Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1146/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1146/20 пров. № А/857/8829/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року (суддя - Кузан Р.І., м. Львів, повний текст судового рішення складено 19 червня 2020 року) та додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року (суддя - Кузан Р.І., м. Львів)у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАК РЕНЕСАНС» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАК РЕНЕСАНС» в лютому 2020 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.01.2020 №ЛВ4359/1402/НД/АВ/ФС. Позовна заява мотивована тим, що спірним рішенням порушено права позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне нарахування контролюючим органом штрафних санкцій у зв`язку з допущенням працівника до роботи без укладення трудового договору. Позивач зазначив, що в ході проведення інспекційного відвідування відповідачем не враховані пояснення про фактичне працевлаштування громадянина ОСОБА_1 з 04.12.2018, а не з 03.12.2018, а в табелі обліку робочого часу за грудень 2018 року було допущено описку щодо дати початку роботи вказаного працівника. Таким чином, через вказану описку неправильно підсумовано кількість днів і годин роботи для нарахування заробітної плати у платіжно-розрахунковій відомості за грудень 2018 року, оскільки насправді у грудні 2018 року громадянин ОСОБА_1 працював 19 днів, а не 20 днів. Позивач зазначає, що у зв`язку з виявленими описками, директором ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» винесено наказ від 05.12.2019 №11 «Про усунення описки в табелі обліку робочого часу та проведення виправлення в Розрахунково-платіжній відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року згідно коригованого табелю». Окрім цього, позивач звертає увагу на те, що на момент прийняття оскаржуваної постанови відповідачу було відомо про допущену описку в табелі обліку робочого часу та у нього був наявний наказ від 05.12.2019 №11, відкориговані на підставі такого наказу табель та відомість, однак такі безпідставно не взяті Головним управлінням Держпраці у Львівській області. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №380/1146/20 адміністративний позов задоволено. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №380/1146/20 стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5750 грн. 00 коп. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що за результатами інспекційного відвідування ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» зафіксовано порушення частини першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу» від 17.06.2015 №413 (далі - Постанова №413) в частині фактичного допуску працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу, а також без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки згідно з табелем обліку робочого часу за грудень 2018 року, працівник ОСОБА_1 03.12.2018 працював повний робочий день, за які згідно з розрахунково-платіжною відомістю №НЗП-000012 за грудень 2018 року йому нараховано кошти і виплачено в повному обсязі, що підтверджується відомостями на виплату готівки за грудень 2018 року №ВЗП-00001 і №ВЗП-00023 за 20 робочих днів (що включає 03.12.2018 і 04.12.2018). Апелянт наголошує, що виправлення шляхом непроставлення вказаної дати (03.12.2018), як робочого дня в табелі обліку робочого часу за грудень 2018 після інспекційного відвідування не спростовує виявленого порушення, а зроблено товариством з метою уникнення відповідальності. Апелянт зазначає, що працівнику ОСОБА_1 проставлено 8 годин роботи 04.12.2018, проте він не міг бути допущений до роботи і працювати 8 годин, оскільки повідомлення в ДФС подане 04.12.2018 о 16 год. 56 хв., а мало бути подане до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що інспекційне відвідування проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскаржена постанова є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. Крім того, відповідач не погодився із додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року та оскаржив його в апеляційному порядку. З посиланням на окремі норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспіврозмірним із складністю справи, із часом дійсно витраченого на виконання відповідних видів робіт, а також із обсягом наданих адвокатом послуг. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 01.11.2019 №2127-П «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС», звернення від 22.10.2019 вх.№М-1428 та направлення від 01.11.2019 №2127, посадовими особами відповідача здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» з метою проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці. За результатами інспекційного відвідування 13.11.2019 інспектором праці Мітіним В.С. складено акт №ЛВ4359/1402/НД про неможливість проведення інспекційного відвідування у зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та письмову вимогу про надання документів від 13.11.2019 №ЛВ4359/1402/НД/ПД. Вказаною вимогою зобов`язано посадову особу ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» у строк до 10 год. 00 хв. 14.11.2019 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування за адресою м.Львів, вул. Валова,

31. Зазначений акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та вимога про надання документів вручені уповноваженій особі ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» 13.11.2019. На вимогу про надання документів від 13.11.2019 №ЛВ4359/1402/НД/ПД товариством у встановлений строк надано ряд документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, про що свідчать проставлені у вимозі відмітки про виконання. Уповноваженою особою відповідача 14.11.2019 складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує працю №ЛВ4359/1402/НД/АВ, яким, серед іншого, зафіксовано, що адміністрацією товариства надано заяву та наказ від 04.12.2018 №6 про прийняття на роботу громадянина ОСОБА_1 на посаду машиніста автомобільного крану з 04.12.2018, повідомлення про прийняття працівника на роботу громадянина ОСОБА_1 від 04.12.2018, в якому зазначено, що дата початку роботи 04.12.2018, табель обліку робочого часу за грудень 2018 року, згідно з яким громадянин ОСОБА_1 працював 03.12.2018 повний робочий день 8 годин, розрахунково-платіжну відомість №НЗП-000012 за грудень 2018 року, згідно з якою працівнику нараховано кошти в сумі 3636,36 грн. за 20 відпрацьованих днів. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що в порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, Постанови №413 громадянин ОСОБА_1 був допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Уповноваженою особою відповідача винесено припис про усунення виявлених порушень від 14.11.2019 №ЛВ4359/1402/АВ/П, яким зобов`язано директора ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» Ренчка Ю.В. усунути встановлені в акті порушення у строк до 25.11.2019. 05.12.2019 на виконання припису про усунення виявлених порушень від 14.11.2019 №ЛВ4359/1402/АВ/П, позивач надіслав на адресу відповідача письмове повідомлення, в якому, зокрема, повідомив, що дата початку роботи громадянина ОСОБА_1 - 04.12.2018, а в табелі обліку робочого часу за грудень 2018 року було допущено описку щодо дати початку роботи вказаного працівника , у зв`язку з чим товариством здійснено коригування табелю обліку робочого часу за грудень 2018 року та проведено коригування в Розрахунково-платіжній відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року за реально відпрацьовані дні. Заробітна плата була нарахована та виплачена в повному обсязі за реально відпрацьовані дні. Крім цього, було надано наступні документи на виконання припису: копію табелю обліку робочого часу за грудень 2018 року (відкоригований), копію наказу від 05.12.2019№11, копію розрахунково-платіжної відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року згідно з коригованим табелем. За результатами розгляду матеріалів перевірки додержання законодавства про працю ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС», начальником Головного управління Держпраці у Львівській області 10.01.2020 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4359/1402/НД/АВ/ФС, якою за порушення вимог частини першої та третьої статті 24 КЗпП України, Постанови №413 на «ЗАК РЕНЕСАНС» накладено штраф у розмірі 125190 грн. Не погодившись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено факту допущення позивачем до виконання робіт працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Положення про Державну службу України з питань праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення №96). Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 Положення №96). Пунктом 2 Положення №96 передбачено, що Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідач Головне управління Держпраці у Львівській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області. Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV. Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм. Процедура здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок №295). Відповідно до пункту 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Відтак, відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема у формі інспекційних відвідувань. Підпунктами 1, 2 пункту 5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню (пункт 8 Порядку №295). Згідно пункту 9 Порядку №295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. Положеннями пункту 11 Порядку №295 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки. Відповідно до пункту 12 Порядку №295 вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання. Згідно пунктів 16-18 Порядку №295 у разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою. Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об`єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об`єкта відвідування за своїм місцезнаходженням. У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об`єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється. Пунктом 19 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Відповідно до пункту 20 цього ж Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295). Пунктами 23 та 24 Порядку №295 встановлено, що припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування. У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку №295). Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 29 Порядку №295). «Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Однією з підстав для накладення штрафів є акт, складений за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки порушення законодавства про працю зафіксовані в акті перевірки. Справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку (пункт 3 Порядку №509). Відповідно до пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка. Апеляційним судом не встановлено процедурних порушень порядку прийняття оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Частиною першою статті 3 КЗпП передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Відповідно до частини третьої цієї статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджено Постановою №413. Пунктом 1 цієї постанови визначено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Частиною другою статті 265 КЗпП України визначено перелік порушень законодавства про працю, за які юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вже було зазначено вище, в акті інспекційного відвідування від 14.11.2019 №ЛВ4359/1402/НД/АВ зафіксовано те, що під час інспекційного відвідування адміністрацією товариства надано заяву та наказ від 04.12.2018 №6 про прийняття на роботу громадянина ОСОБА_1 на посаду машиніста автомобільного крану з 04.12.2018, повідомлення про прийняття працівника на роботу громадянина ОСОБА_1 від 04.12.2018, в якому зазначено, що дата початку роботи 04.12.2018, табель обліку робочого часу за грудень 2018 року, згідно з яким громадянин ОСОБА_1 працював 03.12.2018 повний робочий день 8 годин, розрахунково-платіжну відомість №НЗП-000012 за грудень 2018 року, згідно з якою працівнику нараховано кошти в сумі 3636,36 грн. за 20 відпрацьованих днів. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що в порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, Постанови №413 громадянин ОСОБА_1 був допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, за матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» із заявою про прийняття на роботу, в якій просив прийняти його на роботу на ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» на посаду машиніста автомобільного крану з 04.12.2018. Керівником підприємства ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» 04.12.2018 прийнято наказ (розпорядження) №6 про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 04.12.2018. ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» 04.12.2018 надіслало на адресу Галицької ОДПІ (Пустомитівське відділення) повідомлення про прийняття працівника на роботу, а саме ОСОБА_1 , в пункті 9 якого зазначено «Дата початку роботи 04.12.2018». З долученого до матеріалів справи табелю обліку робочого часу за грудень 2018 року, судом встановлено, що навпроти прізвища працівника ОСОБА_1 за 03.12.2018 проставлена цифра «8», що, на думку відповідача, свідчить про те, що такий працівник фактично працював цього числа повний робочий день. Крім цього, відповідно до розрахунково-платіжної відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року, громадянину ОСОБА_1 нараховано кошти в сумі 3636,36 грн. за 20 відпрацьованих днів. Представник позивача наголошує, що насправді датою початку роботи ОСОБА_1 на посаді машиніста автомобільного крану в ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» є 04.12.2018, що підтверджується наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу від 04.12.2018 №6, повідомленням про прийняття працівника на роботу від 04.12.2018 та про що було повідомлено відповідача. Натомість в табелі обліку робочого часу за грудень 2018 року було допущено описку щодо дати початку роботи вказаного працівника. Таким чином, через вказану описку неправильно підсумовано кількість днів і годин роботи для нарахування заробітної плати у платіжно-розрахунковій відомості за грудень 2018 року, оскільки насправді у грудні 2018 року громадянин ОСОБА_1 працював 19 днів, а не 20 днів. Вказані обставини на думку позивача безпідставно оцінені відповідачем, як допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення органу ДФС. На підставі виявленої описки в табелі обліку робочого часу директором ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» прийнято наказ від 05.12.2019 №11 «Про усунення описки в табелі обліку робочого часу та проведення виправлення в Розрахунково-платіжній відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року згідно коригованого табеля». Відповідно до пунктів 1, 2 вказаного наказу вирішено провести виправлення описки в Табелі обліку робочого часу за грудень 2018 року, а саме провести виправлення у графі відпрацьовано за місяць днів та у графі відпрацьовано місяць годин згідно фактично відпрацьованих днів та годин відображених у табелі. А також, провести виправлення в Розрахунково-платіжній відомості №НЗП-000012 за грудень 2018 року згідно коригованого табеля за грудень 2018 року, а саме привести відображення у графі 5 Відпрацьовано днів, годин у відповідність до даних Табеля за грудень 2018 року відкоригованого. Доказів того, що вказаний наказ від 05.12.2019 №11 скасований, сторонами суду не надано. Відповідачем не надано також доказів фактичного виконання роботи ОСОБА_1 03.12.2018. Так, як долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт укладення трудового договору між позивачем та працівником ОСОБА_1 саме 04.12.2018, твердження відповідача про те, що вказаний працівник фактично був допущений до роботи 03.12.2018 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, є необґрунтованими. Не погоджується колегія суддів з доводами апелянта про те, що виправлення шляхом не проставлення вказаної дати (03.12.2018), як робочого дня в табелі обліку робочого часу за грудень 2018 після інспекційного відвідування не спростовує виявленого порушення, а зроблено товариством з метою уникнення відповідальності, оскільки такі є нічим не обґрунтованими припущеннями та спростовуються іншими доказами, а саме наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу від 04.12.2018 №6, повідомленням про прийняття працівника на роботу від 04.12.2018. Стосовно тверджень відповідача про те, що ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» несвоєчасно повідомлено територіальний орган ДФС про прийняття працівника на роботу колегія суддів зазначає наступне. До матеріалів справи надано копію квитанції №2, з якої встановлено, що позивач 04.12.2018 надіслав на адресу Галицької ОДПІ (Пустомитівське відділення) повідомлення про прийняття працівника на роботу, а саме ОСОБА_1 , в пункті 9 якого зазначено «Дата початку роботи 04.12.2018». Разом з тим, апеляційний суд вважає, що час направлення повідомлення до ДФС о 16 год. 56 хв. 04.12.2018 жодним чином не свідчить про порушення позивачем порядку повідомлення про прийняття працівника на роботу. Більше того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України не передбачено застосування штрафу до суб`єкта господарювання у зв`язку з відсутністю чи несвоєчасністю повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування при прийнятті працівника на роботу. Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №440/45/19, 24 вересня 2020 року у справі №200/929/19-а, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції суду касаційної інстанції. Отже, висновки відповідача, покладені в основу спірної постанови, ґрунтуються на припущеннях інспекторів праці, є необ`єктивними, не підтверджені належними й допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Всупереч вищезазначеним нормам відповідачем не було надано жодних доказів, що стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови та припису. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В ході судового розгляду справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив належними й допустимими доказами порушення ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» приписів частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, Постанови №

413. Відсутність доказів порушення законодавства про працю виключає застосування штрафних санкцій. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суб`єкта владних повноважень на предмет відповідності вказаним критеріям, апеляційний суд зазначає, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.01.2020 №ЛВ4359/1402/НД/АВ/ФС прийнята відповідачем з порушенням принципу пропорційності, зокрема, без дотримання балансу між цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення, і несприятливими наслідками для прав позивача. Крім цього, відповідачем при прийнятті такого рішення не враховано всіх обставин, що мають значення, а тому така постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню, а порушене право позивача - судовому захисту. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо оскарження додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Митровкою Я.В. надано договір про надання правової допомоги б/н від 03.02.2020, укладений між ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Греца і Партнери» (виконавець). Відповідно до пункту 11.2.1 статуту Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери», затвердженого загальними зборами Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» Протоколом 28/10/18 від 28.10.2019 учасниками-партнерами є адвокат Митровка Ярослав Васильович. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.12.2011 №21/718. Зі змісту пункту 1.1 вказаного договору, виконавець зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені даним договором, а клієнт зобов`язується прийняти (оплатити) та оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору. Відповідно до пунктв 5.1, 5.3 цього договору клієнт оплачує виконавцю гонорар у розмірі, що визначається додатковою угодою. Надані послуги оформляються актами виконаних робіт, що готуються виконавцем або щомісячно протягом дії цього договору або по факту виконання конкретного замовлення (послуги) чи участі в конкретній судовій справі. Оплата виконуваних робіт (наданих послуг) здійснюється клієнтом на протязі трьох робочих днів з моменту отримання рахунку виконавця. Грошові розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковому порядку, шляхом перерахування клієнтові відповідних грошових сум зі свого поточного рахунку на поточний рахунок виконавця у банківській установі або готівкою (пункти 6.1, 6.2 Договору). На виконання Договору б/н від 03.02.2020 сторони склали акт прийому-передачі від 06.06.2020№521, згідно з яким послуги з надання правової (правової) допомоги були надані якісно та у відповідності до Договору №б/н від 03.02.2020 та клієнт не має зауважень до повноти, якості, обсягу, своєчасності, ціни наданої за цим актом правової (правничої) допомоги, а також до сум понесених витрат, включених в цей акт, а саме: 04.02.2020 підготовка позову ТОВ «ЗАК РЕНЕСАНС» до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу: тривалість хв. -180, ставка грн/год - 1000 грн., сума 3000 грн.; 03.03.2020 аналіз відзиву Головного управління Держпраці у Львівській області у справі №380/1146/20, підготовка відповіді на відзив у справі №380/1146/20: тривалість хв. - 60, ставка грн/год -1000 грн., сума 1000 грн.; 13.03.2020 підготовка заяви про забезпечення позову у справі №380/1146/20 з додатками та пересилання до суду: тривалість хв. - 90, ставка грн/год -1000 грн., сума 1500 грн.; 03.06.2020 участь у судовому засіданні 03.06.2020 у справі №380/1146/20: тривалість хв. - 15, ставка грн/год -1000 грн., сума 250 грн. Факт надання та оплати зазначеної правової допомоги (юридичних послуг) на загальну суму 5750 грн. підтверджується: рахунком від 05.06.2020 №519 на суму 5750 грн.; платіжним дорученням від 16.06.2020 №120 за підготовку та участь у судовому засіданні згідно рахунку від 05.06.2020 №519. Перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанцій розрахунку розміру компенсації витрат на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок здійснений правильно, на підставі належних та допустимих доказів та з дотриманням норм чинного законодавства України. При вирішені питання щодо витрат на правничу допомогу апеляційний суд враховує обґрунтованість та розумність визначення таких витрат у контексті того, що протилежною стороною аргументів та доказів такої неспівмірності до суду першої інстанції (на час ухвалення додаткового рішення) не надано. При цьому, апеляційний суд констатує, що обов`язок доведення неспівмірності та можливого зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається на відповідача. Отже, колегія суддів погоджується з висновком Львівського окружного адміністративного суду та зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності та необхідності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім того, апеляційний зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що управління було позбавлене можливості подати клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки в матеріалах справи присутні докази надіслання заяви про ухвалення додаткового судового рішення та доданих до неї документів відповідачу засобами електронного зв`язку ще 17.06.2020, тобто до часу ухвалення Львівським окружним адміністративним судом додаткового рішення від 19 червня 2020 року. Апеляційна скарга в цій частині не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, що регламентують спірні правовідносини, відтак не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права - неправильним. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Зважаючи на правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 рокувідповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін. Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року.