Постанова 4855 № 640/24690/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24690/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА Іменем України 05 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просить (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог): - визнати протиправним та скасувати подання, оформлене листом від 25.09.2019 № 6287/125/14/8/01-2019 про заборону в`їзду в Україну позивачу; - визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в України позивачу від 26.09.2019; Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а дії відповідача вчинені за відсутності передбачених на те чинним законодавством України правових підстав та призвели до безпідставного обмеження прав та свобод позивача. Позивач наполягає, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення є протиправним, адже його прийнято за відсутності підстав, зазначених у в абзацах 2 та 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та перевірки обґрунтованості викладених у поданні Управління карного розшуку ГУ НП в м. Києві від 25.09.2019 обставин, відтак не містить жодного належного доказу щодо вчинення чи наявності підстав вважати, що позивач вчиняв чи міг би вчинити, викладені в оскаржуваному рішенні правопорушення, відтак суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню. Позивач зазначає також, що дії відповідача щодо складання подання, оформленого листом від 25.09.2019 про заборону в`їзду в України позивачу порушують права свободи та інтереси позивача, адже призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні за відсутності факту порушення. При цьому, жодного конкретного факту вчинення позивачем будь-якого правопорушення, інших належних та допустимих доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності або наявності щодо нього розпочатих кримінальних проваджень викладені дані не містять. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позву відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт наголошує, що складання оскаржуваних рішень порушують права свободи та інтереси позивача, адже призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні за відсутності факту порушення. Вказує на відсутність передбачених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для заборони позивачу в`їзду в Україну. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що начальником відділу аналітичної роботи та статистичної звітності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення, затверджене заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, про заборону громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ НОМЕР_1 , в`їзду в Україну строком на три роки. У зв`язку із прийняттям цього рішення встановлено, що 26.09.2019 надійшло подання УКР ГУ НП в м. Києві вих. № 6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019 «Про вирішення питання щодо заборони в`їзду в Україну» (т.1, а.с. 233), в якому зазначено наступне. Так, в ході здійсненої перевірки встановлено, що гр. РФ ОСОБА_1 , раніше не судимий, не працює, негативно впливає на криміногенну ситуацію в регіоні та відомий правоохоронним органам як особа, причетна до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із заволодінням майном громадян із проникненням до житла на території м. Києва. Суспільна небезпечність перебування на території України громадянина ОСОБА_1 полягає у тому, що вказана особа користується авторитетом в кримінальному середовищі, організовує та координує злочинну діяльність підконтрольних йому інших громадян, як іноземців, так громадян України і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Київському регіоні та держави в цілому, створює загрозу громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. Також, зазначається, що ОСОБА_1 підтримує переконання повного заперечення дії законів, керується та витупає виключно за «злодійські традиції», які пропагує серед представників криміналітету, особливо молоді. Схильний до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Водночас зазначено у поданні, що ОСОБА_1 на цей час не є підозрюваним чи обвинувачем у вчиненні кримінального кримінальних правопорушень та у розшуку не перебуває. Рішення прийнято враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що перебування на території України гр. ОСОБА_1 , може призвести до погіршення криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку, керуючись ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У листі від 05.11.2019 на запит адвоката Управління карного розшуку додатково інформувало, що в липні 2019 до УКР ГУНП у м. Києві надійшла інформація, що на території України проживає громадянин РФ ОСОБА_1 , який перебуває на території України на підставі дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, але при цьому також використовує паспорт громадянина України, виданий на його ім`я, що є порушенням ст. 4 Конституції України. Так, 22.10.2012 ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , у зв`язку із загальним обміном, тобто не має правових підстав для отримання дозволу на імміграцію. Надалі паспорт громадянина України анульовано та визнано таким, що підлягає вилученню; скасовано дозвіл на імміграцію. Позивач вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, а свої права порушеними, звернувся до суду з відповідним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Суд не вбачає підстав для висновку про порушення з боку відповідачів прав, свобод чи інтересів позивача, а оскаржувані подання та рішення вважає законними та обґрунтованими, вірними по суті, такими, що є формою здійснення Україною повноти свого суверенітету та визначення осіб, які є небажаними на її території. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. За змістом частини п`ятнадцятої статті 4 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Згідно зі статтею 2 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію». Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів. Так, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 6 Закону України «Про імміграцію», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються. Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2019 надійшло подання УКР ГУ НП в м. Києві вих. № 6287/125/14/8/01-2019 від 25.09.2019 «Про вирішення питання щодо заборони в`їзду в Україну», яке обґрунтовано тим, що позивач раніше не судимий, не працює, негативно впливає на криміногенну ситуацію в регіоні та відомий правоохоронним органам як особа, причетна до вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних із заволодінням майном громадян із проникненням до житла на території м. Києва. Суспільна небезпечність перебування на території України позивача полягає у тому, що вказана особа користується авторитетом в кримінальному середовищі, організовує та координує злочинну діяльність підконтрольних йому інших громадян, як іноземців, так громадян України і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Київському регіоні та держави в цілому, створює загрозу громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України. Також, зазначається, що ОСОБА_1 підтримує переконання повного заперечення дії законів, керується та витупає виключно за «злодійські традиції», які пропагує серед представників криміналітету, особливо молоді. Схильний до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Водночас зазначено у поданні, що ОСОБА_1 на цей час не є підозрюваним чи обвинувачем у вчиненні кримінального кримінальних правопорушень та у розшуку не перебуває. Колегія суддів наголошує, що будь-яких доказів на підтвердження викладених обставин відповідачами надано не було. Відтак, колегія суддів дійшла до висновку, що співробітники Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у м. Києві, ініціюючи перед ДМС України необхідність вирішити питання щодо заборони в`їзду позивачу строком на три роки жодних доказів на підтвердження суспільної небезпеки з боку позивача під час його перебування на території України, або інших доказів на підтвердження правомірності дій, за результатами проведення яких ГУ НП у м. Києві прийнято подання №6287/125/14/8/01-2019 від 25.08.2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , не надали. При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Стаття 3 Закону України «Про національну поліцію» встановлює, що своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. При цьому, згідно частин 1-2 статті 7 Закону України «Про національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно па підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Згідно статті 8 Закону України «Про національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Так, ініціювати заборону в`їзду в України ГУ НП в м. Києві може лише за наявності підстав, отриманих у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, передбачених абзацом другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно даних викладених у поданні №6287/125/14/8/01-2019 від 25.08.2019 інформацію стосовно позивача УКР ГУ НП в м. Києві зібрано у ході здійснення комплексу організаційно-практичних заходів спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення та є організаторами і керівниками етнічних організованих злочинних угрупувань. При цьому, згідно 4 Інструкції №1235 ДМС України може прийняти рішення про заборону в`їзду в Україну особам, за наявності обґрунтованих підстав передбачених абзацом другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Отже, викладені у поданні №6287/125/14/8/01-2019 від 25.08.2019 доводи відповідача, мали б бути отримані в ході здійснення оперативно-розшукової заходів. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувальну підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Абзац другий частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» закріплює, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними зокрема, підрозділами кримінальної та спеціальної поліції. Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України; реальну загрозу життю, здоров`ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв`язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв`язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності (частина 1 статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») Частина друга статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає, що зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках. При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті. Статті 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» встановлює, що у разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов`язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. У разі, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування. Крім того, законом визначені і гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності (стаття 9) та порядок використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності (статті 10). Так, зокрема вказано, у статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» зазначено, що у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті (при перевірці осіб у зв`язку з допуском їх до державної таємниці, а також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках, а також осіб, яким надається дозвіл на перебування без супроводу в контрольованих та стерильних зонах, зонах обмеженого доступу, що охороняються, та критичних частинах таких зон аеропортів), забороняється. Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судді з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства. При наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно-розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства. У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась. Служба безпеки України, Державне бюро розслідувань, Національна поліція, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України, Національне антикорупційне бюро України зобов`язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі. Відповідно до приписів статті 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються, зокрема, як приводи та підстави для початку досудового розслідування; для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні; для попередження, виявлення, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісти зникли. Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що дії ГУ НП у м. Києві щодо складання подання УКР ГУ НП в м. Києві №6287/125/14/8/01-2019 від 25.08.2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 порушують права свободи та інтереси позивача, адже призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні за відсутності факту порушення. Колегія судді наголошує, що рішення Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в України позивачу від 26.09.2019 мало бути прийнято виключно у випадку підтвердження факту наявності підстав, зазначених в ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, для прийняття такого рішення, відповідач повинен перевірити викладені у поданні обставини та встановити факт наявності підстав, зазначених в ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Разом із тим, доказів проведення такої перевірки відповідачем на надано, як і не надано доказів наявності зазначених підстав, тому рішення Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в України позивачу від 26.09.2019 є протиправним, прийнятим без повного з`ясування обставин та підлягає скасуванню. Також колегія судді звертає увагу, що 10.12.2019 Управлінням карного розшуку ГУНП у м. Києві було скеровано до Державної міграційної служби України подання №8276/125/14/8/03-2019 про відкликання доручення про заборону в`їзду в Україну позивачу з метою недопущення порушення прав іноземного громадянина. При цьому, дане подання не передбачає скасування попереднього, а лише підтверджує визнання відповідачем протиправності подання №6287/125/14/8/01-2019 від 25.08.2019. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправним та скасувати подання Головного управління Національної поліції у м. Києві , оформлене листом від 25.09.2019 № 6287/125/14/8/01-2019 про заборону в`їзду в Україну Громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ; Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону в`їзду в України Громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 26.09.2019. Стягнути на користь громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ЄДРПОУ 42552598) та Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583) солідарно понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5764,00 грн (п`ять тисяч сімсот шістдесят чотири гривні). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя І.В. Федотов