Постанова 4804 № 225/1204/20

Єдиний унікальний номер 225/1204/20 Номер провадження 22-ц/804/2340/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Бахмут справа № 225/1204/20 провадження № 22-ц/804/2340/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Хейло Я.В., суддів Корчистої О.І., Тимченко О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство «Торецьквугілля» розглянувши в порядку письмового провадження приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку (суддя Мигалевич В.В.), ухваленого в приміщенні суду в місті Торецьк Донецької області, ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» (далі ДП «Торецьквугілля»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позов мотивовано тим, що він з 10.01.2017 року знаходився у трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля», де працював на шахті «Центральна» в якості гірничого робітника очисного вибою 5 розряду, підземного з повним робочим днем під землею. 05.11.2019 року його було звільнено з підприємства відповідача за станом здоров`я згідно висновку МСЕК по ст. 40 п.2 КЗПП України та у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було, а відтак у нього з`явилось право для звернення до суду із даним позовом про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2019 року по час повного розрахунку. 12.02.2020 року відповідачем було виплачено заборгованість по заробітній платі, але розрахунок проведений не в повному обсязі. Він має професійне захворювання, у зв`язку з чим перебував на лікарняних, однак до теперішнього часу лікарняні в повному обсязі не оплачені. Просив суд стягнути на його користь заборгованість по оплаті лікарняних в сумі 2554,20 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.11.2019 року по день фактично розрахунку. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по оплаті лікарняних (оплаті тимчасової непрацездатності) в сумі 2554 грн. 20 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 3000 (три тисячі) гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Позивач просив оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати та ухвалити нове рішення у зазначеній частині про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05.11.2019 року по день фактичного розрахунку. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при ухваленні рішення судом неповно з`ясовано всі обставини справи, порушено норми процесуального права та матеріального права. Посилається на статтю 117 КЗпП України, статті 3, 9, 13, 549-552, 624 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та зазначає, що судом безпідставно зменшено розмір середнього заробітку за період з 06.11.2019 року по 03.06.2020 року з 80970,14 грн (146 робочих днів х 554,59 грн) до 3000,00 грн., оскільки зазначена сума є очевидно неспівмірною з заявленою до стягнення сумою заборгованості, несправедливо заниженою та такою, що порушує принцип пропорційності для обох сторін спору. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Представником ДП «Торецьквугілля» відзив на апеляційну скаргу не подано. Представником третьої особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відзив на апеляційну скаргу також не подано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Позивач з 10.01.2017 року знаходився у трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля» де працював на шахті «Центральна» в якості гірничого робітника очисного вибою 5 розряду, підземного з повним робочим днем на підземній роботі. 05.11.2019 року його було звільнено з підприємства відповідача за станом здоров`я згідно висновку МСЕК по ст. 40 п.2 КЗПП України та у зв`язку з переходом на пенсію за віком. (а.с.7-9). Розрахунок по заробітній платі проведено 12.02.2020 року, проте не в повному обсязі: не проведена оплата днів тимчасової непрацездатності за період з 19.11.2018 року по 26.11.2018 року у розмірі 775,98грн.,з 15.05.2019 року по 24.05.2019 року у розмірі 1250,40 грн. та з 09.07.2019 року по 15.07.2019 року у розмірі 527,82 грн. у сумі 2554,20 грн. Відповідно до довідки №1/314 від 06.04.2020 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 554,59 грн. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З апеляційної скарги вбачається, що рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року оскаржується в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 130830, 59 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України). Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Як правильно встановив суд першої інстанції, з боку відповідача має місце неповна оплата днів тимчасової непрацездатності за період з 19.11.2018 року по 26.11.2018 року в розмірі 775,98 грн; з 15.05.2019 по 24.05.2019 в розмірі 1250,40 грн; та з 09.07.2019 року по 15.07.2019 року в розмірі 527,82 грн., на загальну суму 2554,20 грн. В даній частині оскаржуване рішення не оспорюється. Частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 з утриманням обов`язкових платежів складає 554, 59 гривень, що підтверджується відповіддю за №1/314 від 06.04.2020 року ДП «Торецьквугілля» на заяву позивача. (а.с. 28) Встановивши наявність заборгованості перед працівником, суд першої інстанції встановив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2019 року по 03.06.2020 року 80970, 14 гривень з розрахунку (554,59 гривень х 146 робочих днів)» судом застосовано принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування, та зменшено середній заробіток за час затримки розрахунку до 3000, 00 гривень. З приводу наведеного апеляційний суд зазначає наступне. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи ті обставини, що спір з приводу заборгованості по оплаті днів тимчасової непрацездатності виник вже після проведення повного розрахунку з позивачем ,апеляційний суд, всупереч доводів апеляційної скарги позивача, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 000,00 грн. Зазначена сума, безумовно, не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Решта доводів апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, висновків суду не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий Я.В. Хейло Судді: О.І. Корчиста О.О. Тимченко