Постанова 4803 № 216/1472/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4174/20 Справа № 216/1472/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м.Кривий Ріг справа № 216/1472/15-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Чубіна А.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2019 року, яке ухвалено суддею Бутенко М.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 липня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: В травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною батьком, який проживає окремо він неї. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 17 червня 2006 року позивач з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За взаємною згодою з відповідачем син залишився проживати разом з матір`ю за місцем проживання останньої. З липня 2014 року шлюбно-сімейні відносини між ним і відповідачем припинились остаточно, а рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 квітня 2015 року шлюб між ними було розірвано. Він, як батько дитини, бажає приймати участь у вихованні сина, спілкуватись з ним та утримувати його, але відповідач перешкоджає зустрічатись із дитиною. Незважаючи на це, позивач постійно піклувався про сина, надавав матеріальну допомогу, купував особисті речі для дитини та продукти харчування. Однак, на даний час відповідач перешкоджає в зустрічах з дитиною та в спілкуванні з нею. На неодноразові прохання надати можливість спілкування з дитиною відповідач відмовляє, що в свою чергу порушує права та суперечить інтересам дитини. На підставі наведеного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд зобов`язати відповідача та її рідних не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, а також визначити порядок участі батька у спілкуванні та вихованні малолітнього сина, встановивши дні і години побачень батька з дитиною: п`ять разів на тиждень, з урахуванням робочого графіку з понеділка по п`ятницю з 15-00 годин до 21.00 годин за місцем навчання сина або за місцем проживання позивача, перебування; кожну п`ятницю з 16-00 до16-00 годин наступної суботи або кожну суботу з 10-00 годин до 10-00 годин наступної неділі, без присутності матері ОСОБА_2 ; спільний відпочинок: першу половину літніх канікул дитина проводить з батьком; необмежене спілкування з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином; без перешкод брати участь у батьківських зборах за місцем навчання сина ОСОБА_3 ; у разі, якщо святкові дні припадають на день побачення з сином, або цей день передує дню побаченню, або є наступним після нього, то такі дні син проводить з батьком; в день побачення з сином, позивач має право забирати сина з дому/школи особисто без присутності матері та зобов`язати відповідача за два дні до дня зустрічі з сином, надати позивачу точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а у разі настання таких змін, повідомити про це останнього особисто на наступний день з дня настання таких обставин, стягнути судовий збір та витрати на судово-психіатричну експертизу у сумі 7428 грн. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено наступний порядок спілкування та участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : - побачення два рази на тиждень у вихідні дні з 12-00 до 17-00 години без присутності матері з урахуванням робочого графіку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . - спільний відпочинок в період літніх канікул ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням відпустки ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. та витрати на проведення судово - психіатричної експертизи у розмірі 3714 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 23 жовтня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3550 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову в задоволені позовних вимог позивача посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що надані позивачем по справі докази не були надані відповідачу для ознайомлення, судом не були допитані свідки, про допит яких відповідачем було заявлено клопотання. При цьому зауважує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, зокрема тому, що позивач страждає на психічне захворювання - шизофренія параноїчної форми і стоїть на відповідному обліку у Криворізькому психоневрологічному диспансері з 2014 року, двічі проходив стаціонарне лікування в диспансері з 12.12.2013 року по 25.12.2013 року та з 20.09.2014 року по 17.10.2014 року. Відповідач по справі вважає, що шизофренія є невиліковною хворобою і в будь-який час може статись рецидив захворювання. При цьому жодного висновку щодо психічного стану позивача, станом на момент ухвалення рішення по суті, матеріали справи не містять. Відповідно до вимог ст. 159 СК України, судом при ухваленні рішення по справі не було враховано думку сина, який в своїх поясненнях в суді першої інстанції пояснив, що йому відомі прояви психічних розладів батька та він побоюється цього, оскільки бачив це вже раніше. Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки характеристики дитини, яка міститься в матеріалах справи. Вважає, що судом першої інстанції було призначено проведення експертизи у Науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії та наркології в порушення ч.3 ст.103 ЦПК України, без врахування обставин справи, а висновок судово-психіатричної експертизи № 48 від 02.11.2017 року не містить чіткої відповіді на питання чи страждає позивач психічним захворюванням, у зв`язку з чим вказаний висновок не може бути прийнятий належним доказом у справі. Зауважує на тому, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не виконуються умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 03.02.2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є дідусем та бабусею неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи. Відповідач зауважує на тому, що судом безпідставно взято до уваги характеристики з місця роботи позивача, оскільки вони викликають сумнів у їх достовірності, оскільки працівники, які їх підписали не працюють в одній зміні з позивачем, при цьому працівники зміни № 3 УЖДТ, які працюють з позивачем, звернулись до голови правління АТ «Південний ГЗК» із колективним зверненням щодо неадекватної поведінки позивача на робочому місці під час виконання ним службових обов`язків. Крім того відповідач вважає, що встановлений судом першої інстанції графік спілкування батька з дитиною порушує інтереси дитини на спілкування з родиною, в якій вона зростає та друзями, та призведе до обмеження прав відповідача, яка утримує та виховує дитину, однак також працює. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_6 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, представника Служби у справах дітей виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради - Стеценко Г.А., яка покладалась на розсуд суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.06.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (том 3 а.с.12). Від спільного подружнього життя сторони мають сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 (том 3 а.с.13). Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.04.2015 року шлюб між сторонами розірвано (том 1 а.с. 56). Малолітній син сторін по справі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишився проживати разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що сторонами не оспорюється. Спір між сторонами виник з приводу визначення способу участі батька у вихованні дитини, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення інтересів дитини, з метою створення умов для виконання батьком, який проживає окремо, обов`язку по вихованню сина та здійснення його права на особисте спілкування з дитиною, необхідно визначити спосіб участі позивача ОСОБА_1 у вихованні сина у вигляді побачень два рази на тиждень у вихідні дні з 12-00 до 17-00 години без присутності матері з урахуванням робочого графіку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та у вигляді спільного відпочинку в період літніх канікул ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням відпустки ОСОБА_1 , оскільки це не суперечить інтересам дитини, не перешкоджає його нормальному розвитку і відповідає обсягу обов`язків та прав батька щодо дитини. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, проте вважає, що встановлений судом спосіб участі позивача у вихованні сина не у повній мірі відповідає інтересам дитини, з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 2 СК України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, у томі числі і спілкуватися зі своїм батьком, бабусею та дідусем. Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно вимог ст. 15 вказаного Закону, дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів . Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом буде визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Дані положення законодавства повністю знайшли відображення і в Положенні Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року. За приписами статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Згідно з ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї. Відповідно до ст.153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. За вимогами статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Отже, при вирішенні спору про реалізацію батьками прав щодо своєї дитини визначальним є дотримання прав дитини і якнайкраще забезпечення інтересів дитини. У частині другій статті 157 СК України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на особисте спілкування з нею, яке, в силу вимог частини третьої цієї статті, повинне бути забезпечене виконанням обов`язку того з батьків, з ким проживає дитина, не перешкоджати тому з батьків, який проживає окремо від дитини, у реалізації свого права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Як встановлено судом та вбачаєтеся із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 червня 2006 року (том 1 а.с.12). Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.04.2015 року шлюб між сторонами розірвано (том 1 а.с. 56). У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після розірвання шлюбу залишився проживати разом з матір`ю. Відповідач заперечує проти участі позивача у вихованні сина та спілкуванню з ним, в зв`язку з чим, починаючи з лютого 2015 року, у сторін виник спір з даного приводу. Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. У випадку вчинення перешкод того із батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. При встановленні судом перешкод з боку того з батьків з ким проживає дитина, тому з батьків, який проживає окремо, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини. Суд при встановленні способу спілкування, має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради № 41 від 18.02.2015 року, у зв`язку з виникненням спору між батьками, які проживають окремо, щодо участі у вихованні дитини, з метою захисту її прав, визначено спосіб участі батька у вихованні дитини та встановлено час спілкування батька з дитиною: а саме встановлено їх побачення за місцем мешкання батька, з урахуванням його графіку роботи, кожну п`ятницю з 16-00 до 16-00 наступної суботи або кожну суботу з 10-00 до 10-00 наступної неділі, без присутності ОСОБА_2 (том 1 а.с.15). Згідно із актами обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 , який проживає разом з батьками: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , 14 січня 2015 року комісія служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально - Міської районної у місті ради дійшла висновку, що для малолітньої дитини створено всі належні умови для виховання, розвитку та проживання, є місце для відпочинку, навчання та гри, батько бажає приймати активну участь у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_10 та особистого спілкування з ним у вихідні від роботи дні за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а. с. 59-60). Крім того, як вбачається з листа Служби у справах дітей виконкому Центрально - Міської районної у місті ради № 908 від 03.10.2016 року, позивачу ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідач до моменту вирішення судом спору за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, не бажає обговорювати зі спеціалістами служби зустрічі позивача з сином та прийняття участі у його вихованні, ігнорує будь-які рекомендації спеціалістів служби у справах дітей, продовжуючи перешкоджати позивачу у зустрічах з дитиною, тому позивачу рекомендовано і надалі вирішувати питання про усунення перешкод (том 2 а.с.150). Зважаючи на те, що мати малолітнього ОСОБА_10 , з якою він мешкає, чинить позивачеві перешкоди у спілкуванні з сином, ухиляючись від виконання рішення органу опіки та піклування, яким визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність усунення перешкод батьку малолітнього у спілкуванні з сином шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачеві у спілкуванні з дитиною та визначив дні побачень. За змістом ч. 2 ст. 159 СК України, суд визначає способи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і принаймні в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю. Відповідно до ч.4,5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, в також на підставі інших документів, які стосуються справи. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Інгулецької районної у місті Кривому Розі ради № 41 від 18.02.2015 року, у зв`язку з виникненням спору між батьками, які проживають окремо, щодо участі у вихованні дитини, з метою захисту її прав, визначено спосіб участі батька у вихованні дитини, та встановлено час спілкування батька з дитиною: а саме встановлено їх побачення за місцем мешкання батька, з урахуванням його графіку роботи, кожну п`ятницю з 16-00 до 16-00 наступної суботи або кожну суботу з 10-00 до 10-00 наступної неділі, без присутності ОСОБА_2 (том 1 а.с.15). Однак, згідно з ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Орган опіки і піклування може визначити місце зустрічі батька з дитиною (за місцем проживання когось із них чи іншої особи), періодичність та тривалість їх. Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування. Орган опіки та піклування, надаючи висновок щодо визначення часу спілкування дитини з батьком не визначив необхідності присутності матері під час зустрічей батька з малолітніми дітьми. У матеріалах справи відсутні дані щодо негативного впливу батька на розвиток дитини, наявність такого впливу не підтверджено відповідними доказами. З матеріалів справи вбачається наявність непорозуміння сторін щодо участі у вихованні дитини. Разом з тим, національні і європейські норми права визначають право дитини, яка розлучається з одним із батьків, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти. Згідно довідок № 1253 від 09.08.2017 року, № 168 від 29.01.2018 року виданих ПАТ «ПІВДГГЗК», позивач офіційно працевлаштований, на підставі виконавчого листа від 23.10.2014 року, починаючи з 04.09.2014 року, з нього щомісячно стягувались аліменти на утримання сина ОСОБА_10 , заборгованості по виконавчому листу немає (том 3 а.с.38-39). Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 48 від 02.11.2017 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України позивач на теперішній час не виявляє психічних розладів, які б впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за своїм психічним станом ОСОБА_1 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, може виховувати малолітню дитину, не представляє небезпеки для життя і здоров`я малолітньої дитини, немає психіатричних протипоказань для спілкуванні з дитиною наодинці (том 2 а.с.183-194). Згідно із актами обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 , який проживає разом з батьками: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , 14 січня 2015 року комісія служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально - Міської районної у місті ради дійшла висновку, що для малолітньої дитини створено всі належні умови для виховання, розвитку та проживання, є місце для відпочинку, навчання та гри, батько бажає приймати активну участь у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_10 та особистого спілкування з ним у вихідні від роботи дні за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 59-60). Вік ОСОБА_11 13 років, що свідчить про досягнення ним певного ступеня розвитку, який, дозволяє йому перебувати окремо від матері, але під наглядом дорослої людини певний проміжок часу, що не може завдати дитині істотної шкоди. Позивач має постійне місце роботи, забезпечений житлом та позитивно характеризується як за місцем роботи. При цьому, з врахуванням того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, побачення мають проходити без матері, відповідача по справі, що призведе до відновлення теплих батьківських стосунків, а також забезпечить дитині та позивачу нормальний психологічний стан під час таких зустрічей. Негативний вплив на психоемоційний стан малолітнього та його розвиток спричиняють конфлікти, які виникають між їх батьками на ґрунті неприязних стосунків, мимовільним свідком яких є дитина. Таким чином, уникнути впливу на малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , указаних психотравмуючих факторів можливо шляхом установлення побачень батька з сином без присутності матері. Наведені вище висновки колегії суддів узгоджуються з висновком, викладеними в Постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, Постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/3051/17 Постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі 487/2621/17-ц, провадження 61-45576св18. Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та тривалість конфліктного характеру відносин, які склались між сторонами щодо реалізації своїх батьківських прав відносно дитини, вік дитини, з метою реального забезпечення законного права позивача на спілкування з дитиною та його участі у вихованні дитини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні дитини з батьком, який проживає окремо від неї. При цьому колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції порядок спілкування та участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: побачення два рази на тиждень у вихідні дні з 12-00 до 17-00 години без присутності матері з урахуванням робочого графіку ОСОБА_1 та спільний відпочинок в період літніх канікул ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням відпустки ОСОБА_1 не буде відповідати найкращим інтересам дитини. Колегія суддів вважає, що з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, забезпечення яких можливе внаслідок поступової адаптації дитини до нових умов спілкування з батьком у звичному для нього середовищі, доцільнішим буде встановити побачення ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері дитини - ОСОБА_2 , кожну суботу з 10.00. години до 17.00 години та визначивши порядок спільного відпочинку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щороку у літній період до 14 діб без участі матері та за згодою дитини, що буде відповідати інтересам дитини. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем по справі докази не були надані відповідачу для ознайомлення, оскільки, відповідно до вимог ЦПК України, сторона по справі вправі знайомитися з матеріалами справи на будь якій стадії розгляду справи, при цьому відповідачем по справі не надано доказів того, що судом чинились перешкоди у здійсненні нею своїх процесуальних прав. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що судом не були допитані свідки, про допит яких відповідачем було заявлено клопотання, оскільки, як вбачається із заявленого відповідачем клопотання про допит свідків, свідки мали охарактеризувати позивача ОСОБА_1 , підтвердити прояви з його сторони хвороби - шизофренії параноїдальної форми та підтвердити випадки його неадекватної поведінки, оскільки, певні обставини доводяться спеціальними доказами. При цьому, відповідно до висновку судово - психіатричної експертизи № 48 від 02.11.2017 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України позивач не виявляє психічних розладів, які б впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за своїм психічним станом ОСОБА_1 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, може виховувати малолітню дитину, не представляє небезпеки для життя і здоров`я малолітньої дитини, немає психіатричних протипоказань для спілкуванні з дитиною наодинці. Зворотного відповідачем не доведено та пояснення свідків, в даному випадку, не можуть простувати вище вказаних висновків судово - психіатричної експертизи. У зв`язку з наведеним вище колегією суддів відхилено клопотання представника відповідача про допит свідків в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Не можуть бути підставою для скасування рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, зокрема тому, що позивач страждає на психічне захворювання - шизофренія параноїчної форми і стоїть на відповідному обліку у Криворізькому психоневрологічному диспансері з 2014 року, двічі проходив стаціонарне лікування в диспансері з 12.12.2013 року по 25.12.2013 року та з 20.09.2014 року по 17.10.2014 року, оскільки згідно висновку судово - психіатричного експерта № 48 від 02.11.2017 року позивач на теперішній час не виявляє психічних розладів, які б впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, за своїм психічним станом ОСОБА_1 може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, може виховувати малолітню дитину, не представляє небезпеки для життя і здоров`я малолітньої дитини, немає психіатричних протипоказань для спілкуванні з дитиною наодинці (том 2 а.с.183-194). Посилання відповідача на те, що жодного висновку щодо психічного стану позивача, станом на момент ухвалення рішення по суті, матеріали справи не містять, колегією суддів не приймають до уваги, оскільки позивач по справі на обліку у лікаря нарколога не перебуває (том 2 а.с.160-163), проходе обов`язкові періодичні психіатричні огляди та згідно медичних довідок психіатричні протипоказання в нього відсутні (том 2 163-164). Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що шизофренія є невиліковною хворобою і в будь-який час може статись рецидив захворювання колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі твердження є особистою думкою відповідача по справі і не підтверджені належними доказами. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до вимог ст. 159 СК України, судом при ухваленні рішення по справі не було враховано думку сина, який в своїх поясненнях в суді першої інстанції пояснив, що йому відомі прояви психічних розладів батька та він побоюється цього, оскільки бачив це вже раніше, про що ОСОБА_3 зазначив і в суді апеляційної інстанції, оскільки в даному випадку рішенням суду усуваються перешкоди з боку відповідача щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні дитини з батьком, який проживає окремо від неї. При цьому думка дитини щодо небажання спілкуватися з батьком, в даному випадку, може бути результатом неприязнених стосунків між сторонами по справі, а в подальшому, спілкуючись з батьком, без присутності відповідача по справі, дитина, за можливості та за умовами сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, зможе знайти шляхи порозуміння між ним та батьком. Колегія суддів вважає, що визначений спосіб участі батька у спілкуванні з сином не зашкодить їм, а навпаки дозволить максимально повно урахувати інтереси дитини, повністю відповідатиме можливості дитини у повній мірі сприймати піклування кожного із батьків про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток і дасть змогу урівноважити її психоемоційний стан. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що оскільки дитині важко дається розлука з одним із батьків при їх розлученні, то батьки повинні не закріпляти цю розлуку, а шукати інших шляхів порозуміння між собою в інтересах дитини та керуючись почуттям любові до своєї дитини, їх обов`язок підготувати дитину до таких зустрічей. Колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано оцінки характеристики дитини, яка міститься в матеріалах справи, оскільки відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Не можуть бути підставою для скасування рішення доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було призначено проведення експертизи у Науково-дослідному інституті соціальної та судової психіатрії та наркології в порушення ч.3 ст.103 ЦПК України, без врахування обставин справи, а висновок судово-психіатричної експертизи № 48 від 02.11.2017 року не містить чіткої відповіді на питання чи страждає позивач психічним захворюванням, у зв`язку з чим вказаний висновок не може бути прийнятий належним доказом у справі, оскільки при призначенні судово-психіатричної експертизи судом першої інстанції було дотримано норми ЦПК України, а висновок судово-психіатричної експертизи № 48 від 02.11.2017 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України є чітким, зрозумілим та не викликає сумнівів у колегії суддів. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не виконуються умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 03.02.2016 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи, оскільки встановлення факту виконання чи невиконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 03.02.2016 року, в даному випадку не має юридичного значення для вирішення даного спору, оскільки вона укладена між відповідачем ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , я є бабусею та дідусем ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які не є стороною по справі. Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом безпідставно взято до уваги характеристики з місця роботи позивача, оскільки вони викликають сумнів у їх достовірності, оскільки працівники, які їх підписали не працюють в одній зміні з позивачем, при цьому працівники зміни № 3 УЖДТ, які працюють з позивачем, звернулись до голови правління АТ «Південний ГЗК» із колективним зверненням щодо неадекватної поведінки позивача на робочому місці під час виконання ним службових обов`язків, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною батьком, який проживає окремо він неї та позбавлення позивача права приймати участить в процесі виховання дитини. Колегія суддів вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що встановлений судом першої інстанції графік спілкування батька з дитиною буде порушувати інтереси дитини на спілкування з родиною, в якій вона зростає та друзями, заслуговують на увагу, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення порядку спілкування та участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього сина. При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що визначення порядку спілкування та участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього сина призведе до обмеження прав відповідача, яка утримує та виховує дитину, однак також працює, оскільки утриманням дитини займається і позивач по справі, про що свідчить відсутність заборгованості позивача по сплаті аліментів, при цьому останній не може бути усунутий від його права приймати участь у вихованні дитини. На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить висновку про можливість часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та необхідність змінити рішення суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні сина та встановити побачення ОСОБА_1 з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без присутності матері дитини - ОСОБА_2 , кожну суботу з 10.00. години до 17.00 години та визначивши порядок спільного відпочинку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щороку у літній період до 14 діб без участі матері та за згодою дитини. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2019 року змінити в частині визначення порядку спілкування та участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме встановлення побачень ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 два рази на тиждень у вихідні дні з 12-00 до 17-00 години без присутності матері з урахуванням робочого графіку ОСОБА_1 та втановити наступний порядок спілкування та участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: встановити побачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожну субботу з 10.00 години до 17.00 години, без присутності матері дитини - ОСОБА_2 . Рішення суду змінити в частині визначення порядку спільного відпочинку в період літніх канікул ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням відпустки ОСОБА_1 , визначивши порядок спільного відпочинку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щороку у літній період до 14 діб без участі матері та за згодою дитини. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: