Постанова 4803 № 214/9010/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7805/20 Справа № 214/9010/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року, яке постановлено суддею Ткаченко А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 липня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 160 000 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми. Висновком ЛТЕК від 18 квітня 1994 року позивачу було первинно встановлено 35% втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, ІІІ група інвалідності. При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 25 квітня 1995 року, 11 квітня 1996 року, 24 квітня 1997 року, 06 травня 1998 року, 02 червня 1999 року, 04 квітня 2000 року, 24 квітня 2001 року, 23 квітня 2002 року06 травня 2003 року, 04 травня 2005 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 24 квітня 2007 року позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 768,40 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що при визначенні позивачу суми моральної шкоди суд першої інстанції не врахував відсоток втрати працездатності, ступінь тяжкості виробничої травми, а саме отруєння газами, пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його житті, важкість стану здоров`я позивача та ступінь вини відповідача. Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров`я та ступінь вини відповідача, у зв`язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» зазначає про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, так як не ґрунтується на порушенні судом норм матеріального чи процесуального права, а зводиться лише до переоцінки доказів. Тому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював з 01 жовтня 1984 року по 27 червня 1994 року підземним прохідником, з 27 червня 1994 31 грудня 1996 року теслею на шахті «Родіна» ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». З 23 травня 2000 року по 01 грудня 2009 року - столяром на ШБУ КЖРК, правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» звільнена за власним бажанням. 01 грудня 2009 року звільнений за ст. 38 КЗпП України (а.с. 31-32). Згідно п. 11 Акту форми Н-1 № 93062 про нещасний випадок на виробництві від 03 грудня 1993 року, 01 грудня 1993 року під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого позивач отримав газове отруєння (а.с. 5 - зворот). Згідно п. 13 Акту, працівники, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці є гірничий майстер ОСОБА_2 , який порушив вимоги п. 16.4 Положення системи управління охорони праці (а.с. 5-зворот). Висновком ЛТЕК від 18 квітня 1994 року позивачу було первинно встановлено 35% втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, ІІІ група інвалідності (а.с. 7). При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 25 квітня 1995 року, 11 квітня 1996 року, 24 квітня 1997 року, 06 травня 1998 року, 02 червня 1999 року, 04 квітня 2000 року, 24 квітня 2001 року, 23 квітня 2002 року06 травня 2003 року, 04 травня 2005 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, ІІІ група інвалідності (а.с. 8-9). Висновком МСЕК від 24 квітня 2007 року позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 10). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 , та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробничу травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1994 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» необґрунтований та заниженим. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманої позивачем виробничої травми, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 35%, ІІІ групу інвалідності, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, внаслідок отриманої виробничої травми позивач відчуває постійні фізичні страждання, оскільки в нього постійно виникає миготіння «мушок» в очах чорного та жовтого кольору, яке збільшується при швидкій ходьбі, фізичному навантаженні, набряклість костей, загальна слабкість, шум у вухах, судоми в м`язах ніг та пальців рук. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і збільшити його з 30 000 гривень до 105 000 гривень. У зв`язку із збільшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає збільшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і збільшивши його з 768,40 гривень до 1 050 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні в частині розміру моральної шкоди, та збільшення його з 30 000 грн. до 105 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 30 000 грн. до 105 000 (сто п`ять тисяч) грн. Рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь держави судового збору з 768,40 гривень до 1050 (одна тисяча п`ятдесят) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: