Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2129/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2129/20 пров. № А/857/6814/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі № 380/2129/20 (рішення ухвалено в м.Львові, головуючий суддя Костецький Н.В., повний текст судового рішення складено 06.05.2020) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу, встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 23.08.2019 № Ф - 5606-54 У. В обґрунтування позову зазначає, що з 17.12.1999 по 15.04.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 16.07.2002 працює на приватному підприємстві «Миколаївцемент», яким за нього сплачуються страхові внески, в тому числі і єдиний соціальний внесок. Одночасно господарської діяльності позивач не здійснював та не отримував доходи від такої діяльності. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 23.08.2019 № Ф-5506-54-У про сплату боргу (недоїмки), винесену ОСОБА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є найманим працівником та за нього сплачується ЄСВ роботодавцем, а доходу від підприємницької діяльності не отримував, тому в подібній ситуації буде мати місце подвійна сплата ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Маються покликання на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу на те, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.08.2019 на суму заборгованості ЄСВ, що виникла станом на 30.04.2019 в розмірі 21030,90 грн. сформовано відповідно до вимог Закону №2464-VI. Зазначає, що якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці такого року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI). Маються покликання на постанову Верховного Суду від 11.09.2018 №826/11623/16. Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 07.12.1999 зареєстрований як фізична особа підприємець, 15.04.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. 28.08.2019 Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 № Ф-5506-54-У в розмірі 21030,90 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 2 ст. 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до статті 3 цього Закону збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Відповідно до п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Судом першої інстанції вірно враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, у якому сформовано позицію, що «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем». Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник. Відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість ОСОБА_1 становить 21030,90 та виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704 грн за місяць), за 2018 рік - 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн за місяць), за 2019 рік - 2 754,18 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,08 грн за місяць), що підтверджується листом Головного управління ДПС у Львівській області від 04.03.2020 № 10761/10/57.06-05 і не заперечується сторонами. Апеляційним судом встановлено, що з 16.07.2002 по даний час позивач перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «Миколаївцемент». Відповідно до реєстру застрахованих осіб, за цей період, страхові внески на користь позивача сплатив роботодавець (згідно довідок ПрАТ «Миколаївцемент» від 06.02.2020 № 30, № 31, № 32 ПрАТ «Миколаївцемент» з січня 2017 по квітень 2019). Оскільки позивач, у періоді за який відповідач визначив борг зі сплати єдиного внеску, перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Миколаївцемент» і за позивача страхові внески платив роботодавець, то, на думку апеляційного суду, позивач позбавлений обов`язку сплачувати страхові внески як фізична особа-підприємець, оскільки це призведе до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить меті сплати таких. Причому, відсутні будь-які докази, що позивач паралельно займається підприємницькою діяльністю і отримує з цього доходи. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.08.2019 № Ф - 5606-54 У, а тому суд підставно задовольнив позовні вимоги. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року у справі № 380/2129/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич