Постанова 4805 № 286/181/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/181/20 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В. Категорія 60 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 286/181/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про усунення від права на спадкування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 травня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Кулініча Я.В. у м. Овручі, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме легковий автомобіль, який він придбав у 2013 році. На момент смерті син постійно проживав з нею. Вказала, що син перебував у шлюбі з відповідачкою по справі, від якого вони мають неповнолітню дитину ОСОБА_6 . Окрім позивачки до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася відповідачка в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини. Позивачка вважала, що ОСОБА_2 слід усунути від прийняття спадщини після смерті її сина (чоловіка відповідачки), оскільки остання ухилялася від надання йому допомоги. Посилалась на те, що протягом останніх десяти років відповідачка разом із її сином не проживала, не спілкувалась, ніяких відносин між ними не було, але шлюб не було розірвано. Разом із тим, протягом цього часу син тяжко захворів, йому було встановлено 2 групу інвалідності, яка пов`язана із хворобою опорно-рухового апарату та потребував постійного догляду. Вказала, що через тяжку хворобу ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані, потребував постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Проте відповідачка відмовилась піклуватися про чоловіка та надавати йому матеріальну допомогу. А тому вона доглядала сина сама, вимушена була позичати гроші та просити допомоги від своєї дочки. Вказала, що відповідачка під час тяжкої хвороби спадкодавця, який перебував у безпорадному стані, мала можливість, але свідомо ухилялася від надання будь-якої допомоги, що є підставою для усунення її від права на спадкування. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 26 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинами, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться в своїй сукупності до мотивів позовної заяви. Окрім того зазначається, що необхідність доказування того що відповідачка повинна піклуватися про ОСОБА_5 спростовується нормами СК України. Вказується, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані, зумовленому комплексом тяжких хронічних захворювань, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував сторонньої допомоги. В апеляційній скарзі наголошується, що суд в рішенні надав вибіркову оцінку показанням свідків лише в інтересах відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Зазначає, що суд надав належну оцінку показанням допитаних свідків і доданим до матеріалів справи документам про те, що ОСОБА_5 не перебував у безпорадному стані, а сторонній догляд потрібен був позивачці у справі. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Левківський С.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві та апеляційній скарзі. Інші учасники судового розгляду до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про його смерть від 10 жовтня 2019 року серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_5 залишалась спадщина у вигляді рухомого майна автомобіля. Позивачка є матір`ю та спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , повторно виданого 11 листопада 1979 року, та заяви ОСОБА_1 до Овруцької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини від 15 жовтня 2019 року (а.с.7,8). Згідно листа Овруцької Державної нотаріальної контори спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 , крім ОСОБА_1 , є ОСОБА_3 (дочка померлого) та ОСОБА_2 (дружина померлого (а.с. 21). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 , яка була дружиною її померлого сина, ухилялася від надання допомоги своєму чоловікові, який перебував у безпорадному стані. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, беручи до уваги той факт, що позивачем не доведено, що померлий ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані та потребував отримання допомоги, не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із такого. За правилами ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмові від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦУ України. Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 , які звернулися до Овруцької державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини (а.с. 21). Частиною 5 ст.1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що при застосуванні правила ч. 5 ст. 1224 ЦК України, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, при вирішенні такої справи необхідно встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте умисно ухилявся від обов`язку щодо її надання, оскільки сам лише факт тривалого не спілкування спадкоємця зі спадкодавцем сам по собі не може бути підставою для застосування ч. 5 ст. 1224 ЦК України. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, для задоволення позовних вимог про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність наступних обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи, оскільки лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. До таких правових висновків також дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 28.04.2020 у справі №645/8921/15-ц (провадження № 61-40743св18), де зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій». Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №108053, ОСОБА_5 визнаний інвалідом ІІ групи, загальна тривалість перебування на інвалідності 5 років до 04.04.2021 року, причина інвалідності: загальне захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, протипоказана важка фізична праця, робота з тривалою ходою (мета реабілітації: відновлення обмеження життєдіяльності (часткове), відновлення соціально-побутового стану (часткове), відновлення професійної та трудової діяльності (часткове), у зв`язку із чим перебував на обліку в Овруцькому відділенні обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, отримував пенсію по інвалідності в розмірі 2000,00 грн. (а.с.3,5,6,9). Із індивідуальної програми реабілітації інваліда №468 (а.с. 6) вбачається, що ОСОБА_5 у зв`язку із його хворобою протипоказана важка фізична праця, робота з тривалою ходою та рекомендовані засоби пересування ортопедична палиця. Отже, наявні у справі медичні документи не містять будь-яких відомостей щодо безпорадного стану померлого ОСОБА_5 , якому встановлено лише обмеження щодо фізичної праці та відсутні будь-які дані щодо необхідності стороннього догляду у зв`язку із його хворобою. Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та їх представникам рівні можливості щодо надання доказів та доведення перед судом їх переконливості, а ухвалюючи рішення, надав належну правову оцінку доводам сторін та їх представників, показанням свідків, повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, закон, яким регулюються спірні правовідносини, та ухвалив відповідно до них законне і обґрунтоване рішення. Зокрема, судом першої інстанції допитано свідків як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідачки, забезпечивши таким чином право на змагальність сторін. Усі свідки пояснили, що ОСОБА_5 хворів, пересувався з палицею, його часто бачили за кермом. В апеляційній скарзі зазначається, що свідки зі сторони позивачки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 повідомили суду про стан здоров`я ОСОБА_5 в останній час перед смертю. Вони підтвердили той факт, що він майже нікуди не ходив, проводив час або в гаражі або вдома, пересувався з палицею. Отже можна зробити висновок, що свідки підтвердили спосіб життя ОСОБА_5 перед смертю, а не те, що він перебував в безпорадному стані. Таким чином ні медичними документами, ні показаннями свідків не підтверджено, що ОСОБА_5 перебував у безпорадному стані та потребував допомоги. А тому доводи в апеляційній скарзі про безпорадний стан ОСОБА_5 є безпідставними. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідачки від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребував допомоги саме відповідачки ОСОБА_2 , а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги спадкодавцю у зв`язку із його безпорадним станом. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б, що ОСОБА_5 за життя звертався до ОСОБА_2 з проханням про надання йому допомоги, яку не могла надати позивачка, а відповідачка йому відмовила. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не мала можливості надавати матеріальну допомогу ОСОБА_5 , оскільки була малозабезпеченою, перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення та отримувала допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» з лютого 2015 року по серпень 2018 року. Доводи в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_5 так само був малозабезпеченим, оскільки його доходи враховувались при розрахунку допомоги ОСОБА_2 , не можна взяти до уваги, оскільки в сукупності усіх умов для усунення від права на спадкування ці доводи не впливають на суть спору. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухваливши законне і обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін в розумінні положень ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01.10. 2020. Головуючий Судді