Постанова 4874 № 924/972/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року Справа № 924/972/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В. секретар судового засідання Новосельська О.В., представники учасників справи не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача-Селянського (фермер-ського) господарства «Маяк» на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.11. 2019, повний текст якого складено 20.11.2019, у справі №924/972/19 (суддя Музика М.В.) за позовом Селянського (фермерського) господарства «Маяк» с.Червона Чагарівка, Кам`янець-Подільський р-н, Хмельницька обл. до Колибаївської сільської ради с.Колибаївка, Кам`янець-Подільський р-н, Хмельницька обл. про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею,- У вересні 2018 року Селянське (фермерське) господарство «Маяк» (надалі в тексті - Фермер-ське господарство) звернулось із позовом до Колибаївської сільської ради (надалі в тексті - Сільська рада), у якому просить визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 31,80 га в межах згідно з планом, розташованої на території Колибаївської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХМ 00027, на підставі рішення 6-ої сесії Кам`янець-Подільської районної Ради народних депутатів Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 27.06.1991 рішенням 6-ої сесії Кам`янець-Подільської районної ради народних депутатів «Про надання земель-ної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства», на підставі ст.ст.19, 50-52 Зе-мельного кодексу України, надано в постійне користування громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 27,5 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Коли-баївської сільської ради; 31.01.1995 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право постійного ко-ристування землею серії ХМ 00027. 28.12.1994 ОСОБА_1 зареєстрував Селянське (фермерське) господарство «Маяк».(т.1, арк.справи 2-15). Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 у справі №924/972/19 відмовлено у задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства «Маяк» до Колибаївсь-кої сільської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею. Рі-шення вмотивоване тим, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування громадя-нину ОСОБА_1 , то вона не входить до складу майна фермерського господарства, тому не мо-же використовуватись С(Ф)Г «Маяк» після смерті ОСОБА_1 , адже будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.(т.1, арк.спра-ви 176-179). Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до апеляційного госпо-дарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 у даній справ та ухвалити нове рішення про задоволення позову.(т.1, арк.справи 191-202). Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції непов-но з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що підставою позову С(Ф)Г «Маяк» є факт переходу прав землекористувача від громадянина, на ім`я якого видавався Державний акт - до селянського (фермерського) господарства. Відповідно до законодавства, яке діяло на час ство-рення селянського (фермерського) господарства, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, у зв`язку з чим голова фер-мерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, зокрема, прав на користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства - здійснив дії щодо отримання у користування фермерським госпо-дарством земельної ділянки та оформлення прав на неї. За чинним Земельним кодексом України - громадяни, які мають намір створити та вести фермерське господарство, повинні спочатку набути земельну ділянку на одному прав, до яких Кодекс відносить право власності, право оренди та ем-фітевзис. Однак, в Україні існують фермерські господарства, які використовують земельні ділян-ки, набуті у 90-ті роки на інших правах, зокрема, праві постійного користування. Чинний Земель-ний кодекс України не дозволяє громадянам набувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства на таких правах, але захищає тих з них, хто набув право постійного користування чи право довічного успадковуваного володіння до введення Земельного Кодексу України 2001 року у дію. Враховуючи викладене, Скаржник вважає встановленим та доведеним, що з 28.12.1994 обов'-язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли від ОСОБА_1 до створеного ним до Селянського (фермерського) господарства «Маяк». Тому зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно Держав-ного акту - таке право не припинилось. Із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ді-лянки Фермерське господарство не зверталось і не повертало Державного акту на право постій-ного користування землею. Земельна ділянка у Фермерського господарства також не вилучалась. Також в даному випадку відсутні обставини, зазначені в статті 141 ЗК України 2001 року, з якими законодавець пов`язує припинення права користування земельною ділянкою. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2019 відкрито апе-ляційне провадження у справі №924/972/19 за скаргою С(Ф)Г «Маяк» на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019.(т.1, арк.справи 189). Ухвалою від 21.01.2020 зупинено провадження у справі №924/972/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.(т.1, арк.справи 231-232). Разом з тим, у звязку з оскарженням ухвали про зупинення матеріали справи №924/972/19 направлялись до Касаційного господарського суду. Після повернення матеріалів справи з Касаційного господарського суду ухвалою від 08.09. 2020 поновлено провадження у справі №924/972/19 та призначено судове засідання на 29.09.2020. (т.2, арк.справи 97). Учасники справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційної інстанції 29.09.2020, хоч про час та місце розгляду скарги буди повідомлені у встановленому по-рядку, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (т.2, арк.справи 100-101), проте, участь представників не визнавалась обов`язковою, тому така неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Крім того, від Скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.(т.2, арк.справи 98). Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуаль-ного права, Північно-західний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , на підставі рішення 6-ої сесії Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації №3 від 27.06.1991, видано Держав-ний акт №00027 на право постійного користування земельною ділянкою площею 27,5 га, розташо-ваною на території Колибаївської сільської Ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі розпорядження РДА №160р від 09.06.1997 збільшено площу земельної ділянки на 4,3 га.(т.1, арк.справи 21, 57). Матеріли справи свідчать, що висновком одинадцятої сесії Ради ХХІІ скликання від 07.02. 1997 «Про розширення селянського (фермерського) господарства «Маяк» с.Чагарівка», відведено в постійне користування селянському (фермерському) господарству «Маяк», с.Чагарівка (голова ОСОБА_1 ) для розширення господарства земельну ділянку загальною площею 4,301 га. Комі-сією, створеною розпорядженням райдержадміністрації від 23.02.1996, проведено вибір і обсте-ження земельної ділянки, передбаченої до відведення для розширення селянського (фермерського) господарства «Маяк» гр. ОСОБА_1 на території Колибаївської сільської ради, про що складено акт.(т.1, арк.справи 22-23). Як вбачається із статуту селянського (фермерського) господарства «Маяк», затвердженого членами зборів селянського (фермерського) господарства «Маяк» 24.12.2015, засновниками госпо-дарства «Маяк» є громадянин України ОСОБА_1 . Членами фермерського господарства є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 -на, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 (т.1, арк.справи ) Селянське (фермерське) господарство «Маяк» звернулось із заявою від 13.06.2016 року на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки натурі (на місцевості), яка розташована на території Колибаївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області для ведення фермерського господарства, площею 31,8 га.(т.1, арк. справи 42). Матеріали справи свідчать, що на замовлення Позивача розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства селянському (фермерському) господарству «Маяк», що розташована на території Колибаївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. (т.1, арк.справи 17-40). Матеріали справи містять Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 29.06.2016, з якого вбачається, що земельна ділянка площею 31,800 га, кадастровий но-мер 6822484200:08:003:0001, перебуває у державній власності; постійний землекористувач Селянсь-ке (фермерське) господарство «Маяк» на підставі рішення Кам`янець-Подільської РДА від 27.06. 1991 №3.(т.1, арк.справи 59-62). З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-1932-СГ від 04.04.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Колибаївській сільській раді Колибаївської об`єднаної територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області у комунальну влас-ність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною пло-щею 584,2726 га, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Колибаївської об'-єднаної територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в тому чис-лі, земельну ділянку площею 31,800 га, кадастровий №6822484200:08:003:0001, для ведення фер-мерського господарства.(т.1, арк.справи 55). 10.12.2018 земельну ділянку площею 31,8 га, кадастровий №6822484200:08:003:0001 зареєст-ровано на праві комунальної власності за Колибаївською сільською радою.(т.1, арк.справи 56). Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що вбачається із свідоцтва про смертьсерія НОМЕР_1 .(т.1, арк.справи 63). Так, вважаючи переходом права власності з державної у комунальну спірної земельної ділян-ки своє право порушеним Фермерське господарство звернулось із позовом до суду. Підставою по-зову визначило факт переходу прав землекористувача від громадянина на ім`я якого видавався Державний акт до селянського (фермерського) господарства. Як зазначалось вище, рішенням від 18.11.2019 господарський суд Хмельницької області від-мовив у задоволенні позову.(т.1, арк.справи 176-179) Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального пра-ва, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню, проте мотивуваль-ну частині рішення суду першої інстанції належить змінити з огляду на наступне: Предметом даного спору є визнання права постійного користування земельною ділянкою. Звертаючись із позовом та апеляційною скаргою Позивач вказує, що у зв`язку із смертю ОСОБА_4 як засновника Селянського (фермерського) господарства «Маяк» право постійного користування площею 31,800 га, кадастровий номер 6822484200:08:003:0001 не припинилось. Переглядаючи оскаржуване рішення колегія суддів використовує висновки Великої Палати Верховного Суду, відображені у справі №922/989/18, у якій вирішувалась виключна правова проб-лема щодо визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного ко-ристування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарст-ва, а також припинення такого права у разі смерті засновника. Так, згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення Фермерського господарства 28.12.1994) громадяни, які виявили бажання вести селянсь-ке (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержан-ня земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, район-ної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування зем-ля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, грома-дянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного гос-подарства. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами на-родних депутатів.(ст.ст. 7, 23 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент створення Фермерського господарства 28.12.1994). Таким чином, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року, на момент ство-рення СФГ «Маяк»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Дер-жавного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного корис-тування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умо-вах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстра-ції у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала в користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набу-ває статусу юридичної особи. Таким чином, законодавством, чинним на момент створення СФГ «Маяк», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юри-дичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалось право на земельну ділянку для ведення СФГ - зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необ-хідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не перед-бачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ве-дення СФГ, без створення такого СФГ. 19 червня 2003 року прийнято новий Закон України №937-IV «Про фермерське господарст-во» (надалі в тексті - Закон), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність. Фермерське господарство, згідно статті 1 Закону, є формою підприємницької діяльності гро-мадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у влас-ність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товар-ного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до за-кону. Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комуналь-ної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття грома-дянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону). Отже, й на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерсько-го господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєст-рації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Госпо-дарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематич-ної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (під-приємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земель-них ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикорис-тання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задо-волення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарю-вання за статтею 55 Господарського кодексу України. Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент смерті ОСОБА_4 у 2016 році) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній влас-ності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.(частина друга статті 92 цього Кодексу). З наведеного вбачається, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 засновника Фермерського госпо-дарства ОСОБА_4 - право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено. Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на пра-во власності або право оренди. Проте Конституційний Суд України Рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право пос-тійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користуван-ня на право власності на землю чи на право оренди землі. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, за-кріплених у законодавстві. Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 01.03.2016, на момент смерті ОСОБА_4 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, держав-них чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки спосо-бами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призна-ченням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерсько-го) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законо-давством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціональ-ного використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призво-дять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення еко-логічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання про-тягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земель-ною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення дія-льності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарст-во). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Маяк», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина-засновника СФГ відсутня. Адже правове становище Фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта гос-подарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних при-чин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермер-ського господарства. Таким чином, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої дер-жавної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермер-ського господарства. Тобто, у разі смерті громадянина-засновника Фермерського господарства відповідні право-мочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана заснов-нику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку, що не було вра-ховано судом першої інстанції при мотивуванні відмови у задоволенні позову. Колегія суддів звертає увагу, що після отримання громадянином-засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, остан-нім засновано Селянське (фермерське) господарство «Маяк», яке зареєстроване як юридична осо-ба. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєст-рації Фермерського господарства - останнє набуло прав та обов`язків землекористувача. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підс-тав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції від 01.03.2016, на момент смерті ОСОБА_4 ), перелік яких є вичерпним. Як уже зазначалось, з моменту створення Селянського (фермерського) господарства вини-кають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна. Натомість висновок суду першої інстанції про те, що право постійного користування земель-ною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала - наведеним нормам матеріального права не відповідає, а тому

мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в редакції цієї постанови. Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявленого позову, з огляду на наступне: У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.(ст.84 ЗК України). Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юри-дично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав і обо-в`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинення земе-льних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України). Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуван-ня та розпоряджання своїм майном.(ст.391 ЦК України). Власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права. Підпри-ємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, оперативного управління чи з інших підстав (наприклад, на підставі адміністративного акта), має такі ж права на захист свого права, як і сам власник. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених зако-ном і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійнюва-ти контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується влас-ністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «пра-вом власності», а відтак і «майном». Право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином-засновником для ве-дення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних ін-тересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому прави-лі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалось таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є від-повідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забез-печення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із зако-ном і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвен-ції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які ви-користовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросо-вісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодуван-ня у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), пункт 68, «Кривенький проти Ук-раїни» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дот-риманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Натомість звертаючись із позовом, Фермерське господарство констатує, що наказом Голов-ного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-1932-СГ від 04.04.2018 «Про пере-дачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Колибаївській сіль-ській раді Колибаївської об`єднаної територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хме-льницької області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 584,2726 га, які розташовані (за межами населених пунк-тів) на території Колибаївської об`єднаної територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в тому числі, земельну ділянку площею 31,8 гп, кадастровий №6822484200: 08:003:0001, для ведення фермерського господарства. Земельну ділянку площею 31,8 га, кадастро-вий №6822484200:08:003:0001 зареєстровано 10.12.2018 на праві комунальної власності за Коли-баївською сільською радою.(т.1, арк.справи 55, 56). Положеннями ч.2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підпри-ємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господар-ського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання пра-вопорушенням. Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого циві-льного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право зверну-тися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтову-ють вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, як зазначено вище, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд пере-віряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності поруше-ного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту поруше-ного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту віднов-лення порушеного права позивача. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-приму-сова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпе-чення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбу-деться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки пору-шення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досяг-нення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Вирішуючи спір, апеляційний суд надав об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначив: чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпе-чить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Як вже зазначалось підстави припинення права користування земельною ділянкою передба-чені статтею 141 ЗК України. Такої підстави як зміна власника земельної ділянки ст.141 ЗК Украї-ни не містить. Натомість, матеріалами справи не стверджується, Позивач не навів, а апеляційним судом не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов`язків Фермерського господарства у звязку зі зміною власника земельної ділянки із держави на терито-ріальну громаду. При цьому, жодних доказів оспорення права постійного користування Позивачем, чи витребування спірної земельної ділянки, прийняття рішень про повернення земельної ділянки тощо, матеріали справи не містять. Отже, відсутнє порушення приватного права Позивача у спір-них відносинах, відповідно, відсутні підстави для задоволення позову. Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, однак всупереч вимогам чинного законодавства помилково повва-жав, що право постійного користування Селянського (фермерського) господарства «Маяк» земель-ною ділянкою площею 31,8 га, кадастровий №6822484200:08:003:0001, для ведення фермерського господарства припинилось у звязку зі смертю особи засновника Шушкова В.Г. Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Позивача не встановлено. Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпо-середньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України). Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Позивача про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо безпідставності позову, однак, існують підстави для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.277 ГПК України через неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 34, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 277, 282, 284 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Маяк» на рішення господ-дарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 у справі №924/972/19 залишити без задово-лення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 18.11.2019 у справі №924/972/19 змінити шляхом зміни його мотивувальної частини.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховно-го Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

4. Матеріали справи №924/972/19 повернути до господарського суду Хмельницької області. Головуючий суддя Грязнов В.В. Суддя Мельник О.В. Суддя Розізнана І.В.