Постанова 4855 № 320/7319/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7319/19 Суддя першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Обухівської районної державної нотаріальної контори, треті особи - ОСОБА_1 , Обухівській відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про визнання протиправними дій та скасування реєстраційного запису, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівської районної державної нотаріальної контори (далі - Відповідач, Обухівська нотаріальна контора), треті особи - ОСОБА_1 (далі - Третя особа-1, ОСОБА_1 ), Обухівській відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Третя особа-2, Обухівський відділ поліції), про визнання протиправними дій державного реєстратора речових прав на нерухоме майно в особі Обухівської районної державної нотаріальної контори та скасування реєстраційного запису про обтяження у формі арешту нерухомого майна, який було внесено 07.06.2012 року о 14:18:05 за №12590001, об`єкт обтяження: земельна ділянка на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186200:06:011:03007, до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, даний спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, оскільки не є спором про право, по-друге, зміст договору про розподіл результатів співпраці свідчить про існування у Позивача законного інтересу та матеріально-правової заінтересованості в його відновленні, по-третє, накладення арешту на майно на підставі постанови слідчого про визнання його речовим доказом не узгоджується з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та закрити провадження у справі. Свою позицію обґрунтовує тим, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, що підтверджується численною практикою Верховного Суду, оскільки наразі існують спори про визнання недійсним договору про розподіл результатів співпраці та про стягнення грошових коштів на підставі цього договору. Крім того, наголошує, що у межах даного спору права ОСОБА_2 не порушені, оскільки власником земельної ділянки і на момент внесення запису у 2012 році, і на момент укладення договору у 2015 році був ОСОБА_1 , відтак накладення відповідного обтяження жодним чином не впливало на права та інтереси Позивача. У зв`язку з цим з посиланням на рішення Верховного Суду у справі №522/3665/17 вказує на те, що відсутність матеріально-правової зацікавленості може мати своїм наслідком закриття провадження у справі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу Обухівська нотаріальна контора просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, оскільки вона виконувала функції державного реєстратора як виконавця, у той час як підставою для накладення арешту була відповідна постанова слідчого. Крім того, Відповідачем подано клопотання про заміну сторони у справі, яке обґрунтовано тими ж підставами, що й відзив на апеляційну скаргу. У запереченні на апеляційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що зареєстроване обтяження порушує його права, оскільки є перешкодою для набуття ним права власності на половину земельної ділянки на підставі договору про розподіл результатів співпраці. Наголошує, що у своїй апеляційній скарзі Третя особа-1 не оскаржує правильність висновків суду про безпідставність накладення арешту, а лише ставить під сумів повноваження адміністративного суду про скасування відповідного реєстраційного запису, у той час як спірні правовідносини виникли виключно у публічно-правовий сфері та не мають ознак спору про право. Підкреслює, що існування матеріально-правової заінтересованості Позивача у відновленні його порушеного права підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні представники Третьої особи-1 доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд її вимоги задовольнити повністю. Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 06.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про розподіл результатів співпраці (далі - Договір; а.с. 38-42). Відповідно до п. 2 зазначеного Договору сторони погодились з тим, що результатами їх співпраці стало набуття у власність ОСОБА_1 земельних ділянок загальною площею 17,2579, зокрема, земельної ділянки (кадастровий номер: 3223186200:06:011:0307) з цільовим призначенням для ведення садівництва, загальною площею 5,2179 (п`ять цілих дві тисячі сто сімдесят дев`ять десятитисячних) га, що розташована: Київська обл., Обухівський р-н, Нещерівська сільська рада СТ «Українська земля», державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 779426 від 04.08.2006 року (п. 2.2). У пункті 3 Договору Сторони встановили, що в процесі співпраці між ними були досягнуті домовленості щодо передачі ОСОБА_2 , належних йому на праві власності земельних ділянок загальною площею близько 1,0758 (одна ціла нуль тисяч сімсот п`ятдесят вісім десятитисячних) га, що розташовані: Київська обл.. Обухівський р-н, Нещерівська сільська рада, на користь ОСОБА_1 з правом їх продажу. Пунктами 5 та 6 Договору передбачено, що Сторони визнають, що участь кожної Сторони в співпраці мала рівний характер та погоджуються з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із Сторін в співпрацю складав 50 % (п`ятдесят відсотків). Під внеском у співпрацю Сторони розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Враховуючи попередні домовленості Сторін, а також партнерські відносини між ними, Сторони домовилися розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, передбачені в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі. При цьому, з урахуванням положень п. 7 Договору, частка Позивача в земельних ділянках, зазначених в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, складає 50 % (п`ятдесят відсотків) від загальної площі, вказаних земельних ділянок, що становить 8,62895 (вісім цілих шістдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять стотисячних) га, в тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307. Відповідно до пункту 9 Договору, беручи до уваги наявність заборони (обмеження) на розпорядження в тому числі і земельною ділянкою з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307, сторони прийняли на себе обов`язки щодо вчинення дій, спрямованих на припинення дії будь-яких заборон (обмежень). Діючи в цьому напрямку Сторона зобов`язується в невідкладному порядку на вимогу актів чинного законодавства, іншої Сторони або третьої особи здійснити підготовку, подання, отримання, підписання будь-яких документів, а також виконувати інші дії у межах, необхідних на виконання цілей, визначених умовами цього Договору. Поряд з цим, суд першої інстанції встановив, що відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 26.02.2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307, що розташована на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, СТ «Українська земля, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯБ 779426, виданий 04.08.2006 року Обухівським районним відділом земельних ресурсів; відомості з ДЗК, серія та номер: 14096405, виданий 09.10.2019 року, видавник - Державний земельний кадастр (а.с. 84). У свою чергу, державним реєстратором прав на нерухоме майно Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за типом обтяження - «Арешт» на земельну ділянку, що розташована на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області з кадастровим номером 223186200:06:011:0307, запис внесено 07.06.2012, реєстраційний номер обтяження №12590001, тип обтяження: арешт нерухомого майна. Наявність указаних записів в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за типом обтяження «арешт нерухомого майна» (а.с. 11). При цьому підставою внесення оскаржуваного запису стала заява про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна на підставі постанови старшого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Київській області старшого лейтенанта юстиції Дорошенко М.В. від 30.05.2012 року, прийнятої в рамках розслідування кримінальної справи №195 (а.с. 117-119). Судом першої інстанції також встановлено, що кримінальна справа № 195, яка розслідувалась СВ УСБ України в Київській області, у липні 2012 року скерована до прокуратури Київської області для визначення підслідності та у подальшому до Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. Постановою слідчого відділу управління СБУ в Київській області від 30.05.2012 року, слідчим визнано речовими доказами у кримінальній справі №195 та приєднано до її матеріалів 128 земельних ділянок на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, серед яких, земельна ділянка з кадастровими номером 223186200:06:011:0307. Пунктом 2 указаної постанови приписано заборонити відчуження зазначених земельних ділянок шляхом внесення їх до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Відповідно до пункту 3 вказаної постанови зобов`язано копію постанови направити до Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області, Головному управлінню Держкомзему в Київській області. Судом першої інстанції поряд з іншим встановлено, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснює Обухівський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та, на час розгляду судом цієї адміністративної справи, досудове розслідування не завершене. Не погоджуючись з накладенням арешту на земельну ділянку з кадастровими номером 223186200:06:011:0307, що за змістом Договору у відсотковому відношенні 50% має належати Позивачеві, він звернувся із вказаним позовом до суду. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз ст. ст. 4, 9 КАС України, ст. ст. 2, 4, 15, 16, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 74 Закону України «Про нотаріат», а також ряду підзаконних актів і правових позицій Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, факт порушення прав та інтересів Позивача підтверджується матеріалами справи, а накладення арешту на підставі постанови про визнання земельної ділянки речовим доказом перебуває поза межами правового поля. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності. Як убачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса як суб`єкта, наділеного Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію (вилучення) обтяження об`єкта нерухомого майна. При цьому, Київський окружний адміністративний суд обґрунтовано підкреслив, що ОСОБА_2 не порушував перед судом питання, пов`язані з його правом на вказаний об`єкт нерухомого майна, а лише вказував на те, що можливість подальшої реалізації права на таке майно залежить від існування обтяження на нього. Тобто, у межах даних правовідносин відсутній спір про право між особами, щодо питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, даний спір не є спором про наявність чи відсутність цивільної правоздатності чи господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки) тощо. Даний спір виник у зв`язку із виконанням Відповідачем публічно-владних управлінських функцій шляхом реалізації владних державних повноважень, оскільки вчинення реєстраційної дії саме у даному спорі є ознакою прояву влади та забезпечення реалізації публічного інтересу, а правовій оцінці підлягає відповідність вимогам закону порядку та способу вчинених Відповідачем реєстраційних дій від імені держави. Крім цього, розгляд даної справи, враховуючи її предмет та підстави, дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож виконується основне завдання судочинства, як то зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року №823/2042/16. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ряд правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах №823/2042/16, №820/5761/15, 128/3751/14-а, наголошує, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між ними. Разом з тим, Апелянтом не було враховано, що оскаржуваний у межах даного спору запис про накладення арешту не зумовлює набуття, зміну або припинення будь-якого права щодо спірної земельної ділянки у Третьої особи-1, а предметом оскарження є лише рішення суб`єкта владних повноважень, яке Позивач вважає протиправним. При цьому той факт, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває справа №372/1352/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору, а також справа №755/16339/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів на підставі Договору, не впливає на спірні правовідносини та не може мати наслідком висновок про неможливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства, позаяк, як вже було неодноразово наголошено вище, предметом спору є лише рішення суб`єкта владних повноважень, яке не породжує виникнення жодних юридичних фактів щодо права на спірну земельну ділянку інших осіб. Щодо висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 має право на звернення до суду із вказаним позовом, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. У своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 року у справі № 522/3665/17 сформулював загальні підходи до визначення законного інтересу як предмета судового захисту в адміністративному судочинстві. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, якому властиві такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним - благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним) - тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень. Оскільки мова йде про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача. Водночас позивач повинен довести, що його законний інтерес порушений суб`єктом владних повноважень, зокрема має місце безпосередній негативний суттєвий вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується. Як вірно встановлено судом першої інстанції виходячи із аналізу змісту умов Договору, положеннями останнього передбачено право його сторін на отримання у власність земельних ділянок у пропорції 50 на

50. При цьому, як стверджує Позивач, протиправне накладення арешту на спірну земельну ділянку унеможливлює реалізацію останнім умов договору про набуття у власність указаного об`єкта нерухомого майна. До того ж, як було встановлено раніше, безпосередньо умовами Договору було закріплено обов`язок його сторін вчиняти дії щодо вчинення дій, спрямованих на припинення дії будь-яких заборон (обмежень) на земельні ділянки, у тому числі на спірну. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 має право на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки об`єктивно вважає, що існування накладеного на підставі постанови слідчого арешту на земельну ділянку, право на половину якої належить йому за умовами Договору, порушує його права і таке порушення допущено з боку суб`єкта владних повноважень. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент внесення записів про обтяження нерухомого майна Позивача; далі - Закон). Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів. Згідно ч. 1 ст. 4 Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. За правилами ч. 1 ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації. При цьому, в силу положень п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна. Згідно ч. 8 ст. 16 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якою встановлюється заборона на розпорядження нерухомим майном, або особи, в інтересах якої встановлюється обтяження. Відповідно до п.п.2.1.2 п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року № 31/5, який втратив чинність згідно наказу Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року №1844/5, однак був чинним на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення про Єдиний реєстр заборон), підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є, зокрема, заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об`єкта нерухомого майна. Отже, вказаними правовими нормами встановлений певний послідовний алгоритм дій державного реєстратора при державній реєстрації прав та їх обтяжень. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, запис про обтяження земельної ділянки з кадастровими номером 223186200:06:011:0307 внесений до Єдиного реєстру заборон на підставі заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна, що подана старшим слідчим Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Київській області старшим лейтенантом юстиції Дорошенком М.В. до Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області, в графі яких «тип обтяження» зазначено тип обтяження - «заборона». Зазначений у заяві тип обтяження об`єктів нерухомого майна - «заборона» відповідав визначеному способу та типу обтяження, визначеному у постанові Управління Служби безпеки України в Київській області від 30.05.2012 року, пунктом 2 якої слідчим заборонено відчуження земельної ділянки шляхом внесення її до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: 1) встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; 2) рішень судів, що набрали законної сили; 3) постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; 4) накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; 5) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 6) інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; 7) договорів, укладених у порядку, встановленому законом. За правилами пп. 2.1.2 п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об`єкта нерухомого майна, подається, зокрема, судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв`язку з накладенням ними арешту на об`єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту). Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); за зверненням органу опіки та піклування з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів дитини, яка має право власності або проживає у жилому будинку, квартирі, іншому приміщенні, на відчуження якого накладається заборона; при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом. Тобто державна реєстрація обтяжень здійснюється у випадках встановлених законом, зокрема, на підставі постанов органів досудового слідства, державного виконавця саме про накладення арешту на нерухоме майно, тоді як у даному випадку, заявником була подана постанова слідчого про визнання земельних ділянок речовими доказами, яка містить у собі припис про заборону відчуження нерухомого майна. Відтак, виходячи зі змісту прямої норми, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону, державна реєстрація обтяжень не може бути проведена на підставі постанови органів досудового слідства про заборону відчуження нерухомого майна. Викладене, у свою чергу, свідчить про безпідставність посилання Обухівської нотаріальної контори на те, що остання не є належним відповідачем у даній справі, оскільки дії щодо державної реєстрації обтяження та відповідний запис були вчинені саме її державним реєстратором. Сама по собі підстава вчинення дій та прийняття рішення не може мати своїм наслідком висновок про те, що відповідачем у цій справі має бути особа, яка прийняла рішення, на підставі якого у подальшому були проведені реєстраційні дії. Отже, оскільки заявлені права стосувалися заборони відчуження, що є іншим, самостійним типом обтяження, відмінним від арешту, накладення на підставі постанови про заборону відчуження арешту на спірне нерухоме майно здійснено поза межами правового поля. При цьому указані висновки Київського окружного адміністративного суду Апелянтом під сумнів не ставляться. Суд першої інстанції вірно звернув увагу на постанову Київського апеляційного адміністративного суд у справі № 810/3531/15 за позовом ОСОБА_1 до Обухівської нотаріальної контори про скасування реєстраційних записів, що внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі постанови старшого слідчого слідчого відділу управління СБУ в Київській області від 30.05.2012, якою земельні позивача у справі № 810/3531/15, що також були предметом Договору, було визнано речовими доказами. Так, у межах указаної справи № 810/3531/15 ОСОБА_1 стверджував, що накладення арешту на належні йому на праві приватної власності земельні ділянки на підставі постанови слідчого про визнання ділянок речовими доказами є незаконним та протиправним, оскільки жодною нормою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (який був чинний на момент винесення постанови слідчого) не встановлено, що з моменту визнання майна, речей чи предметів речовими доказами, таке майно, речі чи предмети вважаються такими, що знаходяться під арештом та така постанова не є постановою про накладення арешту на майно позивача. Суд апеляційної інстанції у згаданій справі зазначив про те, що подана заява, як і постанова слідчого з обраним типом обтяження «заборона» не відповідають вимогам Закону та Положення про Єдиний реєстр заборон, а Закон не наділяє державного реєстратора повноваженнями самостійно обирати тип обтяження нерухомого майна, відмінний від заявленого тим більше на підставі постанови, що не є відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону підставою для реєстрації обтяження. Відповідно до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у даній справі, обґрунтовано врахував висновки суду апеляційної інстанції у справі №810/3531/15. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 30» вересня 2020 року.