Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 2а-1/13

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 жовтня 2020 року справа № 2а-1/13 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року у справі № 2а-1/13 (суддя Кудрявцева Т.О.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення та поновлення на службі, ВСТАНОВИВ: 18 грудня 2001 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду зі скаргою на рішення замісника начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П. (далі - замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П.), у якій просив: - визнати рішення замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С.П. про звільнення ОСОБА_1 зі служби за порушення дисципліни незаконним та поновити останнього на службі в УМВС в Дніпропетровській області на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу міліції; - стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2001 року по день поновлення на службі та судові витрати. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2002 року визнано рішення замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 про звільнення слідчого СО Дніпропетровського РО УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 зі служби за порушення дисципліни (наказ № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року) незаконним та зобов`язано поновити позивача на службу на попередній посаді з 04 квітня 2002 року. Судом також стягнено з УМВС України в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2963,14 грн. та судові витрати. Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2002 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2002 року скасовано, справу направлено на новий розгляд в той же суд. Розгляд справи зупинявся на час розгляду судом кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1 .. 27 березня 2014 року позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом (додатковий до скарги від 12 грудня 2001 року) до ГУ МВС України в Дніпропетровській області та Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у якому просив: - визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року в частині звільнення позивача зі служби за порушення дисципліни на підставі пп. «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВМ; - зобов`язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області поновити позивача на службі в ОВС на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 31 жовтня 2001 року; - стягнути з Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 01 листопада 2001 року до 28 лютого 2005 року та з 01 січня 2007 року до 31 березня 2014 року в сумі 97331,25 грн, а також в сумі мінімальної заробітної плати (1218 грн) за кожен повний місяць судового розгляду справи після 31 березня 2014 року. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Так, суд визнав протиправним та скасував наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року в частині звільнення позивача зі служби ОВС за порушення дисципліни на підставі пп. «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС та поновив позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 31 жовтня 2001 року. Також суд зобов`язав Дніпропетровський РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами, встановленими законодавством, за останній рік вимушеного прогулу, тобто з 21 січня 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Справа переглядалася судом в апеляційному та касаційному порядку. Верховний суд своєю постановою від 14.07.2020р. скасував постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у даній справі, а справу направив на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Із постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року не погодилися позивач, ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та ліквідаційна комісія Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ними були подані апеляційні скарги. Позивач в своїй апеляційній скарзі просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнути на його користь грошове забезпечення в сумі 123 187,50 грн. за час вимушеного прогулу з 01.11.2001р до 28.02.2005р. включно і з 01.01.2007р до 21.01.2015р включно, таким чином задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі. Доводи позивача в скарзі зводяться до того, що суд першої інстанції вірно вирішив спір, проте помилково застосував тільки ч.1 п.24 Положення про проходження служби рядовим на начальницьким складом органів внутрішніх справ, а частину другу цього пункту не застосував. Суд зобов`язав відповідачів видати грошове забезпечення, а мав би відповідно до п.4 ч.2 ст.162 КАС України стягнути на користь позивача грошове забезпечення. В своїх апеляційних скаргах ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та ліквідаційна комісія Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять скасувати постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем було допущене грубе порушення дисципліни, що виразилося у недотриманні вимог Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, Дисциплінарного статуту ОВС, Присяги працівника органів внутрішніх справ, що і стало підставою для його звільнення з органів внутрішніх справ. Суд не дав оцінку всім доказам, що надавалися сторонами, що призвело до неправильного вирішення спірних відносин. Наказ, що оскаржує позивач, виданий на підставі вимог діючого на той час законодавства, в межах повноважень особи, що його підписала, а отже підстави для його скасування, як і для задоволення позовних вимог, відсутні. Позивач подав письмові заперечення на апеляційні скарги відповідачів, де зазначив, що не вбачає підстав для задоволення скарг, оскільки суд повно встановив обставини справи та дав правильну оцінку стосовно неправомірності винесення оскарженого ним наказу про звільнення. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги позивача, а в задоволенні скарг відповідачів просили відмовити. Представник ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області просив скаргу позивача залишити без задоволення, а скаргу відповідача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. Представник ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Заслухавши позивача та його представника, представника ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а скарги відповідачів мають бути задоволені, враховуючи наступне. З матеріалів справи встановлено, що наказом Управління МВС України в Дніпропетровській області № 76 о/с від 20 серпня 1996 року «По особовому складу» призначено прибулого з Дніпропетровського училища міліції лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчим слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу з 19 серпня 1996 року. За час служби в ОВС позивач мав два стягнення: - за рішенням товариського суду Дніпропетровського РВ від 02 квітня 1998 року за допущені порушення кримінально-процесуального законодавства товариське попередження; - наказом УМВС в області від 05 липня 2000 року за неналежне розслідування кримінальної справи №69600, допущення порушення норм кримінально-процесуального кодексу та волокіту по справі оголошувалася догана. 26 жовтня 2001 року начальником Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області майором міліції ОСОБА_3 підготовлено подання на звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за ст.64 пунктом «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області. Підставою подання став той факт, що 21 серпня 2001 року позивач, діючи всупереч інтересам служби, грубо порушив кримінальне та кримінально - процесуальне законодавство, переписав пояснення гр. ОСОБА_4 , де вказав, що за кермом автомобіля знаходилася не вона, а гр. ОСОБА_5 , що згодом потягло відмову в порушенні кримінальної справи (відмовний матеріал № 1626). 27 жовтня 2001 року було порушено кримінальну справу № 4019033 по звинуваченню ОСОБА_1 за ч.3 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.368КК України (редакції 2001 року). Згідно постанови про притягнення в якості обвинуваченого від 06 листопада 2001 року ОСОБА_1 за хабар здійснив службовий подлог в протоколі огляду місця дорожньо - транспортної пригоди, що сталася 21 серпня 2001 року на 146 км автодороги Полтава - Дніпропетровськ в районі с. Партизанське, що в свою чергу потягло незаконну відмову в порушенні кримінальної справи відносно водія ОСОБА_4 . Наказом заступника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренка С.П. № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року, згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України: звільнено в запас Збройних Сил по пункту 64 «є» (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу з 29 жовтня 2001 року. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 30 жовтня 2001 року по 16 листопада 2001 року з діагнозом - забій правої нирки (листок непрацездатності № 581457). Постановою виконуючого обов`язки прокурора Дніпропетровського району від 06 листопада 2001 року ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого за ч.2 ст.168, ч.1 ст.165, ч.1 ст.172КК України(редакції 1960 року), та ч.1 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.368 КК України (редакції 2001 року). Постановою слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 20 лютого 2006 року кримінальну справу № 4019033 по звинуваченню позивача за не доведеністю його участі в скоєнні вказаних злочинів закрито. Позивач вважає, що його безпідставно звільнили зі служби в органах внутрішніх справ, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення та поновлення на службі. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив з того, що позивач порушень дисципліни не допускав, а фактично підставою для його звільнення став факт порушення 27 жовтня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області стосовно нього кримінальної справи за отримання хабаря та вчинення інших службових злочинів. Працівники міліції, яких притягнуто до кримінальної відповідальності, не мають підпадати під дію підпункту «є» пункту 64 Положення, оскільки вказаний підпункт застосовується тільки до тих осіб, які порушили дисципліну, тобто вчинили виключно дисциплінарний проступок. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що у порушення вимог пункту 28 Статуту позивача звільнено за порушення дисципліни саме під час хвороби. Також, суд послався на порушення відповідачами вимог пункту 70 Положення, відповідно якого особи середнього начальницького складу звільняються в запас і відставку тільки начальниками обласних управлінь внутрішніх справ і рівними їх начальниками, а позивача було звільнено заступником начальника обласного управління внутрішніх справ. Оскільки позивач, як старший лейтенант міліції відноситься до середнього начальницького складу, звільнити його мав право тільки начальник обласного управління міліції, а не його заступник. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог діючих на час звільнення законодавчих актів. Колегія суддів з висновками суду не погоджується, враховуючи наступне. Спірні правовідносини пов`язані з проходженням позивачем служби у ОВС та регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Присягою, Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114(далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року (далі - Дисциплінарний статут). Приписами статті 25Закону України «Про міліцію» передбачено, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, у разі порушення дисципліни підлеглим начальник зобов`язаний нагадати йому про службові обов`язки та попередити про недопустимість таких діянь, а при необхідності, залежно від тяжкості вчиненого проступку і ступеня провини, накласти на винного дисциплінарне стягнення (порушити клопотання про накладення стягнення старшим начальником) або передати матеріали про проступок на розгляд товариського суду. Особи рядового і начальницького складу, на яких накладено дисциплінарне стягнення, не звільняються від притягнення до кримінальної відповідальності, якщо в їх діях є ознаки складу злочину. Так, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ є вчинення ними дисциплінарного проступку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений з ОВС за порушення дисципліни за пунктом 64 «є» Положення №

114. Відповідно до пункту 1 статті 1 Дисциплінарного статуту, дисципліна осіб рядового і начальницького складу в органах внутрішніх справ полягає в додержанні порядку і правил, установлених законодавством Української РСР та Союзу РСР, присягою, статутами, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ Української РСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, що видаються в межах їх повноважень, і наказами начальників органів внутрішніх справ. Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлено розділом VII пунктами 63-65 Положення №

114. Окремо пунктом 66 Положення № 114 передбачено підставу для звільнення з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. Крім того, відповідно до пункту 67 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі без позбавлення спеціального звання) або притягнуті до адміністративної відповідальності за корупційне адміністративне правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили. Отже, дискредитація осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю межує з адміністративним або кримінальним правопорушенням і полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Наведене обумовлене тим, що працівники міліції мають особливий правовий статус, який полягає у віднесенні вимог морального змісту до їх службово-трудових обов`язків. При прийнятті на службу позивач зобов`язувався не використовувати службове становище з метою наживи в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, не допускати діянь, відповідальність за скоєння яких передбачена Кримінальним кодексом України, не допускати вчинення проступків, що дискредитують високе звання працівника ОВС, тощо. Крім того, з аналізу наведених норм чинного законодавства, яке регулює особливості проходження служби в органах внутрішніх справ, вбачається, що однією з підстав для звільнення з органів внутрішніх справ є дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за порушення дисципліни (як у спірному випадку). Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників органів внутрішніх справ, установлені у статті 15 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів внутрішніх справ, з`ясовуються під час службової перевірки, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом. Суд, надаючи оцінку правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, перевіряє чи таке рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим особою діянням. При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи. При перевірці обставин допущення позивачем порушень дисципліни, було встановлено, що ОСОБА_1 , збираючи матеріали по факту дорожньо-транспортної пригоди зі смертельними наслідками, за грошові кошти двічі переписував пояснення учасників ДТП, умисно спотворюючи при цьому фактичні обставини події. Вчинення слідчим таких дій дозволило уникнути винній особі притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину. Вказані обставини зафіксовані як в поясненнях учасників дорожньо-транспортної пригоди, так і в поясненнях самого позивача, написаних власноручно, де останній не заперечував умисного перекручування фактів ДТП за отримані грошові кошти (т.1 а.с.18, 19-25). Доказів на підтвердження доводів, що пояснення надавалися внаслідок фізичного впливу, позивачем суду не надано. Той факт, що кримінальна справа була закрита за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (т.1 а.с. 221-222), не спростовує вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що полягав у умисному спотворенні фактів ДТП з корисних мотивів, що є порушенням не тільки норм Кримінально-процесуального кодексу України, якими у своїй діяльності керується слідчий, а й порушенням Присяги співробітника ОВС, положень Статуту. Таким чином, на думку колегії суддів, у відповідачів були наявні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення саме у вигляді звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, враховуючи той факт, що позивач до цього неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни. Стосовно висновку суду першої інстанції про відсутність у заступника начальника УМВС полковника міліції Бондаренко С. П. повноважень приймати рішення про звільнення позивача, то він спростовується матеріалами справи. Згідно пункту 18 Дисциплінарного статуту ОВС, перелік посад начальників та їх права щодо застосування заохочень і накладення дисциплінарних стягнень визначається додатком до Статуту. Дисциплінарні права інших начальників встановлюються Міністром внутрішніх справ Української РСР. Міністр внутрішніх справ Української РСР користується правом застосування заохочень і накладення дисциплінарних стягнень, передбачених цим Статутом, щодо всіх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ республіки. З метою розширення самостійності начальників органів внутрішніх справ у вирішенні службових завдань та підвищення їх відповідальності за стан боротьби із злочинністю й охорони громадського порядку було видано наказ МВС України №441 від 12.07.1992р «Про визначення прав начальників органів (підрозділів) внутрішніх справ України». Згідно з наказом УМВС №641 від 15.11.2000р. «Про затвердження переліків посад, які входять до номенклатури УМВС України в області, та розширення прав начальників органів внутрішніх справ в роботі з особовим складом», заступнику начальника полковнику ОСОБА_2 було надано право приймати рішення про звільнення з органів внутрішніх справ осіб середнього начальницького складу, до якого відносився слідчий слідчого відділення Дніпропетровського РВ УМВС старший лейтенант міліції ОСОБА_1 (витяг з наказу міститься в матеріалах справи т.1 а.с.44). Отже, оскаржений позивачем наказ прийнято уповноваженою особою. Стосовно висновків суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскарженого наказу про звільнення позивача та поновлення його на службі в ОВС, оскільки наказ прийнято та звільнення відбулося у період перебування позивача на лікарняному, колегія суддів зазначає наступне. В матеріалах справи міститься наказ ГУ МВС від 06 травня 2014 року № 109 о/с, яким були внесені зміни до спірного наказу в частині дати звільнення позивача. Так, цим наказом змінено дату звільнення ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу з 29 жовтня 2001р., та вважати його звільненим за тим же пунктом з 19 листопада 2001р.. Підстава: довідка комунального закладу «Дніпропетровська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради від 17.04.2014р. №106 (т.2 а.с. 213). Доказів оскарження позивачем зазначеного наказу та його скасування, суду надано не було, а отже даний наказ є чинним. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач не надав доказів повідомлення ним керівництва районного відділу ОВС про перебування на лікарняному з 30.10.2001р., як і відсутні докази направлення лікарняного листа до Дніпропетровського районного відділу ГУ УМВС. З урахуванням вище викладеного, підстав для скасування оскарженого позивачем наказу про його звільнення колегія суддів не вбачає, а отже, відсутні і підстави для поновлення позивача на службі, виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу (вимушеного прогулу у даному випадку не було) та грошового забезпечення. Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору допустив помилкове тлумачення норм матеріального права, дав неповну оцінку всім доводам та доказам, що надавалися сторонами під час розгляду справи, що призвело до неправильного вирішення спору, постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно скасувати та прийняти нове рішення про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. Керуючись п.2 ч.1 ст.315, 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційні скарги ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області - задовольнити. Постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року у справі № 2а-1/13 - скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 01.10.2020. Повний текст постанови виготовлено 07.10.2020р. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак