Постанова 4818 № 612/252/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 05 жовтня 2020 року м. Харків справа № 612/252/20 провадження № 22-ц/818/4400/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року, постановлене під головуванням судді Масло С.П., в залі суду в смт. Близнюки, Харківської області,- в с т а н о в и в: У травні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.03.2017 у розмірі 27000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 940 грн. 65 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за ст. 625 ЦК України, сплати пені та штрафів та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами.Також позивач не погоджується з розміром стягнутої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27000 грн. Зазначає, що відповідач не лише користувався кредитними лімітом, а й користувався послугами «Миттєва розстрочка», що призвело до виникнення заборгованості у тому розмірі, що заявлено банком. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Вказує, що викладений в даній постанові висновок стосується іншої справи за інших правовідносин сторін. Вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 27000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що зазначена позивачем заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 35787, 06 грн. перевищує встановлений кредитний ліміт на кредитний картці у розмірі 27000 грн., не ґрунтується на нормах права щодо кредитних правовідносин, зокрема, ст. 1049 ЦК України, оскільки на позичальника не може бути покладений обов`язок повернути позикодавцеві грошові кошти (тіло кредиту) у кількості більшій ніж були передані йому останнім. Та відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в анкеті-заяві від 29 березня 2017 року, підписаної позичальником, процентна ставка, пеня та штрафи не зазначені, а Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, відповідачем не підписані. Доказів, що свідчать про надання відповідачу при підписанні анкети-заяви на ознайомлення Умови та Правила надання банківських послуг, в редакції, яку було надано до суду, позивачем не надано. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 29 березня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до яких відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів відповідач зобов`язався сплатити пеню та штраф, у розмірах, в залежності від виду кредитної картки. Після підписання анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку за номером НОМЕР_1 , В подальшому картка була перевипушена за номером НОМЕР_2 видана строком дії до жовтня 2022 року. Згідно з наданим банком розрахунком вбачається, що станом на 20 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 29.03.2017 року становить 60333,99 грн., яка складається з наступного: 35787,06 грн. заборгованість за тілом кредиту: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 35787,06 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 12504,92 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 8692,77 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 2849,24 грн. штраф (процентна складова). Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 60333,99 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Матеріали справи свідчать, що у анкеті-заяві позичальника 29 березня 2017 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 березня 2017 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Статтями 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 березня 2017 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що стягненню підлягає лише заборгованості за тілом кредиту та відсутні правові підстави для стягнення з відповідача відсотків та неустойки за кредитним договором від 29 березня 2017 року - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з розміром стягнутої заборгованості за тілом кредиту виходячи з наступного. Суд першої інстанції, стягуючи заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27000 грн., помилково виходив з того, що зазначена позивачем заборгованість за простроченим тілом кредиту перевищує встановлений кредитний ліміт на кредитній картці у розмірі 27000 грн., не ґрунтується на нормах права щодо кредитних правовідносин, зокрема, ст. 1049 ЦК України, оскільки на позичальника не може бути покладений обов`язок повернути позикодавцеві грошові кошти (тіло кредиту) у кількості більшій ніж були передані йому останнім. Матеріали справи свідчать про те, що станом на 20.04.2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 29 березня 2017 року становить 60333,99 грн., з яких: -35787,06 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 000,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; -35787,06 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 000,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 000,00 заборгованість за простроченими відсотками; 12504,92 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; -8692,77 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: -500,00 грн. штраф (фіксована частина) - 2849, 24 грн. штраф (процентна складова). Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК Українизобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З наданих АТ КБ «ПриватБанк» письмових пояснень вбачається, що стягненню з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає заборгованість по тілу кредиту у розмірі 31204,80 грн. замість суми тіла кредиту у розмірі 35787,06 грн.. Колегія суддів вважає, що вказаний розмір заборгованості по тілу кредиту в сумі 31204,80 грн., відповідає розрахунку Банку, наведеного у письмових поясненнях наданих апеляційному суду та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами. За таких обставин, саме зазначена суму заборгованості у розмірі 31204,80 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Банку. Разом з цим, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у кредитних правовідносинах обов`язковим для боржника є сплата процентів за користування кредитними коштами. Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Доводи позивача про безпідставну відмову у стягненні відсотків відповідно до вимог ст.625 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки строк кредитування не сплив (строк дії картки діє до 10.2022 року), правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 12504,92 грн. відсутні. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищевказаного, заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року підлягає зміні в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту, а також в частині суми стягнення судового збору. Відповідно до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Матеріали справи свідчать про те, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені на 51,72% (з 60333,99 грн. до 31204,80 грн.). При подачі позовної заяви позивачем було сплачено 2102 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги 3153,00 грн. З урахуванням зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми заборгованості з відповідача, зміні також підлягає і розмір стягнутого судового збору. З ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 1087,15 грн. (51,72% від 2102 грн.). Оскільки частковому задоволенню підлягає і апеляційна скарга, з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1630,73 грн. (51,72% від 3153,00 грн.). Таким чином з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2717,88 грн. (1087,15 грн. + 1630,73 грн.). Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту, а також в частині суми стягнення судового збору- змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредитного договору від 29.03.2017 року у розмірі 31204,80 грн.. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2717,88 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, у касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук