Постанова 4856 № 560/339/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/339/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 05 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанови, припису, В С Т А Н О В И В : В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати протиправними та скасувати: - постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими особами №22/215 від 13.09.2019; - припис Управління Держпраці у Хмельницькій області про усунення виявлених порушень №ХМ1911/1748/АВ-П398 від 16.09.2019. Обгрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач відзначила, що фактично відповідачем жодного інспекційного відвідування її, як фізичної особи - підприємця, яка використовує найману працю, за місцем розташування здійснено не було, а інформація висвітлена в Акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ1911/1748/АВ від 10.09.2019 року, не відповідає дійсності, позаяк 06.09.2019 року відповідачем було здійснено невиїзне інспектування фізичної особи, яка використовує найману працю, на підставі документів наданих позивачем посадовим особам відповідача в приміщенні Управління. Окрім того, позивач, спростовуючи наявність в її діях порушення передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, звертає увагу на те, що укладені з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 договори підряду відповідають вимогам Цивільного кодексу України, і, на разі, не є трудовими договорами, оскільки їх предметом був кінцевий результат, а не процес праці. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано Постанову управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/215 від 13 вересня 2019 року та Припис про усунення виявлених порушень №ХМ1911/1748/АВ-П398 від 16.09.2019. Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5848,50 гривень за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Хмельницькій області. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам відповідача. Позивачем на адресу апеляційного суду направлено заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в якому вона просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та надано їх обгрунтовану правову оцінку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. Відповідно до Направлення на проведення інспекційного відвідування за №578/19 від 09.09.2019, яке дійсне з 09.09.2019 по 13.09.2019, на підставі наказу №184 від 09.09.2019, доручено провести інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 (арк. спр.98). За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ 1916/1748/АВ від 10.09.2019. Згідно з Актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ 1916/1748/АВ від 10.09.2019 (далі - Акт інспекційного відвідування), проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 у її присутності, місце проведення відвідування: АДРЕСА_1 , - місце реєстрації, АДРЕСА_2 (швейний цех) - фактична адреса діяльності. Так, у Акті інспекційного відвідування зафіксовані наступні порушення законодавства про працю: ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413, а саме трудові відносини із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на дату здійснення інспекційного відвідування належним чином не оформлені. Трудові договори з вказаними найманими працівниками (чи шляхом видання наказу про прийом) відповідно до вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України не укладено, до початку допуску працівників до роботи своєчасно не подано відповідного повідомлення до органів ДФС, згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" (арк. спр.99-101). У ході інспекційного відвідування були відібрані пояснення від ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 12.09.2019 ФОП ОСОБА_1 були подані письмові заперечення на Акт інспекційного відвідування (арк. спр.102-105). Листом №5383/19 від 13.09.2019 Управління Держпраці у Хмельницькій області повідомило позивача про розгляд надісланих на Акт інспекційного відвідування заперечень. При цьому, відповідач відзначив, що висновки за результатами інспекційного відвідування, які оформлені Актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ 1911/1748/АВ від 10.09.2019, дають підстави для винесення припису інспекторами праці на усунення порушення законодавства про працю у відповідності до вимог пунктів 23, 24, 27 Порядку №295 (а.с.106). В подальшому, Управлінням Держпраці у Хмельницькій області 16.09.2019 складено Припис про усунення виявлених порушень №ХМ1911/1748/АВ-П398, у якому зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 16.10.2019 усунути порушення трудового законодавства, які були зафіксовані Актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ 1911/1748/АВ від 10.09.2019 (арк. спр.107). 15.10.2019 позивачем надано відповідачу Додаткові пояснення щодо Акта №ХМ 1911/1748/АВ та заперечення щодо Припису про усунення виявлених порушень №ХМ1911/1748/АВ-П398 від 10.10.2019 (арк. спр.108-109). Листом за №6339/19 від 08.11.2019 Управління Держпраці у Хмельницькій області повідомило позивача про розгляд Додаткових пояснень та заперечень, та відзначено, що наведені у них доводи не спростовують обставини встановлені під час інспекційного відвідування (а.с.110). Згідно Повідомлення одержання уповноваженою посадовою особою документів, для розгляду справи про накладення штрафу за №5376/19 від 13.09.2019 Управління Держпраці у Хмельницькій області повідомило позивача про одержання 12.09.2019 Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХМ 1911/1748/АВ від 10.09.2019 для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю (арк. спр.87). Відповідно до листа Управління Держпраці у Хмельницькій області №6628/19 від 25.11.2019 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд 13.09.2019 справи про накладення на неї штрафу, про що винесено постанову про накладення штрафу, яка була надіслана рекомендованим листом на юридичну адресу: АДРЕСА_3 . Оскільки, згадану постанову не отримано, управління повторно її надсилає ОСОБА_1 (арк. спр.22). Згідно з Постановою про накладення штрафу №22/215 від 13.09.2019, враховуючи надані ФОП ОСОБА_1 документи, встановлено, що трудові відносини між нею та працівниками, в період з 01.09.2019 по дату завершення інспекційного відвідування, належним чином оформлені не були. Роботодавцем не надано підтверджуючих документів про оформлення трудових відносин із працівниками. Керуючись ст.259 КЗпП України, ст.53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст.34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМ України №509 від 17.07.2013, на підставі абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпП України вирішено накласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 500760 гривень (арк. спр.89-90). Позивач, не погоджуючись з приписом про усунення недоліків та постановою про накладення штрафу, звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження наявності порушень позивачем законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Постановою від 26.04.2017 №295 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю. Згідно п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань. Згідно п. 19 Порядку №295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Відповідно до пункту 33 Порядку №295 інспектор праці самостійно приймає рішення про необхідність відвідування роботодавця з метою інформування його та працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю, моніторингу стану його дотримання, у тому числі щодо оформлення трудових відносин. В даному випадку, судовою колегією встановлено, що висновки інспекторів щодо порушення позивачем законодавства про працю зроблено виключно на підставі обставин встановлених, шляхом здійснення відвідування позивача з метою інформування останнього про дотримання законодавства про працю та моніторингу його дотримання. При цьому посадовими особами відповідача надано оцінку встановленим обставинам, як вчинення позивачем порушення, а не надано роз`яснення та методична допомога в у вирішенні питання прийняття працівників на роботу та оформлення трудових відносин. Відповідно до службової записки посадових осіб Управління Держпраці у Хмельницькій області (а.с. 96) йдеться про інформування позивача та його працівників про найбільш ефективні способи дотримання законодавства про працю. При цьому було отримано інформацію, яка ніби свідчить про не належним чином оформлені трудові відносини з позивачем. Зазначене відображено у наказі на проведення перевірки, як підстава для її проведення. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу як фізичній особі - підприємцю не надано методичну допомогу та інформування у вирішенні питань щодо укладення трудових договорів, про що йшлося у службовій записці, а здійснено каральний захід у виді накладення штрафних санкції при виконанні припису, який визнається судом апеляційної інстанції як безпідставний. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що при відвідуванні позивача посадовими особами відповідача, з метою інформування про дотримання законодавства про працю та моніторингу його дотримання, одночасно було отримано інформацію, яка ніби свідчить про не належним чином оформлені трудові відносини чотирьох працівників з позивачем, одночасно було складено службову записку, надано наказ та направлення на проведення інспекційного відвідування. Зазначені обставини свідчать про зловживання особами, що здійснювали інспекційне відвідування своїми посадовими обов`язками і свідчать про не послідовність їх дій при здійсненні інспекційного відвідування, що є порушенням права позивача на захист своїх інтересів у спосіб визначений законом Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки описані в акті інспекційного відвідування від 10.09.2019 №ХМ1911/1748/АВ докази отриманні відповідачем з порушенням Закону №877-V і Порядку №295, тому цей акт є неналежним доказом вчиненого позивачем порушення. Разом з тим, в Акті інспекційного відвідування від 10.09.2019 №ХМ1911/1748/АВ зазначено, що допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки відбувся 09.09.2019, так як цього дня ФОП ОСОБА_1 самостійно прибула до Управління Держпраці у Хмельницькій області, де їй було вручено копію направлення на проведення інспекційного відвідування, і вона надала документи, які були потрібні інспекторам. При цьому, в Акті інспекційного відвідування стверджено, що початок і закінчення інспекційного відвідування - 10.09.2019, що також підтверджується наданим позивачем доказом - листом ТОВ "Алекс" №96/19 від 27.12.2019 (арк. спр.57), поясненнями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які датовані 06.09.2019 та фактом відсутності 10.09.2019 відеофіксації, про що вказано в Акті інспекційного відвідування. В даному випадку, судова колегія зауважує, що оскільки викладеними вище обставинами, встановлено, що такий захід контролю як інспекційне відвідування інспекторами праці не проводилось, а отже позивач фактично не міг допустити чи не допустити їх на перевірки за місцем провадження підприємницької діяльності, а отже законних підстав для складання Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ХХ1911/1748/АВ від 10.09.2019 не було. Натомість слід зауважити, що всупереч доводам апелянта, предметом спору у даній справі не є протиправність дії посадових осіб відповідача, а є протиправність прийняття ними на підставі Акту інспекційного відвідування Постанови про накладення штрафу та Припису про усунення недоліків. Аргументуючи доводи апеляційної скарги та відповідно і правомірність прийняття оскаржуваних в межах даної справи постанови про накладення штрафу та припису про усунення недоліків, відповідач заперечує висновки суду першої інстанції про наявність цивільно-правових відносин між позивачем та громадянками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Надаючи оцінку вказаному, суд апеляційної інстанції відзначає наступне. Так, перелік випадків, коли трудовий договір з працівником укладається у письмові формі міститься у ч. 1 ст. 24 КЗпП України. Відповідно до ч. 3 вказаної статті працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Слід зауважити, що порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413. Вказаним порядком встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів, як, зокрема: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі. Таким чином, повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів. Аналогічне роз`яснення міститься в листі Держпраці України від 03.08.2015 за №1364/24/21/01/2298-15. Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Тобто, аналіз наведених норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що застосування штрафних санкцій, передбачених приписами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, має місце в разі виявлення факту допущення до роботи особи без укладення трудового договору, яка за характером виконуваних робіт здійснює на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо цієї особи є суб`єктом, який використовує саме її найману працю в розумінні норм КЗпП України. Тобто сфера регулювання ст. 24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством (фізичною особою - підприємцем) та фізичною особою мають місце відносини, які по факту підпорядковуються трудовому законодавству, а застосування штрафних санкцій здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, передбаченими нормами трудового законодавства. Слід зауважити, що відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем на спростування доводів відповідача про наявність між фізичною особою - підприємцем та працівниками цеху неоформлених трудових відносин було надано як відповідачу, так і суду першої інстанції, договори від 01.09.2019 року, укладені на виконання робіт з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Предметом даних договорів є пошиття дитячого одягу в кількості 170 штук (п. 1.1 вказаних договорів). Як встановлено з матеріалів справи, на виконання п. 1.1 договорів було складено специфікації, в яких зазначено найменування робіт, їх кількість, ціна за одиницю та сума договору. Додатковими угодами від 10.09.2019 року було внесено зміни до Основного договору від 01.09.2019 року та узгоджено дострокове їх припинення з моменту підписання дано угоди. На виконання умови, що міститься у пунктах 1.2 договорів, їх сторонами було складено акти приймання-передачі частини виконаних робіт, в яких наведено інформацію про вид виконаних робіт (послуг), кількість таких робіт (послуг), їх ціну та загальну вартість. За видатковими касовими ордерами від 20.09.2019 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було виплачено визначену договорами винагороду. При цьому, позивач, як податковий агент, у зв`язку із виплатою зазначеним особам грошових коштів, утримав з їх доходу відповідні суми податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також нарахував та сплатив суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Надаючи правову оцінку вказаним цивільно-правовим угодам, судова колегія дійшла наступних висновків. Відповідно до ч.1 ст.626 та ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Згідно з ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Відповідно до ч. 1-2 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. У пунктах 40-42 постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №822/723/17 зроблено правовий висновок про те, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Необхідно зазначити, що вищевказані договори позивачем укладались для виконання конкретної роботи і у зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини припинились. Відповідачем не встановлено, що відносини між позивачем та вказаними фізичними особами після підписання акту виконаних робіт продовжувалися. Слід зауважити, що в даному випадку відповідач не враховує вимоги ст.204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, і ч.1 ст.227 ЦК України, згідно якої правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Доказів недійсності правочинів відповідач суду не надав, тому не має підстав вважати їх недійсними та погоджуватись з доводами відповідача про те, що ці правочини вказують на наявність трудових відносин товариства з фізичними особами по укладених цивільно-правових договорах. Колегія суддів зазначає, що безпідставними є доводи відповідача, що отримані під час перевірки докази, свідчать про наявність саме трудових відносин чотирьох працівників з позивачем, оскільки не встановлено судом та не надано відповідачем доказів того, що при виконанні робіт за договорами фізичні особи підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно організовували роботу і виконували її на власний ризик. Крім цього, за виконану роботу позивачем було сплачено податок на доходи фізичних осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами, ЄСВ та військовий збір, що підтверджується платіжними дорученнями. Відповідачем не доведено того, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин. Тобто, відповідач не встановив та не довів, що: 1) особі виплачувалася винагорода більше одного разу за виконувану роботу (оплата носила систематичний характер); 2) робота виконувалась особою за дорученням та під контролем роботодавця; 3) на особу, яка виконує роботу, поширювалися правила трудового розпорядку роботодавця; 4) роботодавець має працівників, з якими укладено трудові договори на аналогічні роботи, які виконуються фізичними особами за цивільно-правовими угодами; 5) має місце недійсність правочинів, укладених з фізичними особами. Колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичними особами. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 саме цивільно-правових відносин. За таких обставин, висновки відповідача щодо порушення позивачем законодавства про працю, а саме наявність неоформлених трудових відносин з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є необґрунтованими. Отже, враховуючи відсутність факту допуску позивачем працівників до роботи без належного оформлення трудового договору, а також відсутність підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 265 КЗпП України, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність висновку суду першої інстанції щодо протиправності постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/215 від 13 вересня 2019 року та припису про усунення виявлених порушень №ХМ1911/1748/АВ-П398 від 16.09.2019, та необхідності їх скасування. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. В даному випадку в матеріалах справи достатньо доказів для визнання обгрунтованим і підставним рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. При цьому, судова колегія враховує позицію ЄСПЛ, яка висловлена у рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок про задоволення позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.