Постанова 4813 № 522/9367/19

Номер провадження: 22-ц/813/579/20 Номер справи місцевого суду: 522/9367/19 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.09.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., з участю: представника відповідача акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» і представника позивача Радаєва А.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів апеляційну скаргу представника акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 року (одноособово суддя Абухін Р.Д.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом зобов`язання вчинити певні дії і стягнення пені, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 31.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі-Банк) про захист прав споживача шляхом зобов`язання вчинити певні дії і стягнення пені, а саме: зобов`язання Банк усунути позивачу перешкоди у користуванні поточним рахунком у гривні, відкритим у Банку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_1 , виданою Банком на ім`я позивача та електронних систем Приват 24, шляхом розблокування поточного рахунку (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за рахунком); зобов`язання Банк усунути позивачу перешкоди у користуванні поточним рахунком у євро, відкритим у Банку та якій обслуговується через банківську картку № НОМЕР_2 , виданою Банком на ім`я позивача та електронних систем Приват 24, шляхом розблокування поточного рахунку (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за рахунком); стягнення з Банка на користь позивача 3 % пені за кожен день невиконання (прострочення виконання, неналежного виконання) зобов`язань Банком перед позивачем від суми 1 400 000 гривень, яка безпідставно заблокована на поточному рахунку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_1 з 20.11.2018 року по день ухвалення рішення по справі; стягнення з Банка на користь позивача 3 % пені за кожен день невиконання (прострочення виконання, неналежного виконання) зобов`язань Банком перед позивачем від суми 4 000 євро, яка безпідставно заблокована на поточному рахунку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_2 , з 20.11.2018 року по день ухвалення рішення по справі. Позов обґрунтовано наступним. 04.12.2013 року між ОСОБА_1 і Банком укладено договір про надання банківських послуг у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.12.2013 року. На виконання умов вказано договору від 04.12.2013 року Банк відкрив на ім`я ОСОБА_2 поточний рахунок, який обслуговувався платіжними банківськими картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . 20.11.2018 року, Банк, в односторонньому порядку, зупинив фінансові операції по картковим рахункам на ім`я ОСОБА_1 і здійснив блокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24». Посилаючись на те, що припинення фінансових операцій по картковим рахункам на ім`я позивача і блокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» здійснені без дотримання процедури і з перевищенням термінів, встановлених діючим законодавством, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси 21.08.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, суд: зобов`язав Банк усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 поточним рахунком у гривні, відкритим у Банку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_1 , виданою Банком на ім`я ОСОБА_1 та електронних систем Приват 24, шляхом розблокування поточного рахунку (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за даним рахунком); зобов`язав Банк усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 поточним рахунком у євро, відкритому у Банку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_2 , виданою Банком на ім`я ОСОБА_1 та електронних систем Приват 24, шляхом розблокування поточного рахунку (поновлення проведення зупинених фінансових операцій за даним рахунком); стягнув з Банка на користь ОСОБА_1 три відсотки пені за кожен день невиконання (прострочення виконання, неналежного виконання) зобов`язань Банка перед ОСОБА_1 від суми 1 400 000 гривень, яка заблокована на поточному рахунку, відкритому у Банку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_1 , виданою Банком на ім`я ОСОБА_1 у сумі 11 298 000 гривень; стягнув з Банка на користь ОСОБА_1 три відсотки пені за кожен день невиконання (прострочення виконання, неналежного виконання) зобов`язань Банка перед ОСОБА_1 від суми 4 000 євро, яка заблокована на поточному рахунку, відкритому у Банку та який обслуговується через банківську картку № НОМЕР_2 , виданою Банком на ім`я ОСОБА_1 у сумі 911 264,40 гривень; стягнув з Банка на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 гривень. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Банк не погодився із рішенням суду від 21.08.2019 року і в особі представника подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника Банка зазначає: У зв`язку з отриманням Банком інформації, що позивач причетний до шахрайського привласнення коштів іншої особи, Банк зупинив здійснення видаткових операцій з використанням платіжної картки в гривні. Так, до Банка звернувся ОСОБА_3 , який повідомив, що 10.04.2018 р. в результаті шахрайських дій у по відношенню до нього він переказав грошові кошти в сумі 373 920 гривень двома транзакціями на суму 273 920 гривень та 160 000 гривень на карту, держателем якої є позивач, за придбання продукції, яку не отримав. ОСОБА_3 , фізична особа-підприємець, намагався за посередництва ОСОБА_4 придбати продукцію Ічнянського молоко-консервного комбінату та, будучи введений в оману цим посередником, переказав грошові кошти на карту позивача № НОМЕР_1 , зв`язку з чим звернувся до правоохоронних органів. Позивач повідомив, що він займається оптовим продажем продуктів харчування та визнав, що 10.04.2018 р. на його карту № НОМЕР_1 дійсно зараховано переказ на суму 373 920 гривень, яка є частиною заборгованості ОСОБА_4 перед ним. Банк запропонував позивачу надати документи, які підтверджують обґрунтованість та законність отримання ним коштів у сумі 373 920 гривень від ОСОБА_3 , який звернувся до Банка та правоохоронних органів, але такі документи позивач не надав, після чого Банк призупинив здійснення операцій по рахунку з метою недопущення використання клієнтом послуг Банку для легалізації кримінальних доходів. Суд виходив з того, що Банк не мав права призупиняти здійснення операцій по рахункам позивача, оскільки відсутні правові підстави для визнання Умов та Правил надання банківських послуг складовою частиною договору банківського рахунку, однак такий висновок суду є необґрунтованим, безпідставним. Відповідно до ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ (далі-Закон України від 07.12.2000 року №2121-III), на банки покладено обов`язок щодо проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України. Положення ч. 1, ч.2 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-VII (далі- Закон України від 14.10.2014 року №1702-УІІ) регламентують, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу, відповідно до законодавства, зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом), здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої клієнтом інформації Банк, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта. Банк на законних підставах, після надходження інформації про шахрайство з використанням рахунку позивача з метою поглибленої перевірки витребував від позивача документи, які б підтверджували обґрунтованість та законність отримання ним коштів у сумі 373 920 гривень від ОСОБА_3 , але такі документи позивач не надав. Банк, керувався вимогами законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, був зобов`язаний здійснити перевірку і витребувати документи та мав право на призупинення операцій по рахункам у зв`язку з ненаданням позивачем документів, що підтверджують законність отримання коштів від сторонньої особи. Суд не врахував, що саме позивач порушив вимоги закону Закону України від 14.10.2014 року № 1702-УІІ, оскільки протиправна бездіяльність позивача щодо ненадання Банку документів призвела до призупинення операцій по рахунку і не прийняв до уваги, що дія Закону України від 14.10.2014 року №1702-УІІ розповсюджується не тільки на Банки, як суб`єкти первинного фінансового моніторингу, а і стосується споживачів фінансових послуг, зобов`язуючи їх надавати банкам, на їх вимоги, документи, що підтверджують законність операцій. Суд зробив безпідставний висновок про істотне порушення банком строків призупинення операцій по рахункам позивача, в рішенні суду відсутнє обґрунтування висновку про порушення банком строків призупинення операцій, висновок зроблено на припущеннях позивача про те, що по його рахункам довгий час неможливо були здійснити операції. Позивачем не надано підтверджень неможливості на протязі певного часу здійснення операцій по рахункам. У підтвердження призупинення операцій, позивач надав суду лише копії листів (без підтвердження їх відправлення та отримання) на адресу Банку, НБУ, які не є належним та достовірним доказом неможливості здійснення позивачем операцій по його рахункам на протязі певного періоду часу. В листах позивача, щодо яких не має ні доказів їх відправлення, ні доказів їх отримання, вказана суперечлива інформація (у листі від 05.05.2019 року позивач вказує, що Банк зупинив операції по рахункам 20.11.2018 року, а в іншому листі, що Банк призупинив операції 05.12.2018 року). Листи Банка на ім`я позивача від 03.05.2019 року та 11.05.2019 року не є підтвердженням блокування Банком рахунків, оскільки в у них не має жодної інформації про призупинення Банком операцій позивача по його рахункам. Суд не мав об`єктивних підстав для стягнення з Банка пені у сумах 11 298 000 гривень та 911 264, 40 гривень, оскільки відсутні належні докази призупинення Банком операцій по рахункам позивача за той час, за який стягнуто пеню. Стягуючи з Банка пеню, суд зробив безпідставний висновок, що Банк, нібито з 20.11.2018 року почав неналежно надавати позивачеві послугу з обслуговування карткових рахунків за договором банківського рахунку. Очевидним є необ`єктивний підхід суду до правил нарахування пені, адже, наводячи норми ч. 5 ст. 10 Закону України Про захист прав споживачів, якими передбачено, що споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості послуги у разі прострочки її надання, суд без будь-яких об`єктивних підстав зробив висновок, що послуга не надавалась, ігноруючи обставину, що позивач не надав суду доказів намагання отримати послуги з обслуговування рахунку. Упередженість суду при ухваленні рішення позначилась у стягненні з Банка витрат на отримання позивачем правової допомоги у сумі 50 000 гривень. Задовольняючи вимоги про стягнення витрат на отримання правової допомоги, суд зазначив, що вони підтверджується наявними у матеріалах справи копіями документів, проте, суд не встановлював та не співвідносив з вартістю послуг ні час на надання послуг, ні їх реальний обсяг. Системний аналіз ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» і ст.137 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити не тільки з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, а із вимогами до обрахування витрат на правову допомогу адвоката. Додаткові пояснення представника Банка зазначають: За час перебування справи в суді апеляційної інстанції у розпорядженні Банка з`явилися нові докази: ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 15.01.2020 року у справі №522/544/20; копія наданих ОСОБА_1 реквізитів для перерахування залишку коштів; виписка за рахунками ОСОБА_1 ; лист Банка від 24.02.2020 року. Причина неподання зазначених доказів до суду першої інстанції є поважною, так як докази з`явилися у січні 2020 року, коли Банк подав апеляційну скаргу. 03.02.2020 року на адресу Банка надійшла ухвала суду від 15.01.2020 року у справі 522/544/20 про забезпечення позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 накладенням арешту на кошти в сумі 373 920 гривень. Банк виконав ухвалу суду і наклав арешт на кошти ОСОБА_1 в сумі 373 920 гривень. Цивільний спір, в межах якого ухвалено рішення про забезпечення позову був предметом дослідження у суді першої інстанції і ухвала спростовує доводи позивача. 18.02.2020 року від ОСОБА_2 до Банка надійшла заява про перерахування залишків коштів на рахунки іншої банківської установи- НОМЕР_3 в АТ «УкрСиббанк», доручення Банк виконав негайно і залишки коштів з рахунків ОСОБА_1 (за винятком арештованих) перерахував на зазначені ОСОБА_1 реквізити. Банк двічі сповіщав ОСОБА_1 про розірвання з ним ділових стосунків (повідомлення від 27.11.2018 р. та від 13.05.2019 р.), таке право Банка закріплене у ст. 1075 ЦК України та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Незважаючи на неодноразові повідомлення ОСОБА_1 про розірвання ділових стосунків, Банк не отримував від ОСОБА_1 «вказівок» про видачу коштів готівкою чи реквізитів куди перерахувати залишки. Матеріали справи не містять жодного доказу відмови Банка виконати розпорядження клієнта ОСОБА_1 про перерахування йому коштів за наданими ним реквізитами чи видачу йому коштів через касу/банкомат. Лише у лютому 2020 року, коли спір передано до апеляційного суду, позивач надав Банку реквізити іншої банківської установи. Доводи ОСОБА_1 про обмеження його права на розпорядження коштами доказами не підтверджені, а рішення суду в цій частині ґрунтується на припущеннях. Судом першої інстанції неправомірно застосовані норми Закону України «Про захист прав споживачів» в частині нарахування та стягнення з Банка пені у розмірі 3% на день. ОСОБА_1 стверджує, що Банк обмежив його у праві розпорядження власними коштами, які були розміщені на його поточних рахунках, тобто правовідносини, які виникли між сторонами, випливають із договору банківського рахунку і регулюються Главою 72 ЦК України «Банківський рахунок» та Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Розділ VII вказаного Закону України визначає «відповідальність при здійсненні переказу коштів», де п.32.2 визначено розмір пені у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ: 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Суд застосував ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», однак у випадку правовідносин між ОСОБА_1 та Банком слід застосовувати п. 32.2 спеціального Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тобто розмір відповідальності визначений як 0,1% на день, а не 3%, як просив позивач. Посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного суду України у справі 6-1699цс16 І від 28.09.2016 року не коректні, так як у зазначеній справі предметом спору були правовідносини договору банківського вкладу (депозиту), а не договору обслуговування поточного рахунку, що є предметом спору із ОСОБА_1 (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) Відзив представника ОСОБА_1 зазначає: В матеріалах справи містяться належні та достатні докази, що підтверджують зміст правовідносин, які фактично склалися між Банком та ОСОБА_7 , а саме, договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.12.2013 року, на виконання яких Банк відкрив ОСОБА_8 поточні рахунки у гривні та євро, які обслуговувались платиновими платіжними банківськими картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . 20.11.2018 року відповідач в односторонньому порядку зупинив фінансові операції по картковим рахункам і провів блокування щодо відповідача електронних платіжних систем «Приват 24» без будь-яких попереджень та пояснень. Незважаючи на неодноразові звернення ОСОБА_2 його адвоката до Банка про розблокування карткових рахунків та електронних систем Приват 24, відповідач не поновив право позивача на використання карткових рахунків та електронної платіжної системи Приват

24. У своїх неодноразових відповідях Банк на запити ОСОБА_2 та його представників жодного разу не конкретизував, які саме дії з боку позивача призвели до порушення Умов і правил надання банківських послуг. Дії Банка з блокування банківських платіжних карток ОСОБА_2 є незаконними, оскільки рішення суду про арешт коштів не ухвалювалось, інші, передбачені законом підстави для обмеження права ОСОБА_1 на розпорядження грошовими коштами на його карткових рахунках відсутні. Твердження у скарзі, що у Банка були підстави, передбачені відповідними нормами законодавства України, для блокування карткових рахунків ОСОБА_2 , безпідставні. Банк посилається на положення ст. 1074 ЦК України; ст. 64 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ та ч. 7 ст. 9 та ст. 10 та Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII, які надають право Банку здійснювати блокування карткових рахунків його клієнтів, але це право не є безумовним та може бути реалізовано тільки за наявності певних передумов, що обумовлюють його виникнення та виключно у межах певних нормативних процедур. Системний аналіз положень Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ та Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII дає підстави вважати, шо блокування карткових рахунків ОСОБА_2 мало б місце за наступних умов: наявність у Банка, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, підозри (тобто припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації) в тому, що фінансові операції (фінансова операція) ОСОБА_2 з отримання ним грошових коштів на його карткові рахунки можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням необхідні ознаки іншої фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу; висування Банка до ОСОБА_2 вимог щодо надання документів (інформації) в підтвердження наявності фактичних та правових підстав отримання ОСОБА_7 на його карткові рахунки відповідних грошових коштів; відмови ОСОБА_2 від надання Банку запитаних ним документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації, аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу або виникнення Банка сумнівів у достовірності чи повноти наданої ОСОБА_7 інформації; проведення Банком поглибленої перевірки, тобто здійснення Банком, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу заходів з отримання (зокрема від органів державної влади, державних реєстраторів, з офіційних або публічних джерел) інформації пщодо ОСОБА_2 для підтвердження або спростування наданих ним даних, достовірність яких є сумнівною. Жодних із зазначених вище умов при блокуванні карткових рахунків ОСОБА_9 . Банком дотримано не було. Відповідач маніпулює юридичною термінологію та намагається ввести суд в оману стверджуючи, що: ОСОБА_8 одразу після отримання на його карткові рахунки відповідних грошових коштів було відомо, що дані кошти надійшли саме від ОСОБА_3 і у матеріалах справи начеб-то є підтвердження, що ОСОБА_10 не заперечував (тобто за хибною думкою відповідача фактично визнав) дані обставини; ОСОБА_8 у стислі терміни після отримання на карткові рахунки відповідних грошових коштів, надійшла вимога від Банка надати документи на підтвердження обґрунтованості та законності отримання ним вказаних коштів і у матеріалах справи начеб-то є належні підтвердження, що ОСОБА_10 не заперечував (тобто за хибною думкою відповідача фактично визнав) ці обставини. ОСОБА_10 ніколи не підтверджував, що Банк висував до нього які-небудь вимоги про надання документів на підтвердження обґрунтованості та законності отримання ним грошових коштів (які-небудь документи Банком не запитувались, мала місце лише усна заява ОСОБА_3 про нібито помилкове перерахування коштів ОСОБА_8 ), таким чином, у Банка не було права на блокування карткових рахунків ОСОБА_9 . Твердження Банка, що він повністю дотримав, встановлену Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII, процедура блокування карткових рахунків ОСОБА_2 , є необґрунтованими. На час прийняття Банком рішення щодо блокування розрахунків по картковим рахункам і електронних платіжних систем Приват 24, так і у подальшому у Банка були відсутні належні та достатні докази вчинення ОСОБА_7 незаконних фінансових операцій. Твердження, що про блокування Банком карткових рахунків ОСОБА_2 було повідомлено у належні терміни Державній службі фінансового моніторингу України є хибним та будь-якими доказами, що містяться у матеріалах справи, не підтверджуються. З боку Банка грубо та навмисно порушена встановлена Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII процедура блокування карткових рахунків ОСОБА_2 , перш за все, порушені нормативні строки блокування Банком карткових рахунків ОСОБА_9 . Твердження Банка, що ОСОБА_10 своєю бездіяльною протиправною поведінкою через ненадання запитаних з боку Банка документів сприяв у блокуванні його карткових рахунків, безпідставні. В обґрунтування своєї позиції Банк у скарзі посилається на положення (без зазначення конкретної норми) Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII. ОСОБА_10 не порушував вимоги Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII та іншого законодавства України і договірних умов у відносинах із Банком і протилежне ніяким чином не доведено Банком. ОСОБА_10 не отримував від Банка вимог щодо надання документів на підтвердження обґрунтованості зарахування коштів і протилежне не доведено відповідачем. Твердження про безпідставність висновку суду про «істотне порушення Банком строків призупинення операцій по картковим рахункам ОСОБА_2 », із посиланням на ст. 89 ЦПК України, є хибним та безпідставним. Банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу, і, згідно ч. 1 ст. 17 Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, мав право зупинити фінансові операції на карткових рахунках ОСОБА_2 на 2 робочи дні з дня зупинення (включно). Із наявних у справі доказів, зокрема листа Банка від 27.12.2018 року № 20.1.0.0.0/7-181130/816 на звернення ОСОБА_2 щодо розблокування карткових рахунків, листа Банка від 13.05.2019 року № 20.1.0.0.0/7-190508/2114 на звернення ОСОБА_2 щодо розблокування карткових рахунків, пояснень представника Банка від 02.08.2019 року випливає та не заперечувалось Банком при розгляді справи у суді першої інстанції, що Банк заблокував карткові рахунки ОСОБА_2 20.11.2018 року і відповідно мав розблокувати їх 22.11.2018 року або звернутися до Державної служби фінансового моніторингу України для подальшого прийняття нею окремого рішення про продовження блокування карткових рахунків ОСОБА_9 . Твердження у скарзі про відсутність об`єктивних підстав для стягнення із Банка пені у сумах 11 298 000 гривень та 911 264,40 гривень, хибні та безпідставні. В обґрунтування своєї позиції Банк посилається на якісь «об`єктивні підстави» та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ (далі-Закон України від 12.05.1991 року№ 1023-ХІІ). Згідно положень Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ та позиції, що неодноразово підтверджувалась судовою практикою (постанова Верховного суду України від 28.09.2016 року у справі № 6- 1699цс16) особа, що користується картковим рахунком за договором про надання банківських послуг є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, у тому числі згідно положень Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ. Частиною 5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. На карткових рахунках ОСОБА_2 з 20.11.2018 року заблоковано у результаті протиправних дій Банка грошові кошти в гривні у розмірі 1 400 000 гривень та 4 000 євро, тому суд правильно стягнув з Банка на користь позивача, відповідно до вимог Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII, 3% пені за кожен день прострочення з 20.11.2018 року, а саме: від суми 1 400 000 гривень на картковому рахунку № НОМЕР_1 - 11 298 000 гривень пені, а від суми 4 000 євро на картковому рахунку по курсу гривні до євро, встановленого НБУ - 911 264,40 гривень пені. Початок періоду нарахування пені суд визначив правильно, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось відповідачем, що 20.11.2018 року Банк протиправно позбавив позивача можливості безперешкодного розпорядження належними йому грошовими коштами на його карткових рахунках. Стосовно твердження, що нібито судом не надано однозначного висновку щодо укладання між сторонами договору банківського рахунку, слід зазначити, що судом надавався висновок щодо Умов та Правил надання банківських послуг Банком, як складової договору банківського рахунку, що також містить істотні умови даного договору банківського рахунку. Правова позиція щодо невизнання Умов та Правил надання банківських послуг Банком, з якими клієнти Банка не були безпосередньо (персонально) під підпис ознайомлені, вже є загальновизнаною у судовій правозастосовній практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 755/1927/16-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі 304/1131/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.07.2019 року у справі № 175/4576/14-ц; загалом більше 240 постанов). Твердження у скарзі про упередженість суду в частині стягнення з Банка витрат ОСОБА_2 на отримання правової допомоги у сумі 50 000 гривень із посиланням на ст. ст. 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 року № 5076-VI і ст. 137 ЦПК України є хибним та безпідставним. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги визначений у відповідності із умовами договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 1/19ґ, з врахуванням додаткової угоди від 25.04.2019 року № 1, відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку витрат на оплату послуг адвоката, зазначених у позовній заяві, є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, часовим, витраченим адвокатом на надання послуг позивачу і обсягом наданим адвокатом послуг. Хибними є твердження відповідача, що надані документи (прибутковий касовий ордер № 4 від 05.06.2019 року та прибутковий касовий ордер № 5 від 16.08.2019 року) є неналежними доказами внесення коштів у розмірі 50 000 гривень. Згідно п.п. 10 п. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29.12.2017 року №148 (далі-Положення), прибутковий касовий ордер є належним первинним документом, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси, а п.25 Положення визначено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства (у даному випадку, адвокатом Щукіним О.C.). Суду надані прибутковий касовий ордер № 4 від 05.06.2019 року та прибутковий касовий ордер № 5 від 16.08.2019 року, які відповідають Типовій формі №КО-1, що затверджена у Додатку 2 до Положення. Додаткові пояснення представника ОСОБА_1 зазначають: Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2020 року у справі № 522/544/20 є неналежним доказом у справі № 522/9367/19, не повинна досліджуватись, оцінюватись та враховуватисья апеляційним судом при розгляді справи. Враховуючи приписи ч. 5 ст. 263 ЦПК України, суд першої інстанції мав приймати рішення у справі № 522/9367/19 виходячи із доказів, що містилися у матеріалах справи та які були дослідженні у судовому засіданні на дату винесення оскаржуваного рішення. Рішення суду від 21.08.2019 року у справі № 522/9367/19 є обґрунтованим, оскільки ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд може приймати до розгляду тільки ті докази які існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції але не були подані учасником відповідної судової справи з причин, що об`єктивно не залежали від нього та даний учасник справи надав докази неможливості подання даних доказів до суду першої інстанції, а у даному випадку. Станом на 21.08.2019 року (дата прийняття рішення у справі № 522/9367/19), ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2020 року у справі № 522/544/20 не існувала, а тому не могла бути та не є належним доказом у справі № 522/9367/19. Ухвала суду від 15.01.2020 року у справі № 522/544 20 є неналежним доказом вчинення ОСОБА_7 яких-небудь протиправних дій проти третіх осіб, свідчить про наявність претензій ОСОБА_5 та інших до ОСОБА_2 станом на січень 2020 року, вказану ухвалу оскаржено до апеляційного суду. У провадженні суду знаходиться справа № 522/544/20 за позовом ОСОБА_5 та інших до ОСОБА_2 , поданим 21.01.2020 року і рішення у справі № 522/544/20 не прийнято. На даний час немає жодного судового рішення, якими було б визнано ОСОБА_2 винним у будь-яких протиправних діях, тому твердження представника Банка щодо існування претензій з боку третіх осіб до ОСОБА_2 у листопаді 2018 року, не відповідають фактичним обставинам справи №522/9367/19. Претензії з боку третіх осіб до ОСОБА_2 виникли лише у січні 2020 року. Банк без жодних заяв та попереджень зупинив фінансові операції по картковим рахункам і заблокував щодо ОСОБА_2 систему дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» у листопаді 2018 року. Під час розгляду справи № 522/9367/19 Банк не зміг обґрунтовано, з належними доказами підтвердити законність зупинення фінансових операції по картковим рахункам і блокування системи дистанційного банківського обслуговування Приват 24» та дотримання Банком процедури зупинення фінансових операції по картковим рахункам ОСОБА_2 , передбаченої приписами Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII. Доводи представника Банка щодо наявності підстав для скасування рішення суду у зв`язку із проведенням Банком видаткової операції з повернення ОСОБА_8 належних йому грошових коштів не мають значення для вирішення справи, оскільки таку операцію Банк провів після ухвалення рішення від 21.08.2019 року. Здійснивши виплату ОСОБА_8 належних йому грошових коштів, Банк погодився із рішенням суду від 21.08.2029 року, визнав незаконність своїх дій щодо зупинення фінансових операції по картковим рахункам і блокування щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24», та частково добровільно виконав його. Банк зазначає, шо начеб-то, об`єктом шахрайських дій з боку ОСОБА_2 стали грошові кошти у розмірі 373 920 гривень, однак у листопаді 2018 року з боку Банка в односторонньому порядку були зупинені всі фінансові операції по картковим рахункам ОСОБА_2 та фактично арештовані грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі, що значно перевищував суму 373 920 гривень. Твердження представника Банка про початок процедури припинення договірних відносин між ним та ОСОБА_7 не відповідають дійсності. Банк не повідомляв ОСОБА_2 про припинення з ним договірних відносин, у повідомленнях від 27.11.2018 року і від 13.05.2019 року містяться посилання лише на наявність у Банка права розірвати ділові стосунки. У будь-якому випадку спрямування Банком повідомлень від 27.11.2018 року та 13.05.2019 року не надавало Банку права в односторонньому порядку зупиняти фінансові операції по картковим рахункам і блокувати щодо ОСОБА_2 систему дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» поза процедурою, передбаченою приписами Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII. Твердження представника Банка, що ОСОБА_10 ніколи не звертався до Банка із вимогами про поновлення фінансових операцій по картковим рахункам і розблокування щодо нього системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» не відповідають дійсності. ОСОБА_10 неодноразово звертався до Банка із заявами про поновлення фінансових операцій по картковим рахункам і розблокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24», по яким отримував відповіді Банка (копії листів Банка від 27.12.2018 року № 20.1.0.0.0/7-181130/816 та від 13.05.2019 року № 20.1.0.0.0/7-190508/2114 на звернення ОСОБА_2 ). З листів Банка від 27.12. 2018 року № 20.1.0.0.0 7-181130/816 та від 13.05.2019 року № 20.1.0.0.0/7-190508/2114 вбачається, що Банк добровільно, незважаючи на будь-які вимоги ОСОБА_2 , у порушення Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII, не буде поновлювати фінансові операції по картковим рахункам і розблоковувати щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування «Приват

24. ОСОБА_10 , як споживач послуг Банка, також користувався послугою Банка, як надання доступу до системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24», що передбачає безперешкодну можливість самостійного здійснення клієнтом Банка розрахунків. Блокування системи дистанційного банківського обслуговування Приват 24», що було здійснено Банком в односторонньому порядку, призвело до неможливості доступу та самостійного користування ОСОБА_7 власними грошовими коштами через вказану систему і та порушило його право власності на належні йому грошові кошти. Зупинення Банком фінансових операцій по картковим рахункам і блокування щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» свідчить про невиконання Банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних Банком коштів за кожен день з моменту зупинення Банком фінансових операцій по картковим рахункам і блокування щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24». При розгляді справи № 522/9367/19, Банк, як на правову підставу зупинення фінансових операцій по картковим рахункам і блокування щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24», посилався на п. 1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг Банком (розмішені на офіційному сайті Банка https://privatbank.ua/terms), згідно якого у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та або умов Договору та/або у разі виникнення овердрафта, Банк має право призупинити розрахунки за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень та/або відмовити від встановлення (підтримання і ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин), а також вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній Банком частці у разі невиконання власником та/або довіреною особою власника своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за Договором. При зупиненні фінансових операцій по картковим рахункам і блокуванні щодо ОСОБА_2 системи дистанційного банківського обслуговування Приват 24», Банк грубо та навмисно порушив приписи Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII. На незаконність ідентичних дій Банка щодо зупинення в односторонньому порядку фінансових операцій по картковим рахункам і блокування щодо клієнтів системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» поза процедурою передбаченою Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII,неодноразово вказував у правових висновках Верховний Суд: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2020 року у справі № 712/7699/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 року у справі № 201/16367/16; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 753/15983/16-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 712/7699/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 539/3712/15-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.09.2019 року у справі № 204/3793/1015-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 року у справі № 759/14190/17. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 04.12.2013 року між ОСОБА_1 і Банком укладено Договір про надання банківських послуг у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.12.2013 року (далі-Договір від 04.12.2013 року). На виконання умов вказано Договору від 04.12.2013 року Банк відкрив на ім`я ОСОБА_2 поточний рахунок, який обслуговувався платіжними банківськими картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а.с.29 т.1). У листопаді 2018 року, Банк, в односторонньому порядку зупинив фінансові операції по картковим рахункам на ім`я ОСОБА_1 і здійснив блокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24». 29.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника центрального офісу Банка у м. Херсоні з приводу розблокування банківського рахунку (а.с.30 т.1). Листом № 20.1.0.0.0 7-181130/816 від 27.12.2018 року на звернення ОСОБА_1 від 30.11.2018 року №442747-ВБ, Банк повідомив ОСОБА_1 , що припинив обслуговування його платіжної картки з підстав ст. 55 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ та п. 1.1.3.2.3 Умов і Правил надання банківських послуг (а.с.44,45 т.1). Листом від 13.05.2019 року № 20.1.0.0.0/7-190508/2114 на звернення ОСОБА_1 від 08.05.2019 року №1835-ВБ Банк повторно повідомив, що припинив обслуговування його платіжної картки з підстав ст. 55 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ та п. 1.1.3.2.3 Умов і Правил надання банківських послуг (а.с.50,51 т.1). Між сторонами виникли правовідносини з договору банківського рахунку, які регулюються нормами ЦК України, Законами України від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ, від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ, від 14.10.2014 року № 1702-VII. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині зобов`язання Банк усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні поточним рахунком за банківською карткою у гривні № НОМЕР_1 і банківською карткою у євро № НОМЕР_2 шляхом розблокування поточного рахунку виходив з того, що Банк здійснив блокування карткових рахунків позивача без дотримання процедури і з перевищенням термінів, встановлених Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII (а.с.136-157 т.1). Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав. Між ОСОБА_1 і Банком 04.12.2013 року укладений договір про надання Банком банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором, з елементами договору банківського рахунку. Договір від 04.12.2013 року укладений шляхом підписання ОСОБА_1 . Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Банка, що за своєю правовою природою є договором приєднання Позивача до публічного договору банківського рахунку Відповідача. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 626 ч.1, ст. 634 ч.1 ЦК України). Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (ст. 1067 ч.ч.1,2 ЦК України). За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ч.1 ЦК України). На виконання умов договору від 04.12.2013 року Банк відкрив на ім`я ОСОБА_2 поточний рахунок, який обслуговувався платіжними банківськими картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а.с.29 т.1, а.с.27-39 т.2). У листопаді 2018 року, Банк, в односторонньому порядку зупинив фінансові операції по картковим рахункам на ім`я ОСОБА_1 і здійснив блокування системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» (а.с. 29 т.1). Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом (ст. 1074 ч. ЦК України). Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або інше передбачено договором, законом або умовами такого обтяження. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII, банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу, а згідно ч.ч. 1-2 ст. 17 вказаного закону, банк може призупинити здійснення фінансових операцій за рахунком тільки на два робочих дні з дня зупинення (включно). Прийняти рішення про блокування рахунку до п`яти робочих днів може спеціально уповноважений орган (Держфінмоніторинг), про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до КПК України, про що зобов`язаний повідомити у правоохоронні органи. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право призупинити здійснення фінансової операції, яка містить ознаки, передбачені ст. 15 і / або ст. 16 цього Закону, і / або фінансові операції по зарахуванню або списанню коштів, відбувається в результаті дій, які містять ознаки скоєння злочину, визначеного КК України, і зобов`язаний призупинити здійснення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за ним є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (якщо види і умови застосування санкцій передбачають призупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинки повідомити Держфінмоніторинг в установленому законодавством порядку про таку фінансову операцію, її учасників і про залишок коштів на рахунку клієнта, відкритому суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової операції, і в разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Така зупинка фінансових операцій здійснюється на два робочих дня з дня зупинення (включно ч.ч.1-3 ст. 17 Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII). Держфінмоніторинг може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової операції, здійснене відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII, на термін до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до КПК України. У такому випадку суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний в день отримання, але не пізніше 11:00 наступного робочого дня після отримання відповідного рішення повідомити спеціально уповноваженому органу про залишок коштів на рахунку клієнта, фінансові операції (кошти) за якими були зупинені, і в разі зупинки фінансових операцій на транзитних рахунках суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. В разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом терміну подальшої зупинки відповідних фінансових операцій або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її, і в разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування, або скоєння іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов`язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних фінансових операцій або зупинення видаткових фінансових операцій і повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу, якщо є мотивовані підозри, то спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинки відповідних фінансових операцій (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, і в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення терміну призупинення відповідних фінансових операцій. Термін призупинення відповідних фінансових операцій триває спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідної узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів (ч.7 ст. 17 Закону України від 14.10.2014 року №1702-VII). Зважаючи на те, що Банк здійснив блокування банківських карт позивача без достатніх на те підстав і без дотримання процедури блокування та з перевищенням термінів, встановлених Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення Банком права позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому грошовими коштами, що знаходились на заблокованих Банком банківських картках. Правильним є і висновок суду, з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, - що за відсутності належних підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг Банком (розміщені на офіційному сайті Банка: https://privatbank.ua/terms), відсутні підстави для ствердження того, що між позивачем і відповідачем мала місце домовленість про встановлення додаткових зобов`язань позивача щодо розпорядження його картковими рахунками та підставі блокування відповідачем карткових рахунків позивача, які визначаються Умовами та Правилами надання банківських послуг Банком. За таких обставин, рішення суду в частині зобов`язання Банк усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні поточним рахунком за банківською карткою у гривні № НОМЕР_1 і банківською карткою у євро № НОМЕР_2 шляхом розблокування поточного рахунку є законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції, вирішуючи спір у частині стягнення неустойки у вигляді пені за невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, а також визначаючи розмір пені, виходив з вимог ч.5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду в цій частині. Позивач, у розумінні ст.1 ч.1 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII, є споживачем банківських послуг. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% (трьох відсотків) вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (ч.5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII). Позивач ОСОБА_1 стверджував у суді першої інстанції, що на банківській картці № НОМЕР_1 з листопада 2018 року заблоковано 1 400 000 гривень, а на банківській картці № НОМЕР_2 з листопада 2018 року заблоковано 4 000 євро. У суді першої інстанції, Банк зазначені обставини не спростовував. Зважаючи на те, що належними та допустимими доказами підтверджується, що 29.11.2018 року ОСОБА_1 повідомив Банк про незаконне блокування його банківської картки (а.с.30, 44,45 т.1), слід виходити з того, що строк для обчислення пені розраховується з 29.11.2018 року. З 29.11.2018 року по 16.08.2019 року (розрахунок пені, наданий представником позивача, а.с.123,124 т.1), прострочення виконання зобов`язання становить 261 календарний день, і, відповідно розрахунок пені наступний: від суми 1 400 000 гривень (1 400 000х261х3%=10 962 000 гривень), від сум 4 000 євро (28,23х4 000=112 920х261 х3%= 884 163,6 гривень). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 540 ч.ч.1,3 ЦК України). Пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, у зв`язку з чим вона не входить до складу зобов`язання. Сплата та розмір пені визначені Законом України від 12.05.1991 року № 1023-XII і нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України (висновок Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 759/14190/17). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ч.3 ЦК України). Беручи до уваги, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків (1 400 000 гривень і 884 163,6 гривень (від 4 000 євро), розмір пені підлягає зменшенню до розміру збитків, у зв`язку з чим рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні з викладенням резолютивної частини рішення в цій частині у новій редакції. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника Банка у скарзі, що: у зв`язку з отриманням Банком інформації про те, що позивач причетний до шахрайського привласнення коштів іншої особи ( ОСОБА_3 ), Банком було призупинено здійснення видаткових операцій з використанням платіжної картки в гривні; Банк запропонував позивачу надати документи, які підтверджують обґрунтованість та законність отримання ним коштів у сумі 373 920 гривень від ОСОБА_3 , який звернувся до Банка та правоохоронних органів, але позивач документи не надав, після чого Банк призупинив здійснення операцій по гривневому рахунку з метою недопущення використання клієнтом послуг Банку для легалізації кримінальних доходів; висновок суду, що Банк не мав права призупиняти здійснення операцій по рахункам позивача, оскільки відсутні правові підстави для визнання Умов та Правил надання банківських послуг складовою частиною договору банківського рахунку є необґрунтованим і суперечить ст. 64 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ, ч. 1, ч.2 ст. 9 Закону України від 14.10.2014 № 1702-VII; суду було відомо і позивач не заперечував, що на його рахунок від ОСОБА_3 надійшли кошти у 373 920 гривень двома платежами (273 920 гривень та 160 000 гривень), який повідомив, що кошти є шахрайською операцією; Банк на законних підставах, після надходження інформації про шахрайство з використанням рахунку позивача, з метою поглибленої перевірки, витребував від позивача документи, які б підтверджували обґрунтованість та законність отримання ним коштів у сумі 373 920 гривень від ОСОБА_3 , але такі документи позивач не надав; висновок суду, що Банк нібито здійснив блокування карткових рахунків позивача, не дотримавшись процедури, встановленої Законом України від 14.10.2014 № 1702-VII є необґрунтованим, оскільки у Банка були підстави для призупинення операцій по рахункам; суд не врахував, що саме позивач порушив вимоги закону Закону України від 14.10.2014 року № 1702-УІІ; залишивши поза увагою важливу обставину справи - ігнорування позивачем обов`язку надати Банку документи на підтвердження законності отримання коштів від сторонньої особи, суд надав невірну оцінку подіям, що відбулися і дійшов помилкового висновку, що відповідальність за призупинення операцій покладається на Банк; позивачем не надано підтверджень неможливості на протязі певного часу здійснення операцій по рахункам, позивач надав суду лише копії листів (без підтвердження їх відправлення та отримання) на адресу Банку, НБУ, які не є належним та достовірним доказом неможливості здійснення позивачем операцій по його рахункам на протязі певного періоду часу; позивачем вказана суперечлива інформація (у листі від 05.05.2019 року позивач вказує, що Банк зупинив операції по рахункам 20.11.2018 року, а у листі на адресу НБУ, що Банк призупинив операції 05.12.2018 року), листи Банка на ім`я позивача від 03.05.2019 року та 11.05.2019 року не є підтвердженням блокування Банком рахунків позивача, оскільки в них не має інформації про призупинення Банком операцій позивача по його рахункам; жодних належних та допустимих доказів на підтвердження призупинення Банком операцій по рахункам позивача на протязі певного часу позивач суду не надав, а суд, зробив безпідставний висновок про істотне порушення банком строків призупинення операцій по рахункам позивача; відсутність доказів неможливості здійснення операцій по рахункам, тобто відсутність невиконаних платіжних доручень позивача, свідчить не тільки про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, також, що позивачем, вірогідно, штучно змодельована та втілена за допомогою суду ситуація з обвинуваченням Банка у призупиненні операцій по рахунку на протязі тривалого часу з метою стягнення з Банка значної суми коштів неустойки, а, також, коштів на користь адвоката позивача; за час перебування справи в апеляційній інстанції з`явились нові докази, а саме: ухвала Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/544/20 від 15.01.2020 року; копія наданих ОСОБА_1 реквізитів для перерахування залишку коштів; виписка за рахунками ОСОБА_1 ; лист Банка від 24.02.2020 року; Банк заперечував проти позову та повідомляв суду, що двічі сповіщав ОСОБА_1 про розірвання з ним ділових стосунків (повідомлення від 27.11.2018 р. та від 13.05.2019 р.), як визначено у ст. 1075 ЦК України та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; незважаючи на неодноразове повідомлення ОСОБА_1 про розірвання ділових стосунків, Банк не отримував від нього «вказівок» про видачу коштів готівкою чи реквізити куди перерахувати залишки; у випадку правовідносин між ОСОБА_1 та Банком слід виходити з п. 32.2 спеціального Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тобто розмір відповідальності визначений як 0,1% пені на день, а не 3%, як просив позивач; суд помилково застосував норми Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII), - до уваги не приймаються. У листопаді 2018 року Банк в односторонньому порядку зупинив фінансові операції по картковому рахунку і здійснив блокування банківських карт на ім`я ОСОБА_1 . Протягом листопада, грудня 2018 року і травня 2019 року ОСОБА_1 і його представник неодноразово звертались до Банка з приводу розблокування карткових рахунків та електронних систем Приват 24 (а.с.30-43 т.1). У відповідях на звернення ОСОБА_1 і його представника Банк не зазначав які саме дії позивача призвели до порушення Умов і Правил надання банківських послуг, а тому блокування Банком карткових рахунків ОСОБА_2 не відповідало вимогам Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ та Закону України від 14.10.2014 року № 1702-VII. Ствердження Банка, що він пропонував ОСОБА_8 надати документи (інформацію) на підтвердження наявності правових підстав отримання ним на картковий рахунок відповідних грошових коштів, належними і допустимими доказами не підтверджено. Матеріали справи не містять доказів того, що: станом на листопад 2019 року Банком встановлено про наявність операцій з отримання грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 із ознаками фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу (тобто фінансової операції з легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення); появи у Банка обґрунтованого припущення, що грошові кошти отримані ОСОБА_7 внаслідок легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; здійснення Банком заходів із належного підтвердження обґрунтованого припущення, що грошові кошти, ОСОБА_10 отримав внаслідок легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення. ОСОБА_10 заперечував факт того, що Банк висував до нього будь-які вимоги щодо надання документів на підтвердження законності отримання грошових коштів від ОСОБА_3 . На час прийняття Банком рішення щодо блокування розрахунків на банківських картках і електронної платіжної системи Приват 24 і у подальшому, у Банка були відсутні належні та достатні докази вчинення ОСОБА_7 незаконних фінансових операцій. За таких обставини, у листопаді 2018 року Банк не мав правових підстав блокувати банківські картки ОСОБА_1 . Твердження Банка, що ОСОБА_10 своєю бездіяльною протиправною поведінкою, через ненадання запитаних від Банка документів, сприяв у блокуванні його карткових рахунків, безпідставні, оскільки ОСОБА_10 заперечує факт отримання від Банка таких вимог, а Банк, належними та допустимими доказами не довів, що сповіщав позивача про це. Суд першої інстанції зробив висновок щодо Умов та Правил надання банківських послуг Банком, як складової договору банківського рахунку між ОСОБА_1 та Банком, з врахуванням правої позиції Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі № 755/1927/16-ц; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 року у справі 304/1131/17; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.07.2019 року у справі № 175/4576/14-ц), в яких сформовано правовий висновок, що роздруківка Умов та Правил надання банківських послуг Банка із сайту відповідача не є належним доказом, оскільки залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банка), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умов та Правил надання банківських послуг Банка. Твердження Банка про зловживання позивачем в частині несплати судового збору за подання позовної заяви до Банка про захист прав споживача банківських послуг не узгоджуються з вимогами ч.3 ст. 22 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII, відповідно до якого споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 15.01.2020 року у справі № 522 544/20 про забезпечення позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і накладення арешту на кошти ОСОБА_2 у сумі 373 920 гривень, не приймається до уваги судом апеляційної інстанції через те, що вказані обставини виникли після розгляду по суті справи в суді першої інстанції і жодним чином не впливають на висновки суду першої інстанції. Оскільки грошові вимоги з боку третіх осіб до ОСОБА_2 виникли лише у січні 2020 року, Банк без достатніх підстав у листопаді 2018 року заблокував банківські картки позивача, а також систему дистанційного банківського обслуговування «Приват 24». Доводи представника Банка про проведенням Банком видаткової операції з повернення ОСОБА_8 частки належних йому грошових коштів у лютому 2020 року не заслуговують на увагу, оскільки вказана операція мала місце після прийняття судом рішення по суті спору. Виконання рішення суду до набрання ним законної сили не є підставою для скасування рішення, а є відповідним доказом його виконання у добровільному порядку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 року у справі № 201 16367/16). У суді першої інстанції Банк, належними та допустимими доказами не довів наявність обґрунтованої підстави для блокування банківських карт ОСОБА_2 , системи дистанційного банківського обслуговування "Приват 24» та дотримання Банком процедури зупинення фінансових операцій по банківським карткам позивача. Посилання представника Банка на початок процедури припинення договірних відносин між Банком та ОСОБА_7 не заслуговують на увагу. Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаних обставин. У повідомленнях від 27.11.2018 року і від 13.05.2019 року містяться посилання лише на наявність Банка права розірвати ділові стосунки із ОСОБА_7 . Разом з тим, спрямування Банком вказаних повідомлень не надавало Банку права в односторонньому порядку зупиняти фінансові операції по картковому рахунку із блокуванням банківських карт і системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» без дотримання процедури, яка передбачена Законом України від 14.10.2014 року № 1702-VII. У листопаді 2018 року склалася ситуація, внаслідок якої Банк без законних на те підстав, відмовив ОСОБА_8 і обслуговуванні його банківського рахунку шляхом блокування банківських карт (переказ грошей через банківські відділення, знаття готівки у банкоматах, переказ коштів через систему дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» тощо). З листів Банка від 27.12.2018 року № 20.1.0.0.0 7-181130/816 та від 13.05.2019 року № 20.1.0.0.0/7-190508/2114 вбачається, що Банк не має наміру поновлювати фінансові операції по банківським карткам ОСОБА_9 . Доводи представника Банка у скарзі, що: суд неправильно нарахував пеню з підстав ч.5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII; висновки суду щодо стягнення 50 000 гривень за надання правової допомоги є недостатньо обґрунтованими частково приймаються до уваги з огляду на наступне. Оскільки позивач є споживачем фінансових послуг, а Банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з Банка підлягає стягненню пеня, передбачена ч.5 ст. 10 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII у розмірі 3% від суми утримуваних Банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року по справі №761/26293/16-ц. Оскільки розмір неустойки у вигляді пені значно перевищує розмір збитків (1 400 000 гривень і 884 163,6 гривень (від 4 000 євро), розмір пені, виходячи з вимог ч.3 ст. 551 ЦК України, підлягає зменшенню до розміру збитків. Витрати позивача на правову допомогу становлять 50 000 гривень, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами: договором про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 1/19; додатковою угодою від 25.04.2019 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 1/19; актом № 1 приймання-передачі юридичних послуг з правової допомоги від 16.08.2019 року за договором про надання правової допомоги від 25.04.2019 року № 1/19; прибутковим касовим ордером № 4 від 05.06.2019 року; прибутковим касовим ордером № 5 від 16.08.2019 року (а.с.52,116-122 т.1). Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню частково, витрати на правову допомогу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Порушене право позивача шляхом блокування йогобанківських карт у листопаді 2018 року без дотримання Банком процедури зупинення фінансових операції по банківським карткам підлягає захисту судом шляхом часткового задоволення позову. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання Банк усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні поточним рахунком за банківською карткою у гривні № НОМЕР_1 і банківською карткою у євро № НОМЕР_2 шляхом розблокування поточного рахунку, а тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Вирішуючи питання про стягнення неустойки у вигляді пені суд першої інстанції не застосував норм ч.3 ст. 551 ЦК України, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII, позивач, як споживач, звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав, тому судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 20 746, 80 гривень (2 немайнові вимоги (768,40х2=1 536,8) і 2 майнові вимоги (9,605х2=19 210)= 20 746,8), підлягає стягненню з Банка на користь держави. Зважаючи на те, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторону пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням обґрунтованості та пропорційності предмета спору, ціни позову, значення справи для сторін, з Банка на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на допомогу адвоката у розмірі 25 000 гривень. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 рокув частини задоволення позову про захист прав споживача шляхом зобов`язання акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні банківською карткою № НОМЕР_1 і банківською карткою № НОМЕР_2 залишити без змін. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2019 рокув частини захисту прав споживача шляхом стягнення з акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» трьох відсотків пені за кожен день невиконання (прострочення виконання, неналежного виконання) зобов`язань внаслідок блокуванні банківської картки № НОМЕР_1 і банківської картки № НОМЕР_2 за період з 20.11.2018 року по 21.08.2019 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині у новій редакції: Стягнути з акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_4 ) три відсотка пені у розмірі 1 400 000 гривень за невиконання (прострочення виконання, неналежне виконання) зобов`язань від суми 1 400 000 гривень, що була заблокована на банківській картці № НОМЕР_1 , а також три відсотка пені у розмірі 891 993,6 гривень за невиконання (прострочення виконання, неналежне виконання) від суми 4 000 євро, що була заблокована на банківській картці № НОМЕР_2 . Стягнути з акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 гривень. Стягнути з акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користьдержави судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 20 746, 80 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду складено 05.10.2002 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Г.Я. Колесніков Є.С. Сєвєрова