Постанова Одеський апеляційний суд № 523/9250/19

Номер провадження: 22-ц/813/6854/20 Номер справи місцевого суду: 523/9250/19 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 57 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року в цивільній справі за позовною заявою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 11 червня 2019 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів у розмірі 37 754,54 грн. Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідачка ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, та отримувала щомісячну грошову допомогу особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним. Як з`ясувалось в подальшому, відповідачка приховала інформацію про доходи та майновий стан, внаслідок чого їй було надміру нараховано кошти державної допомоги у розмірі 37 754,54 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду (а.с. 1-106). 27 листопада 2019 року заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси (головуючий - суддя Аліна С.С.) позовні вимоги Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради допомогу у розмірі 37 754,54 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради судовий збір у розмірі 1 921 гривень (а.с 138-140). 08 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування заочного рішення та відмови у задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с 142-145). 05 лютого 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий суддя Черевко П.М.) відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та повернути зазначену апеляційну скаргу особі, яка її подала (а.с 148-149). 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 через канцелярію Суворовського районного суду м. Одеси подала заяву про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року (а.с 154-157). 02 квітня 2020 року (головуючий суддя Аліна С.С.) в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.11.2019 року по цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів відмовити (а.с 171). 28 квітня 2020 року засобами експрес Укрпошти ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року. Апелянтка з вказаним заочним рішенням не згодна, вважає його необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому повинно бути скасовано. Апелянтка пояснює, що при призначенні допомоги, розмір її доходів позивач знав, в матеріалах справи наявні протоколи, в яких вказана заробітна плата яку вона отримувала. Крім того, звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з неї допомогу з 25.07.2018 року, між тим, розрахунок надав з січня 2016 року і що, необхідно застосувати строк позовної давності. Апелянтка просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року і відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (а.с.173-177). 15 червня 2020 року представником Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - Бродецького С.Б. було подано відзив на апеляційну скаргу зміст якого по суті дублює позовну заяву, також представник позивача зазначає, що посилання ОСОБА_1 на порушення судом норм процесуального та матеріального права є суто формальний, оскільки жодних конкретних порушень відповідна апеляційна скарга не містить. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, право на призначення допомоги на догляд ОСОБА_1 не має, у зв`язку з перевищенням середньомісячного сукупного доходу над трьома розмірами прожиткового мінімуму, а провадити щомісячні відрахування з призначеної допомоги позивач, на підставі наданих йому повноважень, не має можливості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 отримавши безпідставно грошові кошти у розмірі 37 754,54 грн., зобов`язана була їх повернути, а оскільки відмовилась повертати ці кошти добровільно, вони підлягають стягненню в судовому порядку. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу та змінюючи оскаржуване рішення в частині мотивування вважає за необхідне доповнити його та зазначити наступне. З січня 2016 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та отримувала щомісячну грошову допомогу особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним. Відповідно до п. 13-1 Порядку, якщо внаслідок зловживань з боку громадян (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім`ї, приховування обставин, що впливають на призначення і виплату допомоги на догляд тощо) були надміру виплачені суми допомоги, органи праці та соціального захисту населення здійснюють такі заходи. Звертаючись до Управління соціального захисту населення в Суворовському районні м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги на догляд, відповідно до Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 року № 1192 12.01.2016 року, 30.06.2016 року, 23.12.2016 року, 23.06.2017 року, 19.12.2017 року, 22.06.2018 року ОСОБА_1 , заповнюючи декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернувся за призначенням усіх видів соціальної допомоги у розділі VI зазначала про відсутність додаткових джерел для існування. Втім, згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, отриманими у липні 2018 року від Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси в порядку електронного інформаційного обміну, встановлено, що ОСОБА_1 працює, що підтверджується інформаційною довідкою за формою ОК-5 Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, а саме ОСОБА_1 , працює з вересня 2015 року по теперішній час (а.с.20-23). Таким чином, звертаючись до відповідного органу праці та соціального захисту населення ОСОБА_1 задекларувала відсутність у неї додаткових джерел для існування, хоча з вересня 2015 року отримувала заробітну плату (а.с.20-23). Щодо посилань апелянтки на обізнаність Управління соціального захисту населення в Суворовському районні м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про отримання ОСОБА_1 заробітної плати під час нарахування їй відповідної допомоги, а відтак і відсутність у неї, відповідно до приписів до п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, обов`язку повертати безпідставно набуті платежі, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Дійсно з наданих позивачем копій розрахунків середньомісячного сукупного доходу сім`ї для призначення допомоги вбачається, що відповідні розрахунки провадились з урахуванням пенсії ОСОБА_2 та заробітної плати ОСОБА_1 (а.с.11, 13,15, 17, 19). Втім, з наданих розрахунків встановити, що вони провадились саме під прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги, як особі, яка проживає з особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду, на догляд за ним у 2016-2018 роках - встановити неможливо. Належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування своєї позиції апелянткою надано не було ані до суду першої інстанції ані під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Також у апеляційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що під час розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї потрібно враховувати те, що членами її сім`ї є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак, апеляційний суд не може погодитись з такими доводами апеляційної скарги виходячи з наступного. Дійсно, у позовній заяві, в обґрунтування своїх вимог Управління зазначає, що право на призначення допомоги на догляд ОСОБА_1 не має, у зв`язку з перевищенням середньомісячного сукупного доходу над трьома розмірами прожиткового мінімуму. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що з відповідних розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що прожитковий мінімум сім`ї визначався з урахуванням того, що сім`я особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд складається з трьох осіб. Однак, відповідно до пп.9.4. п.9 та п.2 наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15 листопада 2001 року №486/202/524/455/3370 «Про затвердження Методики обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги» - середній дохід на одну особу обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу всіх осіб, які враховуються при наданні допомоги, на кількість цих осіб. Особи, які зараховуються до складу сім`ї при визначенні права на соціальну допомогу та розрахунку її розміру, перелік документів про доходи членів сім`ї для призначення соціальної допомоги, окремі види допомоги, які не враховуються в сукупному доході, визначаються в нормативно-правових актах, що встановлюють відповідні види соціальної допомоги. Відповідно до пп.2 п.5 Порядку «Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею», затвердженої Постановою Кабінет Міністрів України, від 02.08.2000 № 1192 до складу сім`ї малозабезпеченої особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд, включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти до досягнення ними 23 років, які навчаються у вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання і не мають власних сімей, незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I чи II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів. До складу сім`ї не включаються особи, визнані інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, які за висновком лікарської комісії медичного закладу потребують постійного стороннього догляду і не належать до зазначених членів сім`ї, та особи, які перебувають на повному державному утриманні. Відповідно до ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Як вбачається із наданої позивачем «Справки (виписки из домовой книги о составе семьи и прописке)» ОСОБА_4 народився 1973 року, тобто на час звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою про призначення допомоги не був малолітнім чи неповнолітнім, відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку якого несуть батьки або інші особи, які виховують дитину (ч.1, ч.2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року) та досяг 23 років. У матеріалах справи також відсутня інформація щодо визнання ОСОБА_1 інвалідом з дитинства I чи II групи або інвалідом I групи, що б дало можливість включити його до складу ОСОБА_5 , як малозабезпеченої особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд, відповідно до наведеного вище Порядку. Таким чином, посилання апелянтки на те, що при розрахунку середньомісячного доходу її сім`ї необхідно враховувати ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами. Відтак, з урахуванням середньомісячного доходу сім`ї, який складається з пенсії ОСОБА_3 та заробітної плати ОСОБА_1 та того, що до складу сім`ї ОСОБА_5 , як малозабезпеченої особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд входять двоє осіб, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності у ОСОБА_5 права на призначення допомоги, у зв`язку з перевищенням середньомісячного сукупного доходу сім`ї прожиткового мінімуму для сім`ї. Щодо посилань апелянтки на безпідставне стягнення з неї судом першої інстанції судового збору у розмірі 1921 грн, апеляційний суд зазначає, що дійсно зі змісту положення п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю, однак попри посилання ОСОБА_1 на наявність в неї інвалідності ІІ групи у апеляційній скарзі, матеріали справи не містять жодних доказів встановлення відповідачці ІІ групи інвалідності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Таким чином, у зв`язку з вищевикладеним, оскільки під час розгляду прави судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу та змінює оскаржуване рішення суду в частині мотивування. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року - змінити в частині мотивування (доповнити мотивувальну частину), в іншій частині залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 05.10.2020 року м. Одеса