Постанова Харківський апеляційний суд № 636/2335/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 02 жовтня 2020 року м. Харків справа № 636/2335/18 провадження № 22-ц/818/3726/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Кругової С.С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 28 травня 2020 року в складі судді Ковригіна О.С., у с т а н о в и в : У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов мотивовано тим, що з 31 серпня 2002 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 жовтня 2017 року. Мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування у шлюбі 15 квітня 2014 року вони придбали автомобіль «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер « НОМЕР_1 », який було зареєстровано за відповідачем. 13 вересня 2017 року ОСОБА_2 вищезазначений автомобіль відчужено на користь третьої особи. На теперішній час сторони не дійшли взаємної згоди щодо розподілу спільного майна. Посилаючись на те, що на час продажу транспортного засобу вони перебували в зареєстрованому шлюбі, кошти від продажу автомобілю не були витрачені в інтересах сім`ї, просила суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути грошову компенсацію вартості 1/2 частини вартості автомобіля «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , в розмірі 63 850 грн, а також судові витрати. 07 листопада 2018 року ОСОБА_5 , засобами поштового зв`язку подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність. Відзив мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі подружжям, окрім автомобілю, придбано двокімнатну квартиру, телевізор, холодильник, морозильну камеру; пральну машину, електричний бойлер, електро-газову плиту, комп`ютер, принтер, сканер, планшет; ноутбук, а також меблі: шафу-купе, двоспальне ліжко, комп`ютерний стіл, шафу типу «горка», диван, два крісла, прихожу у вигляді тумби для взуття, дзеркала з тумбою та шафи для одягу. Під час розірвання шлюбу позивачка не зверталась до суду з вимогами про розподіл спільного майна подружжя, оскільки між ними існувала усна домовленість про те, що ОСОБА_1 залишиться двокімнатна квартира з побутовою технікою та меблями, а йому зазначений транспортний засіб та ноутбук. На вимогу позивачки 15 вересня 2018 року ним було сплачено ОСОБА_1 50 000,00 грн, що було узгоджено між ними як компенсація 1/2 частини вартості спільного транспортного засобу. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 28 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 частину вартості автомобіля марки «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер « НОМЕР_1 », в розмірі 13 850 грн, а також 357 грн. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та враховуючи, що транспортний засіб відчужено на користь третьої особи, позивачу має бути компенсовано 1/2 частина його вартості. Оскільки відповідачем у позасудовому порядку сплачено позивачу 50000,00 грн в якості компенсації вартості належної їй частини автомобілю, залишок суми компенсації, що підлягає стягненню становить 13 850 грн. 09 червня 2020 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до суду апеляційної інстанції суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 систематично надає грошову допомогу на утримання спільної дитини. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що 50000,00 грн ним сплачено позивачці саме у якості компенсації половини вартості спільного нажитого транспортного засобу. 03 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що позивачу було відомо про відчуження спірного автомобілю, однак цей правочин нею оскаржено не було, що свідчить про погодження позивачкою таких дій. Зазначає, що факт передання коштів з зазначенням їх цільового призначення письмово не засвідчувався шляхом складання договору або розписки, оскільки між сторонами були довірчі відносини. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Матеріали справи свідчать, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2002 року. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 жовтня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер « НОМЕР_1 », номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , який 15 квітня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_2 . Згідно з довідкою регіонального первісного центру МВС в Харківській області від 11 травня 2018 року, вищезазначений автомобіль 13 вересня 2017 року перереєстровано за ОСОБА_6 . Відповідно до звіту з оцінки майна від 29 травня 2018 року, складеного ФОП ОСОБА_7 вартість транспортного засобу «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер « НОМЕР_1 », номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 становить 127700,00 грн. Частиною першою статті 60 CK України встановлено, що майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України). Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя. Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя. Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Випадки, коли співвласник майна має намір припинити права стосовно належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються іншим правилом -статтею 364 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав від інших співвласників грошову або іншу матеріальну компенсації вартості його частки, припиняється з дня її отримання. Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що у разі надання співвласником згоди на припинення його права на частку у спільній частковій власності з одержанням від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, ризик невиплати такої грошової компенсації несе саме співвласник, який заявив вимогу про припинення його права на частку у майні. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі в період фактичного припинення шлюбних відносин без згоди позивача, як другого з подружжя, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу, що становить 63850,00 грн. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України). З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні 50000,00 грн підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову в повному обсязі. Заперечення ОСОБА_2 щодо поділу автомобілю як спільного майна подружжя та стягнення компенсації, оскільки між подружжя була досягнута згода/існувала домовленість щодо розподілу майна є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Доводи відповідача щодо сплати коштів відповідачці у розмірі 50000,00 грн в якості компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу не заслуговують на увагу виходячи з такого. Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частинами першою, другою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо сплати коштів у розмірі 50000, 00 грн саме як компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу та існування відповідної домовленості з позивачкою. Сам факт отримання коштів не є беззаперечної підставою вважати, що ця сума сплачена як компенсація вартості автомобіля, а не інших втрат. Як вбачається з скріншотів листування сторін, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень, позивачка заперечує щодо цільового призначення отриманих коштів, зазначаючи, що вони надані на потреби їх сина (т.1 а. с. 62). Крім того, відповідач у цьому листуванні особисто зазначає, що він надав 50000,00 грн на потреби позивачки(«твои нужды»)( т. 1 а. с. 78), без зазначення, що кошти сплачено саме як компенсацію вартості її частки у спільному автомобілю. Інших доказів щодо існування домовленості між сторонами щодо поділу автомобілю матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено, а саме: при зверненні до суду з позовною заявою 704,80 грн (т. 1 а. с. 1), за подачу апеляційної скарги - в розмірі 1261,21 грн ( т. 2 а. с. 6 ). Між тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зважаючи на те, що позовну заяву пред`явлено у 2018 році, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2018 року. Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік») розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1762 грн. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 3674-VI якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум). Враховуючи, що позивачкою рішення суду оскаржено в частині незадоволених позовних вимог судовий збір за подання апеляційної скарги становить 827,88 грн (551,92 грн *150%) та саме ця сума має бути врахована при вирішені питання про розподіл судових витрат. Таким чином, оскільки апеляційну скаргу та позовні вимоги задоволено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1532,68 грн. ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутись до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 28 травня 2020 року у частині відмови у стягненні 50000 грн та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсацію за 1/2 частину вартості автомобіля марки «IKCO SAMAND», 2008 року випуску, державний номер « НОМЕР_1 », в розмірі 63 850 (шістдесят три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1532,68 (одна тисяча п`ятсот тридцять дві грн 68 коп.) грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 жовтня 2020 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака С.С. Кругова