належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №015323, виданого 28.03.2002 року (том 1, а.с. 5). 27 жовтня 2015 року зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на зазначену вище земельну ділянку, номер запису про право власності 11775877, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с. 6). Постановою Сумського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у справі №583/1834/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії IV-СМ №001831 від 21 жовтня 1998 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,62 га з цільовим призначенням: обслуговування житлового будинку - 0,17 га, ведення особистого підсобного господарства - 0,45 га, розташовану на території с. Качанівка Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що згідно з довідкою № 02-21/161, виданою 15.08.2017 року сільським головою Малопавлівської сільської ради Охтирського району, дійсна адреса проживання і реєстрації ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , в зв`язку із впорядкуванням адресного господарства по АДРЕСА_2 . На сьомій сесії двадцять четвертого скликання від 25.12.2002 року Малопавлівською сільською радою прийнято рішення «Про погодження проекту встановлення та зміни меж сільських населених пунктів на території Малопавлівської сільської ради», яким схвалено розроблений проект зміни та встановлення меж сільських населених пунктів, яким зокрема передбачено розмір с. Качанівка 82,0 га. Також було встановлено, що станом на 13 листопада 2017 року були відсутні генеральні плани, плани зонування та детальні плани території в селі Качанівка та в селі Щоми (Жовтневе) Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що підтверджується довідкою відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва управління агропромислового, економічного розвитку, архітектури та житлово-комунального господарства Охтирської районної державної адміністрації від 13.11.2017 року №

231. Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 27 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 08 листопада 2016 року та постановою Верховного Суду від 23.01.2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконними та недійсними рішень, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на землю, кадастрового номеру, визнання недійсним свідоцтва на спадщину, скасування державної реєстрації акта на право власності на землю відмовлено. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 2147/1646/1647 від 28.09.2018 року судом було встановлено, що має місце порушення меж (накладання) земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 площею 0,62 га, в тому числі: для обслуговування житлового будинку - 0,17 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,45 га, належної ОСОБА_2 , та меж земельної ділянки площею 3,4580 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 5920385800:01:001:0481), належної ОСОБА_1 відповідно до правовстановлюючих документів. Розмір невідповідності (перетину) складає - 0,3476 га. Крім того, судом зауважено, що першочерговою підставою для складання державного акту на право приватної власності на землю є прийняття сільською радою рішення про передачу безоплатно у власність громадянину земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Але переконливі докази, які б доводили про прийняття рішення сільрадою щодо передачі відповідачу у власність земельних ділянок, зазначених у виданому йому державному акті на землю, суду представлено не було, а тому ствердження позивача про недійсність оскарженого державного акту на землю, на підставі якого останній розпоряджається земельними ділянками, та встановлення актом перевірки фактичних меж земельних ділянок, складеним комісією Малопавлівської сільської ради Охтирського району 19.02.2016 року про фактичне перетинання межі земельної ділянки, що належить позивачу на площі 0,3476 га, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Отже, Сумським апеляційним судом у постанові від 22 травня 2019 року встановлено порушення прав ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва, яка межує із земельними ділянками, які передані у власність відповідачу ОСОБА_2 на підставі державного акту про право власності на землю, складеного без дотримання встановленого законом порядку передачі землі громадянам у приватну власність (том 1, а.с. 7-9). Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до положень ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені зазначеним рішенням суду не доказуються при розгляді цієї справи. В суді першої інстанції ОСОБА_2 не заперечував факт встановлення огорожі у вигляді металевих стовпів, перетнутих металевим тросом а також насадження кущів малини, проте стверджував, що вони встановлені на його земельній ділянці. Зі змісту Акта відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий №5920385800:01:001:0481, складеного 03.12.2019 року представником Охтирського міськрайонного виробничого відділу СРФ ДП «Центр ДЗК» ОСОБА_6, замовником в особі Котляревського С.О. - уповноваженою особою власника земельної ділянки ОСОБА_1 та представником Малопавлівського старостинського округу - в особі спеціаліста-землевпорядник ОСОБА_7 у присутності представника суміжного землевласника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вбачається, що була закріплена в натурі (на місцевості) межовими знаками (дерев`яними стовпами) земельна ділянка ОСОБА_1 , яка знаходиться на території Малопавлівського старостату Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області. Замовником та власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено (том 1, а.с. 11). Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 липня 2016 року у справі № 583/1086/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 08.11.2016 року та постановою Верховного Суду від 23.01.2018 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Охтирської районної державної адміністрації Охтирського району Сумської області, Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області, Управління Держгеокадастру в Охтирському районі Сумської області, Охтирської міської державної нотаріальної контори про визнання незаконними та недійсними рішень, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, кадастрового номеру, визнання недійсним свідоцтва на спадщину, скасування державної реєстрації державного акту на право власності на землю. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання, з яких причин виникло накладання земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_5 врахував те, що державний акт на право колективної власності на землю АПО «Дружба», з якого в порядку розпаювання отримала свою земельну ділянку ОСОБА_5 , виданий 28.07.1995 року, а земельну ділянку для особистого селянського господарства площею 0,35 га ОСОБА_2 було передано у приватну власність за рішенням виконкому Малопавлівської сільської Ради народних депутатів Охтирського району Сумської області 04.08.1995 року, без розробки проекту землеустрою, з наступним уточненням площ в натурі при видачі державних актів на право приватної власності на землю. В послідуючому за рішенням виконавчого комітету Малопавлівської сільської Ради народних депутатів Охтирського району Сумської області від 09.12.1997 року ОСОБА_2 було передано земельну ділянку для особистого селянського господарства за цією адресою площею вже 0,45 га, а державний акт на право приватної власності на землю виданий на ім`я ОСОБА_2 21.10.1998 року. Таким чином, на момент виділення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачу частина земельної ділянки, що виділялася, вже знаходилася у власності АПО «Дружба» на підставі державного акту про право колективної власності на землю, з якого у послідуючому в порядку розпаювання земельна ділянка була виділена ОСОБА_5 . З обставин справи вбачається, що ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку не в порядку ст.118 ЗК 2001 року, а в порядку розпаювання як член КСП, у встановленому чинним законодавством порядку. Доводи представника позивача про те, що земельна ділянка ОСОБА_5 не була визначена в натурі на момент виділення земельної ділянки у власність позивачу, судом не приймаються, так як п.9 Перехідних положень Земельного кодексу України 1991 року дозволяє громадянам - власникам земельних паїв виділяти земельні ділянки в натурі єдиним масивом. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку, що рішення, які просить визнати незаконними і недійсними позивач, прийняті на виконання Указу Президента від 13.12.1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» та наказу Дежкомзему №130 від 30.12.1999 року «Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» як власнику сертифікату на право на земельну частку (пай), а не в порядку статті 118 Земельного кодексу України 2001 року, тому аргументи позивача і його представника щодо недодержання порядку отримання ОСОБА_5 своєї земельної ділянки, встановленого ст.118 ЗК України, є невірними (том 1, а.с. 208-221). Рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 мотивоване тим, що право ОСОБА_1 порушено та підлягає захисту, оскільки відповідач своїми діями порушив її право власності на земельну ділянку та право законного володіння нею. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд виходив з того, що з наданих суду доказів не встановлено порушень, невизнання або оспорювання прав відповідача ОСОБА_2 . Такі висновки суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Як передбачено ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник, згідно зі ст. 319 ЦК України, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. У ст. 321 ЦК України йдеться про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За нормами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Виходячи з аналізу вказаної норми матеріального права, можна дійти висновку, що власник має право вимагати усунення будь яких порушень свого права від будь яких осіб і будь яким шляхом, що є прийнятним для власника. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Відповідно до п. п. «г» , «е» ч. 1 ст. 91 ЗК України вбачається, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Зі змісту п. «е» ч. 1 ст. 96 ЗК України вбачається, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). Таким чином, вказані вище норми права та встановлені у справі обставини дають підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 , як власник суміжної земельної ділянки, має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд обґрунтовано виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надав суду належних, допустимих доказів порушення його прав та не спростував обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили і є обов`язковими для сторін у справі. При цьому, суд дав оцінку наданим ОСОБА_2 письмовим доказам та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування інших доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що Акт відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 03 грудня 2019 року є неналежним доказом у справі, є необґрунтованими. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Котляревський С.О. спростував доводи апеляційної скарги про те, що роботи по відновленню меж не виконувалися, на підтвердження яких апелянт посилався на лист начальника Охтирського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру ОСОБА_6 від 19 грудня 2019 року. Так, з копії запиту представника ОСОБА_2 - адвоката Дяченка Ю.В. вбачається, що він звертався до Охтирського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру з проханням надати інформацію щодо закріплення меж земельної ділянки в натурі на присадибній ділянці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, згідно з вищезазначеним актом від 03 грудня 2019 року роботи працівниками Охтирського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру проводились по відновленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий №5920385800:01:001:0481, яка належить ОСОБА_1 (том 1, а.с. 11). Зі змісту уточненої позовної заяви, яка була подана на виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 лютого 2020 року про залишення позову без руху (том 1, а.с. 21-24) вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду, просила зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5920385800:01:001:0481, яка належить їй на праві власності, шляхом знесення огорожі, якою огороджено зліва (по ходу від будинку, розташованого по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 ) частину земельної ділянки кадастровий номер 5920385800:01:001:0481 у вигляді 20 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, 2 посередині та знизу), загальною довжиною близько 78 м та огорожу, якою огороджено справа, (по ходу від будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 ) частину земельної ділянки кадастровий номер 5920385800:01:001:0481 у вигляді 18 металевих стовпів висотою близько 1,5 м, з`єднаних між собою металевим тросом діаметром близько 15 мм в чотирьох місцях (зверху, 2 посередині та знизу), загальною довжиною близько 77 м, а також прибрати насадження кущів малини. Такі ж вимоги й були задоволені судом, тому доводи скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог та порушив норми процесуального права, які стосуються часу та способу уточнення позовних вимог суперечать матеріалам справи. Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків суду також не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»). Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Разом з відзивом на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Котляревський С.О. надав докази витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу та їх розрахунок і просив стягнути з ОСОБА_2 5900 грн. Враховуючи, що витрати на правничу допомогу підтверджуються копією ордера на надання правової допомоги, звітом про виконані роботи №33 від 27.09.2020 року та квитанцією №33 від 27.09.2020 року про оплату послуг, враховуючи витрачений час на підготовку відзиву на апеляційну скаргу та юридичну консультацію ОСОБА_1 , виходячи з вимог розумності, є підстави для часткового задоволення вимог про відшкодування таких витрат в сумі 2000 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 липня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді: В.І. Криворотенко С.Г. Хвостик