Постанова 4807 № 332/1899/18

Дата документу 29.09.2020 Справа № 332/1899/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/1899/18 Провадження №22-ц/807/2769/20 Головуючий в 1-й інстанції - Марченко Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарВолчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Новікова Ігоря Олександровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 липня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні права власності шляхом вселення,- В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні шляхом виселення з 59/100 частин, які складаються з кімнати №2 площею 17,50 м2, кладової №9 площею 1,47 м2, у загальному користуванні: кухня №5 площею 5,50 м2, кладова №8 площею 0,40 м2, туалет площею 1,60 м2, кладова №7 площею 0,40 м2, коридор №1 площею 5,20 м2, коридор №4 плошею 1,4 м2, квартири АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи вимоги тим, що він та ОСОБА_4 є власниками 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 , відповідачам по справі лежить 41/100 часток зазначеної квартири. Відповідачі не пускають позивача до квартири чинять йому перешкоди в користуванні вищевказаною квартирою, тому позивач просить усунути перешкоди у здійсненні права власності, вселити його у вказане житлове приміщення та зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкоди в користуванні 59/100 частками квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні права власності шляхом вселення - задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 на 59/200 частин квартири АДРЕСА_1 , які складаються з кімнати №2 площею 17,50 м2, кладової №9 площею 1,47 м2 в загальному користуванні: кухня №5 площею 5,50 м2, кладова №8 площею 0,40 м2,туалет № 6 площею 1,60 м2, кладова №7 площею 0,40 м2, коридор №1 площею 5,20 м2, коридор №4 площею 1,4 м2, та належить на праві власності ОСОБА_2 - 59/200 частин та ОСОБА_4 - 59/200 частин. Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні 59/200 частин, квартири АДРЕСА_1 , які складаються з кімнати №2 площею 17,50 м2, кладової №9 площею 1,47 м2 в загальному користуванні: кухня №5 площею 5,50 м2, кладова №8 площею 0,40 м2,туалет № 6 площею 1,60 м2, кладова №7 площею 0,40 м2, коридор №1 площею 5,20 м2, коридор №4 площею 1,4 м2, та належить на праві власності ОСОБА_2 - 59/200 частин та ОСОБА_4 - 59/200 частин. Вселено ОСОБА_2 до належної ОСОБА_2 59/200 частин квартири АДРЕСА_1 , які складаються з кімнати №2 площею 17,50 м2, кладової №9 площею 1,47 м2 в загальному користуванні: кухня №5 площею 5,50 м2, кладова №8 площею 0,40 м2,туалет №6 площею 1.60 м2, кладова №7 площею 0,40 м2, коридор №1 площею 5,20 м2, коридор №4 площею 1,4 м2. та належить на праві власності ОСОБА_2 - 59/200 частин та ОСОБА_4 - 59/200 частин. Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави понесені судові витрати в розмірі по 352 грн. 40 коп. з кожного. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Новікова Ігоря Олександровича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд ухвалюючи рішення по суті спору вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач просив вселити його в 59/100 частин квартири. Крім того, позивачем не доведено, що відповідачі перешкоджають позивачу в користуванні його власністю. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 02 липня 2004 року посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Бургазли І.І., згідно якого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належить по 59/200 частин зазначеної квартири, а саме кімната № 2 площею 17,5 кв.м., кладова №9 площею 7 кв.м., в загальному користуванні: кухня №5 площею 5,5 кв.м., кладова №8 площею 0,4 кв.м., лет №6 площею 1,6 кв.м., кладова №7 площею 0,4 кв.м., коридор №1 площею 5,2 кв.м., идор№4 площею 1,4 кв.м. (а.с.7-8). Відповідачам по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належить 41/100 частина квартири АДРЕСА_1 , вони зареєстровані та проживають в цій квартирі. ОСОБА_4 не чинить перешкод у користуванні часткою квартири, яка належить ОСОБА_2 , тому спору між ними немає. Відповідачі по справі чинять позивачу перешкоди та не пускають до квартири, з даного приводу він звертався до органів поліції, що підтверджується копією листа № 0873/43/01/4-2018 від 11.06.2018 року та копією довідки Заводського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, згідно яких йому повідомлено, що питання про його вселення до квартири не відноситься до компетенції органів поліції та рекомендовано звернутись до суду (а.с.30-31). Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 чинять перешкоди позивачу у користуванні належним йому на праві приватної власності майном, а саме: 59/200 частин квартири АДРЕСА_1 , а тому є підстави для поновлення порушеного відповідачами права користування ОСОБА_2 своєю власністю, шляхом його вселення. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачі створюють позивачу перешкоди у користуванні житлом, обмежуючи його право на здійснення права власності на належну йому частини квартири та проживання в ній. Наявність факту перешкоджання позивачу у користуванні його майном доводяться як зверненнями його до поліції з заявою про перешкоди у користуванні майном, з позовом до суду у цій справі, так і запереченнями відповідачів щодо задоволення позову. Тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності факту перешкоджання відповідачами позивачеві у користуванні майном є безпідставними. Таким чином, з огляду на норми законодавства та на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновки районного суду про часткове задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю. Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в тому числі і що суд ухвалюючи рішення по суті спору вийшов за межі заявлених позовних вимог, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Новікова Ігоря Олександровича залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 30 вересня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О.З. Поляков