Постанова Донецький апеляційний суд № 225/5444/19

Єдиний унікальний номер 225/5444/19 Номер провадження 22-ц/804/1246/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2020 року Донецький апеляційний суду складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Тимченко О.О., Папоян В.В., за участю: секретаря судового засідання Гладуха О.О., представника позивача адвоката Ломакін В.Є., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Брацило Р.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 в режимі відеоконференції через Дзержинський міський суд Донецької області цивільну справу № 225/5444/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням, з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 10 січня 2020 року (суддя першої інстанції Нємиш Н.В.), - В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 серпня 2018 року о 01 год. 00 хв. ОСОБА_1 вчинив відносно позивача кримінальне правопорушення, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050220001116 від 27 серпня 2018 року за ч. 2 ст. 125 КК України. Вироком Дзержинського міського суду Донецької року від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 850 гривень. Зазначений вирок суду набрав законної сили. По цьому кримінальному провадженню ОСОБА_2 мав статус потерпілого. У зв`язку із спричиненням позивачу тілесних ушкоджень, він був вимушений звернутися 26 червня 2018 року за медичною допомогою до травмпункту Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» м. Торецька, де йому був встановлений діагноз «забійні рани обличчя». Після цього він був спрямований для амбулаторного лікування лікаря-травматолога амбулаторії КНП «ЦМЛ» м. Торецька та перебував на такому лікуванні у період часу з 26 по 31 серпня 2018 року. На час спричинення позивачу тілесних ушкоджень він працював у ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля». Станом на серпень 2018 року його середньоденний заробіток складав 536 грн. 56 коп. За час перебування на лікарняному у період з 26 по 31 серпня 2018 року він отримав за лікарняним листом непрацездатності 122 грн. 31 коп. за календарний день. Отже, за 6 днів свого лікування він міг би одержати за звичайних обставин 3 219 грн. 36 коп. Однак, у зв`язку із лікуванням з вини відповідача, за цей же період часу отримав за лікарняним листом лише 733 грн. 86 коп., що підтверджено довідкою ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» від 25 квітня 2019 року. Таким чином, за звичайних обставин свого життя та роботи, позивач міг би розраховувати на отримання доходу від своєї праці у ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» в розмірі 3 219 грн. 36 коп., у той час як фактично отримав у зв`язку із лікарняним лише 733 грн. 86 коп. Різниця між цими сумами, у розмірі 2 485,50 грн. (3219,36 - 733,86), є тією упущеною вигодою, яку він просив стягнути з відповідача на свою користь, як суму завданих збитків. У зв`язку з кримінальним правопорушенням він пережив досить серйозний фізичний біль, психологічний стрес, потрясіння та нервовий шок під час заподіяння йому відповідачем тілесних ушкоджень, відчув страх за своє здоров`я та життя. У період лікування постійні фізичні болі заважали йому звично спілкуватися з близькими, рідними, оточуючими та колегами по роботі, вести звичний для себе спосіб життя, працювати. Всі ці фактори призвели до порушення його звичайних життєвих зв`язків та звичок, відобразилися на його особистому житті, позбавили звичної життєвої діяльності. Виходячи з глибини фізичного болю та душевних страждань, які він зазнав, ступеня погіршення його здібностей до реалізації повсякденних планів, виходячи з принципів розумності і справедливості, вважає розумною і справедливою компенсацію завданої йому моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. Під час розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, яку обґрунтував тим, що у період лікування з 26 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року він витратив на лікування зуба пошкодженого ОСОБА_1 1 062 грн. 89 коп. Вважаючи, що вказану суму витрат також повинен відшкодувати відповідач, як особа винна у спричиненні йому тілесних ушкоджень, просив стягнути на свою користь з відповідача заподіяну йому матеріальну шкоду у загальному розмірі 3 548 грн. 49 коп. 10 січня 2020 року заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області, з урахуванням ухвали від 18 березня 2020 року про виправлення описки, задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 485 грн. 50 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення та 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Додатковим рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 08 вересня 2020 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 062 грн. 89 коп. у відшкодування матеріальної шкоди. 04 лютого 2020 року ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області залишено без задоволення заяву представника відповідача адвоката Брацило Р.Л. про перегляд заочного рішення у даній справі. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Брацило Р.Л., посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 10 січня 2020 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 485 грн. 50 коп. матеріальної шкоди, 10 000 грн. моральної шкоди, витрати по сплаті судового збору у сумі 1409 грн. 60 коп. та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 965 грн. 81 коп. та 1 000 грн. моральної шкоди. В обґрунтування апелянт посилається на те, що судом невірно стягнуто у відшкодування матеріальної шкоди 2 485 грн. 50 коп., які є різницею між отриманим лікарняним у розмірі 733 грн. 86 коп. та заробітною платою у сумі 3 219 грн. 36 коп., яку б міг отримати позивач працюючи на шахті. Такий розрахунок підтверджується позивачем довідкою, яка містить лише фактичну суму виплаченого лікарняного 733 грн. 86 коп., однак не зазначено скільки повинно бути виплачено у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За розрахунками заявника позивач, маючи страховий стаж більше п`яти років, мав би отримати оплати лікарняного листа з розрахунку 70% середньої заробітної плати, що складає 2 253 грн. 55 коп. Таким чином, упущена вигода у вигляді недоотриманого заробітку складає 965 грн. 81 коп., а не 2 485 грн. 50 коп. як стягнуто судом. Крім того, вважає, що стягнута судом моральна шкода у розмірі 10 000 грн. є надмірно велика, несправедлива та така, що не підтверджена в суді відповідним доказами. Погоджуючись, що ОСОБА_2 спричинено моральну шкоду в результаті дій відповідача, він зазнав больових страждань, заявник наполягає, що це не призвело до істотних змін у його житті. Позивачем ОСОБА_2 письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Судові повістки - повідомлення про розгляд справи 07 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_2 отримав 24 вересня 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про отримання поштового відправлення (а.с. 148). Про причини неявки позивач у судове засідання 07 жовтня 2020 року не повідомив і відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що він не з`явився у судове засідання без поважних причин. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Брацило Р.Л. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити та зменшити розмір стягнутої матеріальної та моральної шкоди. Представник позивача адвокат Ломакін В.Є. у судовому засіданні апеляційного суду проти скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 10 січня 2020 року оскаржується відповідачем в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 2 485 грн. 50 коп. та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині судове рішення не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вимог позивача про стягнення у відшкодування матеріальної шкоди 2 485 грн. 50 коп. Крім того, виходячи з засад виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно вироку Дзержинського міського суду Донецької області від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. (а.с. 8-9). Вирок набрав законної сили. Як вбачається з указаного вироку 26 серпня 2018 року приблизно о 01 годині 00 хвилин біля будинку № 19 по вул. Грушевського міста Торецька Донецької області ОСОБА_1 умисно завдав ОСОБА_2 декілька ударів кулаками рук в обличчя, чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а саме: забійні рани обличчя, що супроводжувалися розвитком травматичного пульпіту 6 зуба на нижній щелепі ліворуч. По цьому кримінальному провадженню ОСОБА_2 мав статус потерпілого, цивільний позов ним не заявлявся. Згідно інформаційної довідки Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» м. Торецька № 926 від 02 травня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до травмпункту ЕНП «ЦМЛ» 26 серпня 2018 року. Після огляду лікарем-травматологом травмпункту встановлено діагноз «Забійні рани обличчя». Далі пацієнт був направлений на амбулаторне лікування до лікаря-травматолога поліклініки КНП «ЦМЛ». Знаходився на амбулаторному лікуванні за листом непрацездатності з 26 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року. Діагноз лікування лишився тим же. Пацієнт консультований лікарем невропатологом, а також виконана рентгенограма нижньої щелепи (а.с. 10). Відповідно довідки ВП «Шахта «Торецька» № 7/623 від 25 квітня 2019 року ОСОБА_2 працює на шахті «Торецька» з 04 грудня 2012 року. В розрахунковий відділ шахти надійшов для оплати лікарняний лист № 627044 на ім`я ОСОБА_2 з 26 по 31 серпня 2018 року. Станом на серпень 2018 року середньоденний заробіток для оплати даного лікарняного листа склав 536 грн. 56 коп. на календарний день, за шість днів лікування 3 219 грн. 36 коп. Фактично допомога за шість днів по лікарняному листу з 26 по 31 серпня 2018 року виплачена в сумі 733 грн. 86 коп., тобто по 122 грн. 31 коп. за календарний день (а.с. 15). В апеляційній скарзі, посилаючись на неправильність розрахунку судом матеріальних збитків позивача, скаржник зазначає, що, враховуючи стаж ОСОБА_2 , який становить більше п`яти років, йому повинно бути виплачено по лікарняному за шість днів 2 253 грн. 55 коп. Таким чином, на його думку, «упущена вигода» у вигляді недоотриманого заробітку буде складати 965 грн. 81 коп., а не 2 485 грн. 50 коп. Колегія суддів не може погодитися з таким твердженням заявника з огляду на наступне. Визнаючи фактично причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_1 та збитками, які позивач отримав внаслідок протиправних дій відповідача, відповідачем не визнається розмір матеріальних збитків, визначених судом до стягнення у розмірі 2 485 грн. 50 коп. Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Загальною юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права. Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення як юридичний факт. Протиправний характер діяння є універсальною типовою умовою цивільно-правової відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Ця норма збігається із правилом ч. 3 ст. 22 ЦК України, яка також передбачає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм можна зробити висновок, що особа, якій заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка завдала такої шкоди, відшкодування витрат, у тому числі й у виді неодержаного доходу, на який вона мала право очікувати. Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Розмір недоотриманого доходу (заробітної плати) у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, спричиненою неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 , позивачем підтверджено довідкою ВП «Шахта «Торецька» № 7/623 від 25 квітня 2019 року, яка видана за місцем його роботи. Відповідно вказаної довідки допомога за шість календарних днів лікування виплачена позивачу ОСОБА_2 у розмірі 733 грн. 86 коп. При цьому середній заробіток позивача за шість днів серпня 2018 року становив 3 219 грн. 36 коп. З огляду на вказане, визначаючи розмір матеріальної шкоди, у 2 485 грн. 50 коп., яка є різницею між виплатами отриманими за лікарняним листом 733 грн. та середньою заробітною платою за шість календарних днів у сумі 3 219 грн. 36 коп., які позивач мав би отримати працюючи на шахті «Торецька», суд правомірно дійшов висновку про задоволення вимог позивача ОСОБА_2 у зазначеному розмірі. При цьому судом враховано, що доходи у вказаному розмірі не є абстрактними, а дійсно були б отримані позивачем. Посилання апелянта на припущення з приводу того, яку суму повинно бути виплачено позивачу у вигляді недоотриманого заробітку з урахуванням його стажу не має правового значення. Крім того, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 неправомірними діями ОСОБА_1 спричинено легкі тілесні ушкодження, внаслідок чого завдано йому матеріальної та моральної шкоди. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що моральна шкода полягає у фізичному болі та душевних стражданнях, які зазнав ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням відносно нього протиправного діяння. Він пережив досить серйозний фізичний біль, психологічний стрес, потрясіння та нервовий шок під час заподіяння йому відповідачем тілесних ушкоджень, відчув страх за своє здоров`я та життя. У період лікування постійні фізичні болі заважали йому звично спілкуватися з близькими, рідними, оточуючими та колегами по роботі, вести звичний для себе спосіб життя, працювати. Виходячи з засад виваженості та справедливості суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених прав позивача. Під час апеляційного перегляду справи неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення, у справі не встановлено. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 10 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року. Головуючий суддя: Ю.М. Мальований Судді: О.О. Тимченко В.В. Папоян