Постанова 4807 № 335/12449/19

Дата документу 29.09.2020 Справа № 335/12449/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/12449/19 Провадження №22-ц/807/2582/20 Головуючий в 1-й інстанції Соболєва І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 березня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення авансу (попередньої оплати) за електричну енергію (відповідно до змін від 10 серпня 2020 року),- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення авансу (попередньої оплати) за електричну енергію. Вимоги позову мотивовані тим, що 18.01.2008 між позивачкою, яка на той час була зареєстрована як фізична особа - підприємець та ВАТ «Запоріжжяобленерго» укладено договір про постачання електричної енергії №

79. Відповідно умов договору, постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. У зв`язку з набранням чинності Законом України від 13.04.17 № 2019 «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.18 № 312, договори про постачання електричної енергії, укладені з споживачами обленерго, з 01.01.19 припинили свою дію. Станом на 01.01.19 позивач має переплату за вказаним договором в розмірі 25258,16 грн., яка виникла внаслідок постійної оплати спожитої електричної енергії авансом. 25.01.19 позивач звернулась до відповідача з вимогою про повернення залишку грошових коштів, проте відповіді не отримала, тому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на її користь грошові кошти в розмірі 25258,16 грн., витрати на правничу допомогу та 768,40 грн судового збору. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» про стягнення авансу (попередньої оплати) за електричну енергію задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 аванс (суму попередньої оплати) за електричну енергію в розмірі 25 258,16 гривень, суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5 790,00 гривень, судовий збір у розмірі 768,40 гривень, а всього 31 816 гривень 56 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій з урахуванням змін від 10 серпня 2020 року посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції визнав реальність вказаних витрат за відсутності належних доказів встановлення їх розміру та факту надання, та за відсутності договору про надання послуг. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до квитанції про оплату 11.03.2019 ОСОБА_1 сплатила 1790,00 грн. адвокату Крамарчуку Р.С. за склад позовної заяви до ПАТ «Запоріжжяобленерго», згідно квитанції № 45098454 від 18.02.2020 про оплату - за участь у судових засіданнях на загальну суму 4000 гривень. Задовольняючи вимоги позивача, щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що сплачена позивачем сума витрат на правничу допомогу є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому судові витрати позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме (1790,00 грн. + 2000 грн.+2000 грн.) = у сумі 5790 гривень. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Як вірно вказано апелянтом, матеріали справи не містять договору про надання правової допомоги, між тим посилання на вказаний договір міститься в ордері на надання правової допомоги, а саме договір №23-19 від 05.11.2019 року. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Так, матеріали справи містять ордер серія ЗП № 55029 на надання правової допомоги адвокатом Крамарчуком Р.С. позивачу у справі ОСОБА_1 . Позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу, які складаються з витрат пов`язаних з оплатою послуг по складанню позовної заяви та участі адвоката у двох судових засіданнях. Надання вказаних послуг в повній мірі підтверджується матеріалами справи. так, позов поданий від імені позивача адвокатом Крамарчуком Р.С. (а.с.5), а відповідно до журналів судових засідань адвокат, приймав участь у судовому розгляді 13.02.2020 року (а.с.76), 13.03.2020 року (а.с.89), 16.03.2020 року (а.с.97). Оплата позивачем зазначених послуг підтверджується квитанцію про оплату від 11.03.2019 року (а.с.19) та квитанцією про оплату від 18.02.2020 року (а.с.96). Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачем у справі доведено належними та допустимими доказами дійсність, необхідність та розумність витрат на професійну правничу допомогу, яка стягнута за рішенням суду. При цьому доводи скаржника з приводу недоведеності понесення позивачем вказаних витрат та їх необґрунтованості є не переконливими. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 29 вересня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О.З. Поляков