Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6176/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 р.Справа № 520/6176/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.10.19р. по справі № 520/6176/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив : - визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Держпроспоживслужби в Харківській області про накладання штрафу в розмірі 5083, 00 грн. за порушення законодавства про рекламу № 133 від 17.05.2019; - визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Держпроспоживслужби в Харківській області про накладання штрафу в розмірі 5083, 00 грн. за порушення законодавства про рекламу № 134 від 17.05.2019; - визнати протиправними та скасувати Рішення Головного управління Держпроспоживслужби в Харківській області про накладання штрафу в розмірі 5083, 00 грн. за порушення законодавства про рекламу № 135 від 17.05.2019. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Держпроспоживслужби в Харківській області про накладання штрафу за порушення законодавства про рекламу від 17.05.2019 № 133, № 134, №

135. Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ч. 6 ст. 9 Закону України «Про рекламу» не підлягала застосуванню у даній справі, оскільки даною нормою встановлено виключний перелік видів інформації, яка може містити вивіска. Позивачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 . Основний вид діяльності - Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, код КВЕД 47.19. Як встановлено з відзиву, наданого до суду, до Головного управління Держпроспоживслужби в Харківській області надійшло Рішення № 113 від 20.02.2019 "Про демонтаж спеціальних конструкцій" від Харківської міської ради. У додатку до вказаного рішення зазначено про розміщення ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 зовнішньої реклами щити на фасаді з інформаційними полями: " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", "Все для...", " ІНФОРМАЦІЯ_2 " без наявності дозволу. Головним управлінням Держпроспоживслужби в Харківській області на виконання вимог Закону України "Про рекламу". прийняті рішення № 133, № 134, № 135 від 17.05.2019, згідно яких ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за розміщення зовнішньої реклами щити на фасаді з інформаційними полями " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", "Все для...", " ІНФОРМАЦІЯ_2 " без дозволу, у відповідності до ч.7 ст. 27 Закону України "Про рекламу" та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5083 грн. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення відповідача є необґрунтованими, оскільки прийняті без врахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади рекламної діяльності в Україні, відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначає Закон України "Про рекламу". Так, відповідно до положень статті 1 Закону України "Про рекламу", реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Приписами частини 1 статті 3 Закону України "Про рекламу" встановлено, що законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами. Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. За вимогами підпункту 1 пункту 1 статті 26 Закону України "Про рекламу", контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів щодо захисту прав споживачів реклами. Пунктом 1 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області", затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 21.07.2017 № 579 визначено, що Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Згідно з вимогами статті 26 Закону України "Про рекламу", підпунктом 7 пункту 4 вищевказаного Положення, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про рекламу. Частиною 1 статті 27 Закону України "Про рекламу" передбачено, що особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону. Згідно частини 7 статті 27 Закону України "Про рекламу", у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 та №1092 від 16.12.2015 реалізацію повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів покладено на Держпродспоживслужбу та її територіальні органи в областях, як правонаступника Держспоживінспекції. Питання щодо накладення штрафів на осіб, винних у порушенні законодавства про рекламу врегульовані Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 (далі по тексту - Порядок). Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що цей Порядок регулює питання накладення уповноваженими особами штрафів на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за порушення законодавства про рекламу (крім штрафів, накладення яких належить виключно до компетенції Антимонопольного комітету і регулюється законодавством з питань авторського права та суміжних прав). Пунктом 2 Порядку № 693 передбачено, що штрафи відповідно до статті 27 Закону України "Про рекламу", накладаються у таких розмірах, зокрема: у разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог законодавства про рекламу, на рекламодавців і розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.. За наявності ознак порушення законодавства про рекламу складається протокол та приймається рішення про початок розгляду справи (п. 9 - 11 Порядку). За результатами розгляду справи приймається рішення, що оформляється у двох примірниках, один з яких залишається у Держспоживінспекції або її територіальному органі, другий - у 10-денний строк надсилається особі, стосовно якої було прийнято рішення, або видається її представникові під розписку. Пунктом 3 частини другої статті 27 встановлено, що розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами несуть відповідальність за порушення законодавства про рекламу. Отже, вказані норми визначають відповідальність розповсюджувачів реклами за порушення правил/порядку її розповсюдження і розміщення. Стаття 9 Закону України «Про рекламу» визначає правила ідентифікації реклами, а саме: Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". Прихована реклама забороняється. Цією ж нормою однозначно закріплено, що не є рекламою в розумінні Закону №270/96-ВР, а саме: Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою. Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою. Відповідно до абзацу 8 п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою. Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення. Під час апеляційного розгляду встановлено, що у власності позивача знаходиться нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яке використовується позивачем для розміщення магазину з продажу дитячих товарів. Так, на зовнішній стіні цього магазину розміщені інформаційна вивіска із надписом " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". На фасаді вказаного нежитлового приміщення (магазину) що належить позивачу, на вивісці з надписом " ІНФОРМАЦІЯ_3 " зображені іграшки, персонажі дитячих творів. На зовнішній стені магазину розміщена вивіска із написом " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", на вході до магазину розміщено напис " ІНФОРМАЦІЯ_2 ". На думку колегії суддів, розміщені на конструкціях позивача словосполучення Все для детей та Непоседа не містять індивідуалізації, не містять закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг, інформація не формує та не підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається підприємством, а тому не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Наведений вище висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 06.02.2018 у справі № 323/1767/17, від 11.11.2019 у справі № 323/1360/17, від 18.12.2019 у справі № 809/459/18, від 27.02.2020 року у справі № 405/4704/15-а, від 25.03.2020 у справі № 461/4489/16-а. Посилання відповідача на те, що позивач не мав відповідних дозволів на розміщення зовнішньої реклами, є безпідставним з огляду на таке. Згідно зі статтею 4 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності № 2806-IV від 06.09.2005 відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, регулюються виключно законами. Водночас, Закон України Про благоустрій населених пунктів № 2807-IV від 06.09.2005, не встановлює вимог щодо отримання дозвільних документів при розміщенні вивісок та табличок суб`єктами господарювання. Оскільки інформація, розміщена позивачем на щитах, не є рекламою, колегія суддів дійшла висновку, що розміщення позивачем інформаційних конструкцій не потребувало отримання дозвільних документів. Зазначений вище висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 25.03.2020 у справі № 461/4489/16-а. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що дані зображення є інформаційними вивісками, тобто не є рекламою у відповідності до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу", та не потребує отримання відповідного дозволу. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року по справі № 520/6176/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 01.10.2020 року