Постанова 4855 № 620/3639/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3639/19 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі за адміністративним позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: СТОВ «Україна» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 06.09.2019 № 00000240500 про зменшення СТОВ «Україна» суми від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 508,00 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 19.09.2019 № 00000230500 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1 373 856, 25 грн., у тому числі штрафна санкція у сумі 274 771, 25 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що СТОВ «Україна» (код ЄДРПОУ - 30875677) є юридичною особою, яку взято на податковий облік в органах податкової служби 29.03.2000 за № 194, види діяльності: 01:50 змішане сільське господарство; 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 16.10 лісопильне та стругальне виробництво (а.с.149). На підставі наказу ГУ ДФС у Чернігівській області від 12.08.2019 №1697 та направлення на перевірку від 12.08.2019 № 2037 відповідачем з 13.08.2019 по 19.08.2019 проведена документальна позапланова виїзна перевірка СТОВ «Україна» щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2018 року по взаємовідносинам з ТОВ «Полимер ВПК», ТОВ «Паллант Люкс», ТОВ «Ламия Форс», ТОВ «Сармат Інвест». За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.08.2019 № 640/14/30875677 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки СТОВ «Україна» (далі - акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого СТОВ «Україна» занижено суму податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету, всього у сумі 1 099 085, 00 грн., завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 508,00 грн. по декларації з податку на додану вартість за грудень 2018 року (а.с.17-32). Не погоджуючись з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, позивачем 09.09.2019 подано контролюючому органу письмові заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких відповідачем надано відповідь позивачу від 18.09.2019 № 370/10/25-01-05-06, в якій зроблено висновок, що аргументи, викладені у запереченні до акта, не є достатньо обґрунтованими та не можуть бути враховані для визначення результатів перевірки. На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення, а саме: від 06.09.2019 № 00000240500, яким СТОВ «Україна» зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 508,00 грн., та від 19.09.2019 № 00000230500, яким СТОВ «Україна» збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1 373 856,25 грн., з них: за податковими зобов`язаннями - 1 099 085, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкція - 274 771, 25 грн. (а.с. 33-36). Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, то є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору поставки від 28.12.2018 №351 (а.с.50-51) та видаткових накладних від 29.12.2018 №№ 445, 446,4 47, 448, 449 (а.с.53-57) ТОВ «Сармат Інвест» поставило, а СТОВ «Україна» прийняло товар на загальну суму 1 670 220, 54 грн., у тому числі ПДВ 278 370, 09 грн. 29.12.2018 ТОВ «Сармат Інвест» на адресу позивача були виписані податкові накладні від 29.12.2018 №№ 9, 10, 11, 12, 13 на загальну суму 278 370, 09 грн. (а.с.85-89), які підписані С.І. Слюсар, який, згідно АІС «Податковий блок», з 07.09.2018 перебував на посаді директора ТОВ «Сармат Інвест». Оплата здійснена з рахунку СТОВ «Україна» на рахунок ТОВ «Сармат Інвест», згідно з платіжним дорученням від 16.01.2019 №1146 на суму 278 370, 09 грн., призначення платежу - за насіння, добрива по рах б/н від 29.12.2018 (а.с. 52, 96). Також, на виконання даного договору позивачем надано акти приймання-здачі товару, якими підтверджується отримання товару. Фактичне перевезення товару здійснювалось силами ТОВ «Сармат Інвест», що підтверджується наявними в матеріалах справи товаро-транспортними накладними. Перевіркою встановлено, що в бухгалтерському обліку СТОВ «Україна» станом на 13.08.2019 рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сармат Інвест» в сумі 1 391 850,45 грн. На підставі договору поставки від 28.12.2018 № 353 (а.с. 44-45) та видаткових накладних від 29.12.2018 №№ 321, 322, 323, 324, 325 (а.с.70-74) ТОВ «Полимер ВПК» поставило, а СТОВ «Україна» прийняло товар на загальну суму 1 641 940, 54 грн., у тому числі ПДВ 273 656, 76 грн. 29.12.2018 ТОВ «Полимер ВПК» на адресу позивача були виписані податкові накладні від 29.12.2018 №№ 7, 8, 9, 10, 11 на загальну суму 273 656, 76 грн. (а.с.90-94), які підписані Лукащук О.Г. , який, згідно АІС «Податковий блок», з 01.08.2018 перебував на посаді директора ТОВ «Полимер ВПК». Оплата здійснена з рахунку СТОВ «Україна» на рахунок ТОВ «Полимер ВПК», відповідно до платіжного доручення від 16.01.2019 №1144 на суму 273 656, 75 грн., призначення платежу - за насіння, добрива по рах. б/н від 29.12.2018 (а.с. 95). Також, на виконання даного договору позивачем надано акти приймання-здачі товару, якими підтверджується отримання товару. Фактичне перевезення товару здійснювалось силами ТОВ «Полимер ВПК», що підтверджується наявними в матеріалах справи товаро-транспортними накладними. Перевіркою встановлено, що в бухгалтерському обліку СТОВ «Україна» станом на 13.08.2019 рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Полимер ВПК» в сумі 1 368 283, 78 грн. На підставі договору поставки від 28.12.2018 № 350 (а.с. 48-49) та видаткових накладних від 29.12.2018 №№ 300, 301, 302, 303, 304 (а.с. 59-63) ТОВ «Паллант Люкс» поставило, а СТОВ «Україна» прийняло товар на загальну суму 1 656 792, 34 грн., у тому числі ПДВ 276 132, 05 грн. 29.12.2018 ТОВ «Паллант Люкс» на адресу позивача були виписані податкові накладні від 29.12.2018 №№ 7, 8, 9, 10, 11 на загальну суму 276 132, 05 грн. (а.с. 80-84), які підписані Кудря В.М. , який, відповідно до АІС «Податковий блок», з 07.08.2018 перебував на посаді директора ТОВ «Паллант Люкс». Оплата здійснена з рахунку СТОВ «Україна» на рахунок ТОВ «Паллант Люкс», відповідно до платіжного доручення від 16.01.2019 № 1145 на суму 276 132, 06 грн., призначення платежу - за насіння, добрива по рах. б/н від 29.12.2018 (а.с. 58, 97). Також, на виконання даного договору позивачем надано акти приймання-здачі товару, якими підтверджується отримання товару. Фактичне перевезення товару здійснювалось силами ТОВ «Паллант Люкс», що підтверджується наявними в матеріалах справи товаро-транспортними накладними. Перевіркою встановлено, що в бухгалтерському обліку СТОВ «Україна» станом на 13.08.2019 рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Паллант Люкс» в сумі 1 380 660, 28 грн. На підставі договору поставки від 28.12.2018 № 352 (а.с.46-47) та видаткових накладних від 29.12.2018 №№ 400, 401, 402, 403, 404 (а.с. 65-69) ТОВ «Ламия Форс» поставило, а СТОВ «Україна» прийняло товар на загальну суму 1 628 603, 47 грн., у тому числі ПДВ 271 433, 91 грн. 29.12.2018 ТОВ «Ламия Форс» на адресу позивача були виписані податкові накладні від 29.12.2018 №№ 4, 5, 6, 7, 8 на загальну суму 271 433, 91 грн. (а.с. 75-79), які підписані Бондаренко Ю.В. , який, згідно АІС «Податковий блок», з 01.08.2018 перебував на посаді директора ТОВ «Ламия Форс». Оплата здійснена з рахунку СТОВ «Україна» на рахунок ТОВ «Ламия Форс», відповідно до платіжного доручення від 16.01.2019 № 1147 на суму 271 433, 91 грн., призначення платежу - за насіння, добрива по рах. б/н від 29.12.2018 (а.с. 64, 98). Також, на виконання даного договору позивачем надано акти приймання-здачі товару, якими підтверджується отримання товару. Фактичне перевезення товару здійснювалось силами ТОВ «Ламия Форс», що підтверджується наявними в матеріалах справи товаро-транспортними накладними. Перевіркою встановлено, що в бухгалтерському обліку СТОВ «Україна» станом на 13.08.2019 рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Ламия Форс» в сумі 1 357 169, 56 грн. Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Відповідно до абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а). Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу. Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2). Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 813/6835/14. Дослідивши надані позивачем документи, наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що спірні господарські операції підтверджуються належним чином складеною первинною документацією, яка була зазначена вище. У той же час, відповідач ставить під сумнів належне оформлення первинної документації у взаємовідносинах позивача з контрагентами: ТОВ «Сармат Інвест», ТОВ «Полимер ВПК», ТОВ «Паллант Люкс», ТОВ «Ламия Форс» через відсутність у таких контрагентів основних сил та засобів для виконання замовлених робіт, однак, колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів тощо. При цьому, відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників чи організацій є можливим за договорами субпідряду, цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) тощо. До того ж, умовами спірних договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не заборонено залучати до виконання робіт субпідрядні організації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі 826/5910/17. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що зібрана податкова інформація щодо контрагентів позивача, відображена в інформаційній базі даних державної фіскальної служби, не є загальнодоступною, а тому, не може бути належним доказом. Достовірність інформації, яка в них зберігається, не може бути перевірена ані платником податків, ані судом. Електронні докази не захищені від втручання з боку сторонніх осіб, а тому достатність і достовірність такої інформації не може вважатися такою, що «поза розумним сумнівом» доводить факти податкових правопорушень. Доводи контролюючого органу про відсутність у позивача документів щодо якості поставленого контрагентами товару, а саме, сертифікатів якості (сертифікатів відповідності), не беруться колегією суддів до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, які містять відповідні сертифікати якості. Також, матеріали справи містять товаро-транспортні накладні на транспортування товару, вказаного у видаткових накладних, виписаних ТОВ «Сармат Інвест», ТОВ «Полимер ВПК», ТОВ «Паллант Люкс», ТОВ «Ламия Форс», що спростовує доводи контролюючого органу про їх відсутність. Щодо висновків контролюючого органу про те, що згідно АС «Податковий блок» та Єдиного реєстру податкових накладних встановлено негативну податкову інформацію відносно контрагентів позивача, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 826/20081/16. Всі інші доводи податкового органу щодо наявності порушень податкового законодавства з боку позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та даних бази ДФС та непрямих висновках аналізу податкової інформації. Прямих та беззаперечних доказів наявності порушень вимог податкового законодавства СТОВ «Україна» суду при розгляді справи надано не було. Таким чином, колегія суддів зазначає, що в межах даного спору контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вищенаведеними первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. При цьому, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.02.2019 у справі № 821/3646/15-а, відповідно до яких: «Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на підтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.». Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що проводились відповідні перевірки контрагентів позивача. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06.09.2019 № 00000240500 та від 19.09.2019 № 00000230500 - скасуванню. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в сумі 19 210, 00 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 28 815, 00 грн., які слід стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна». Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 06.09.2019 № 00000240500. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 19.09.2019 № 00000230500. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11, код ЄДРПОУ - 43143966) за рахунок бюджетних асигнувань на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (15460, Чернігівська область, Семенівський район, с. Машеве, вул. Богдана Хмельницького, 1, код ЄДРПОУ - 30875677) судовий збір в сумі 48 025, 00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Повний текст постанови виготовлений 05.10.2020.