Постанова 4810 № 426/8270/19

Головуючий суду 1 інстанції - Попова О.М. Доповідач -Дронська І.О. Справа № 426/8270/19 Провадження № 22-ц/810/395/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду: головуючого судді Дронської І. О., суддів Карташова О. Ю., Коновалової В. А., за участю секретаря Сінько А. І., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 21 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Попової О. М. 21.04.2020 року в м. Сватове за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 23.08.2013 відповідно до укладеного договору б/н отримала кредит у розмірі 2800,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та банком договір, про що свідчить її підпис у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою відповідача щодо прийняття будь-якого будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого станом на 31.05.2019 року утворилась заборгованість у сумі 269968,23 грн. Просив суд стягнути заборгованість у розмірі 119477,03 грн, яка складається з наступного: 2796.13 грн- заборгованість за кредитом; 116680,90 грн- заборгованість по процентам за користування кредитом з 23.08.2013 по 29.06.2018 та судові витрати у розмірі 1921 грн. Заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 21.04.2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з відповідачки заборгованість за тілом кредиту у сумі 2796 грн 13 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 45 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведена наявність заборгованості відповідача за кредитом в сумі 2769,13 грн- заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача. Щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами АТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованими з огляду на не надання суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених банком вимог щодо нарахованих процентів. Не погодившись з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття судом першої інстанції рішення без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, однобічність і неповноту судового розгляду справи судом першої інстанції, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановлення дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, порушення норм процесуального та матеріального права. Просив скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 21.04.2020 в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що активація відповідачкою кредитної картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи випискою, яка є первинним документом відповідно до наказу Мінюсту від 12.04.12 р. № 578/5, а тому є належним та допустимим доказом по справі. З вказаної виписки чітко прослідковується встановлення відповідачу кредитного ліміту, а також факти використання відповідачкою грошей, отримання нею коштів через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення цих операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається зняття кредитних коштів та часткове погашення заборгованості за кредитом та процентами. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі і за тілом кредиту. Суд першої інстанції вважав, що процентна ставка в договорі сторонами не погоджена, а тому підстав для стягнення процентів, встановлених договором немає, однак при цьому не перерахував та не стягнув проценти за користування кредитом на рівні облікової ставки НБУ, які передбачені ст. 1048 ЦК України, а відмовив у стягненні відсотків взагалі, що суперечить принципам та меті цивільного судочинства та порушує право позивача на ефективний судовий захист. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки, оскільки вказана постанова не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами. Відповідачка ОСОБА_1 не скористалась своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони, яких було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду від останніх не надходило. Що стосується відповідачки ОСОБА_1 , місцем реєстрації останньої згідно з повідомленням Управління ДМС у Луганській області є : АДРЕСА_1 (а.с. 44). Апеляційним судом також було зроблено запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо страхувальників застрахованої особи ОСОБА_2 за 2020 рік з метою повідомлення останньої про дату, час та місце розгляду справи за місцем роботи (а.с. 170), на що отримано відповідь про відсутність сплати страхувальниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на вказану застраховану особу за період з січня по серпень 2020 року (а.с. 180). Відповідачка ОСОБА_1 повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи як за зареєстрованим місцем проживання, так і за фактичним, яке зазначалось в Анкеті-заяві. Всі судові повідомлення про розгляд справи повернулись до суду із відміткою пошти «адресат відсутній» (а.с. 183-184, 185-186). У зв`язку із наведеним та у відповідності до вимог п. 11 ст. 128 ЦПК України судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному веб-сайті судової влади України на 30.09.2020 року (а.с.169). Наведене свідчить про вжиття судом всіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про розгляд справи судом. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. Тому з урахуванням тривалості перебування в провадженні суду вказаної справи, з метою дотримання гарантованого позивачу як стороні цього провадження права на розгляд його справи впродовж розумного строку, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача. Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій АТ КБ «Приватбанк» частині. Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині щодо не задоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» ( з заборгованості по процентам за користування кредитом та неустойки), апеляційний суд не перевіряє правильність рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 2796,13 грн, яка скаржником не оскаржується. Так, судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2013 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк. Однак, в анкеті-заяві відсутні відомості про процентну ставку, що погоджені сторонами (а.с. 7). До заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 8-32). Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, тобто остання не повідомлена банком про умови кредитування за договором від 23.08.2013 року. Крім того, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить умови кредитування таких кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» ( а.с. 8). З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки руху коштів по картковому рахунку за період з 23.08.2013 року по 31.05.2019 року вбачається, що відповідач користувалася грошовими коштами позивача (а.с. 5-6, 76-81). За розрахунком банку заборгованість до стягнення складає 119477,03 грн, яка складається з: 2796,13 грн - заборгованість за кредитом; 116680,90 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 23.08.2013 по 29.06.2018 (а.с. 5-7). Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути проценти за користування кредитними коштами. При цьому, позивач не надав доказів на підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 116680,90 грн мотивовано відсутністю належних доказів погодження сторонами розміру процентів за користування кредитом. Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції щодо оскаржуваної частини рішення, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, з відповідним застосуванням правових висновків Верховного Суду. Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 23 серпня 2013 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.08.2013 року, посилався на Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в Правил користування платіжною карткою, які розміщені на сайті www.privatbank.ua. як невід`ємні частини спірного договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 грудня 2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (вересень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а доказування відповідно до вимог частини шостої статті 81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті www.privatbank.ua., які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину укладеного між сторонами кредитного договору шляхом підписання заяви-анкети. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів у певному розмірі за користування кредитними коштами. Наведене вірно взято судом до уваги як підстава для відмови у задоволенні позову про стягнення процентів, а доводи скарги в цій частині про погодження відповідачкою розміру процентів за договором шляхом підписання заяви позичальника та неправильне врахуванням судом висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц, є помилковими. Що стосується невзяття до уваги судом позиції апеляційних судів у справах № 355/1404/19, 754/13004/18, то вказані постанови є судовими рішеннями за результатами перегляду конкретних справ за апеляційними скаргами. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити те, що саме Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування судами норм права, формулює певну практику, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої та судової практики. Саме із зазначених підстав, колегія суддів вважає за необхідне, як і суд першої інстанції, застосувати до спірних правовідносин сторін висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року. Помилковими є доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що оскільки надання безоплатних кредитів забороняється і позивач має право на отримання від позичальника процентів на рівні облікової ставки НБУ, оскільки таких вимог позивач не заявляв. Суд відповідно до диспозитивності як засади цивільного судочинства розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Як зазначалося вище, проценти є встановленими законом і договірними, і позивачем заявлено вимогу про стягнення саме погоджених сторонами процентів, тобто договірних. Вимог про стягнення інших - законних процентів - Банком не заявлено. Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 21 квітня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 05 жовтня 2020 року. Головуючий І. О. Дронська Судді О. Ю. Карташов В. А. Коновалова