Постанова 4813 № 520/12937/18

Номер провадження: 22-ц/813/5560/20 Номер справи місцевого суду: 520/12937/18 Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю: секретаря: Ющак А.Ю., відповідача ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 адвоката Дерід Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про право власності, визнання права власності, встановив: 20 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про право власності, визнання права власності. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 18.04.2015 року недійсним, скасування запису про право власності, визнання права власності залишено без розгляду. Скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.09.2018 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року про залишення без розгляду позову, та постановлення нової - про направлення справидля продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. 22 червня 2020 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін ухвалу суду першої інстанції (т.2, а.с. 199-211). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у судові засідання, які призначались на 14.11.2019 року, 03.12.2019 року та 20.12.2019 року, не з`явився, повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права. Так, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін. Вичерпний перелік підстав залишення заяви без розгляду наведений у ст. 257 ЦПК України. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Крім того, ч. 5 ст. 223 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Умовою для застосування ч. 5 ст. 223 та п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином про час і місце судового розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, справа за позовом ОСОБА_2 призначалась до судового розгляду неодноразово, зокрема, два останні судові засідання призначались на 03.12.2019 року та 20.12.2019 року. Однак, матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих доказів повторної неявки позивача ОСОБА_2 до суду, натомість із матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 14.11.2019 року у зв`язку з неявкою учасників процесу оголошено перерву до 03.12.2019 року до 10:20 год. (т.2, а.с. 150). Однак, адресована ОСОБА_2 судова повістка повернулася до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (т.2, а.с. 152 зворот), а також з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ОСОБА_2 викликався в судове засідання на іншу дату - 02.12.2019 року на 10:20 год. (т.2, а.с. 152). При цьому, 27.11.2019 року представник ОСОБА_2 адвокат Єрьоменко Л.В. повідомила суд про те, що договір про надання правової допомоги, укладений між нею та ОСОБА_2 в вересні 2018 року розірвано, тому вона не являється його представником (т.2, а.с. 153-156). Крім того, в матеріалах справивзагалі відсутні докази про сповіщення позивача про розгляд справи на 20.12.2019 року (т.2, а.с. 157, 158). Отже, позивач ОСОБА_2 в порушення ст.ст. 128, 130 ЦПК України про дату слухання справи, призначеної на 20.12.2019 року, не був сповіщений належним чином, тому застосування судом першої інстанції вимог 257 ЦПК України у даному випадку є неприпустимим. Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних доказів повторної неявки позивача у судове засідання, належно повідомленого про час і місце судового засідання, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, залишив позовну заяву без розгляду без достатніх правових підстав на це, чим порушив право позивача на доступ до правосуддя. Що стосується доводів відповідача ОСОБА_1 , а також її представника адвоката Дерід Т.М., які вони дали в суді апеляційної інстанції, про те, що позивач ОСОБА_2 фактично зловживає процесуальним правом, оскільки до суду першої інстанції не з`являється, крім того, змінивши місце свого фактичного проживання, не повідомив суд про це, є слушними, однак не спростовують вимог цивільно-процесуального законодавства про належне сповіщення учасників справи судом про час і місце судового засідання. Лише у разі повторного належного сповіщення позивача про час і місце судового засідання і його неявки до суду, в останнього виникають підстави для залишення його позову без розгляду, як того вимагаютьч. 5 ст. 223 та п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Також є безпідставними доводи відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Дерід Т.М. про те, що на даний час фактичне місце знаходження позивача невідоме, а тому є належним сповіщенням його за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в цій квартирі він не проживає, що підтверджується копією ухвали суду від 31.08.2020 року про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житлом (т.2, а.с.233), а також зворотним повідомленням його про час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції за адресою його фактичного проживання: АДРЕСА_2 (т.2, а.с.178, 184, 185, 189, 193, 199, 213, 220, 225, 229). Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що 03.10.2019 року ОСОБА_2 виїхав за межі України, та повернувся лише 30.01.2020 року (т.2, а.с. 173), тому не міг бути сповіщеним про час і місце судового засідання, в якому було постановлено оскаржувану ухвалу, а також з`явитися в це судове засідання,є слушними, оскільки не спростовані матеріалами справи. Таким чином, висновок суду першої інстанції про повторну неявку позивача до судового засідання без поважних причин, які б давали суду підстави для залишення позову без розгляду, спростовується матеріалами справи та не ґрунтується на вимогах чинного цивільно-процесуального законодавства. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що не маючи законних підстав для залишення позову без розгляду, який перебував на розгляді суду понад один рік, суд повинен був розглянути справу та ухвалити судове рішення на підставі наявних у справі доказів, а не залишати позов без розгляду. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права. З підстав викладеного, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У зв`язку з цим, та через нерозгляд справи по суті позовних вимог, скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.09.2018 року, також є незаконним і безпідставним. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено: 05.10.2020 року Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра