Постанова Одеський апеляційний суд № 521/4477/19

Номер провадження: 22-ц/813/4532/20 Номер справи місцевого суду: 521/4477/19 Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., за участю: секретаря Ющак А.Ю., представника ОСОБА_1 - адвоката Тодирця А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочення сплати аліментів, встановив: 15 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 5180 грн.та пені за прострочення сплати аліментів. В обґрунтування своїх вимог заявниця посилалась на те, що 20.06.2009 року сторони зареєстрували шлюб. У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04.02.2014 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання сімейних стосунків дитина залишилася проживати з позивачкою. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.07.2013 року було стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 2 000 грн. щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, відповідно до закону, починаючи з дня подання позову, а саме з 19.06.2013 року до досягнення сином повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення суду набрало законної сили. 29.07.2013 року позивачці було видано виконавчий лист про примусове виконання вказаного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.07.2013 року. Однак відповідач нерегулярно сплачує стягнуті з нього аліменти, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі - 5 180 грн. Збільшивши позовні вимоги, позивачка просила крім стягнення заборгованості по аліментам, стягнути з відповідача на її користь пеню у розмір 123 750,84 грн. (а.с.25-26). В подальшому, позивачка уточнила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача пеню у розмірі 5180 гривень. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2019 року взадоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочення сплати аліментів було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2019 року, та постановлення нового прозадоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. До суду апеляційної інстанції з`явився лише представник позивачки адвокат Тодирцеь А.О., інші учасники справи до суду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у тому числі відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Калюжного В.Є. (а.с.137, 138), про причини неявки суд не повідомили. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 20.06.2009 року сторони зареєстрували шлюб, у період якого у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04.02.2014 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання сімейних стосунків дитина залишилася проживати з позивачкою. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.07.2013 року було стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 2 000,00 грн. щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, відповідно до закону, починаючи з дня подання позову, а саме з 19.06.2013 року до досягнення сином повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки вказане рішення суду набрало законної сили, 29.07.2013 року позивачці було видано виконавчий лист про примусове його виконання. Згідно розрахунку заборгованості станом на 01.03.2019 року заборгованість відповідача по аліментам склала 5180 грн. (а.с.12, 13-14). Однак, доводи відповідача про те, що станом на час звернення позивачки до суду з даним позовом заборгованості по аліментам не існувало, а була ще й переплата, підтверджується як розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 15.05.2019 року, так і квитанціями, які маються в матеріалах справи, про сплату божником ОСОБА_5 заборгованості по сплаті аліментів, у тому числі через платників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с.40, 41-96). Таким чином, в період часу з лютого 2015 року по 15 березня 2019 року відповідачем у повному обсязі сплачено аліменти, у тому числі з урахуванням індексу інфляції, що підтверджується банківськими квитанціями про перерахування коштів. З цих підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стороною відповідача спростована позиція позивачки щодо наявної заборгованості, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення цієї заборгованості і щодо стягнення пені. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по сплаті аліментів в сумі 5180 грн. була сплачена відповідачем ОСОБА_2 12.03.2019 року (а.с.96). У зв`язку з цим, та враховуючи, що до суду з позовом позивачка звернулась 15.03.2019 року, то підстав для задоволення її позовних вимог не має. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не мають доказів того, що вищевказана заборгованість виникла з вини відповідача та у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати аліментів, що у відповідності до ч. 1 ст. 196 СК України є підставою для стягнення пені за виникнення заборгованості по сплаті аліментів. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 05.10.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк Т.В. Цюра