Постанова Донецький апеляційний суд № 221/923/17

22-ц/804/2668/20 221/923/17 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 року місто Маріуполь справа № 221/923/17 провадження № 22-ц/804/2668/20 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Лісового О.О., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат Сагіров Федір Панасович, на рішення Волноваського районного суду Донецької області у складі судді Писанець Н.В. від 25 червня 2020 року, повний текст рішення складений 30 червня 2020 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про проведення розрахунку з працівником і видачу належно оформленої трудової книжки. Позов мотивовано тим, що 30 грудня 2016 року вона звернулась до відповідача із письмовою заявою про звільнення з роботи за власним бажанням, проведення розрахунку та повернення трудової книжки та диплому. Її вимоги відповідач не виконала і 25 січня 2017 року направила їй листа з пропозицією прибути особисто для розрахунку та повернула їй трудову книжку без запису про звільнення. Позивач просила суд зобов`язати відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 провести з нею розрахунок та видати їй належно оформлену трудову книжку. В квітні 2020 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила: -визнати протиправною бездіяльність відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , -зобов`язати відповідача звільнити з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, про що видати наказ, -до п. 17 Трудового договору від 04 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , внести запис про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, -в день звільнення видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку, -провести з працівником ОСОБА_1 розрахунок у відповідності до діючого законодавства, -зобов`язати відповідача внести єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 25 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України, відповідно до її заяви від 30 грудня 2016 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 640 грн. Судове рішення мотивоване тим, що заява позивача від 30 грудня 2016 року про звільнення за власним бажанням містить достатньо інформації і тлумачить викладену в ній підставу для звільнення за ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову в частині проведення розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що за відсутності відомостей про прийняття рішення про припинення трудових відносин між сторонами, відсутні підстави для вчинення роботодавцем розрахунку із працівником, умовою чого має бути локальний акт роботодавця про звільнення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її доводи В апеляційній скарзі, поданій 30 липня 2020 року до апеляційного суду, представник відповідача адвокат Сагіров Ф.П., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не отримувала заяву від 30 грудня 2016 року про звільнення позивачки за власним бажанням, крім того, в справі міститься заява позивача про звільнення, датована 10 грудня 2016 року. Тож, викладені в оскарженому рішенні суду обставини містять розбіжності з фактично встановленими обставинами. Вирішуючи спір, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки зобов`язав відповідача звільнити за власним бажанням позивача ОСОБА_1 , проте, звільнення позивача не було предметом розгляду, позивачем не заявлено таки вимог. Відповідач 18 січня 2016 року припинила свою діяльність як фізічна особа-підприємець, а 19 січня 2016 року ОСОБА_2 знову зареєстрована як фізічна особа-підприємець, що було зроблено позивачем без відома ОСОБА_2 . Доводи інших учасників справи 02 вересня 2020 року представником позивача ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої інстнції, оскільки доводи, викладені в рішення суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам. ОСОБА_1 зверталась із заявою про звільнення саме 30 грудня 2016 року, проте отримала відмову з боку відповідача, тому вимушена була надіслати зазначену заяву поштою. Фактичні обставини справи, встановлені судом 04 квітня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено трудовий договір безстроково. ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати обов`язки бухгалтера. Трудовий договір зареєстровано у Волноваському районному центрі зайнятості Донецької області 04 квітня 2007 року за №

151. Відповідно до копії трудової книжки серії № НОМЕР_1 та запису від 04 квітня 2007 року №3 ОСОБА_1 прийнята на роботу бухгалтером за трудовим договором від 04 квітня 2007 року, який зареєстрований в Волноваському районному центрі зайнятості Донецької області (а. с. 9). Додатковою угодою від 25 грудня 2012 року до трудового договору від 04 квітня 2007 року № 151 внесено зміни до трудового договору, змінено прізвище ОСОБА_4 на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 . 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 письмово звернулась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, просила провести розрахунок за невикористану відпустку з 2006 року по 2016 рік, а також повернути трудову книжку та диплом, яку додано до позовної заяви та долучено до справи (а.с. 7). Відповідно до листа відповідача ОСОБА_2 від 25 січня 2017 року за № 1/17 ОСОБА_1 вислано трудову книжку та запропоновано з`явитись особисто для проведення розрахунку (а.с. 8а). Наказ про звільнення роботодавцем не видавався. Рух справи в суді апеляційної інстанції Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 25 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 30 липня 2020 року на вказане судове рішення представник відповідача адвокат Сагіров Ф.П. подав апеляційну скаргу. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2020 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Попова С.А., Ткаченко Т.Б. Ухвалою апеляційного суду від 04 серпня 2020 року задоволені заяви суддів Попової С.А. та Ткаченко Т.Б. про самовідвід. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2020 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Лісовий О.О., Мальцева Є.Є. Ухвалою апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційна скарга залишена без руху для усунення недоліків - оплати судового збору. Ухвалою апеляційного суду від 27 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження у цій справі. Ухвалою апеляційного суду від 14 вересня 2020 року справа призначена до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2020 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Лісовий О.О., Зайцева С.А.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно із частиною четвертою статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до пункту 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260 (в редакції наказу № 320), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745 (далі - Порядок), у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа (роботодавець - в контексті статті 1 цього наказу) робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору. Пунктом 9 вказаного Порядку передбачено, що відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, за відсутності працівника, проводиться у строк, зазначений в абзаці першому цього пункту, за умови подання фізичною особою (або дорученням уповноваженою нею особою): примірника трудового договору; заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору; копій документів, що підтверджують: надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтвердних документів; проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати. У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору. Відповідно до пункту 12 Порядку за зверненням працівника, який не був присутній під час зняття трудового договору з реєстрації, посадова особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів з дня такого звернення робить відповідну відмітку у виданому йому примірнику трудового договору та засвідчує у трудовій книжці запис про звільнення з роботи, внесений фізичною особою. Згідно з пунктами 14 та 15 Порядку записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи. Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою. За положеннями статті 16 ЦК України суд захищає цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом, в тому числі припинення правовідношення. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона виявила бажання розірвати указаний трудовий договір та звернулась до відповідача з відповідною заявою, проте остання не виконала вимог закону щодо припинення між ними трудового договору, проведення розрахунку та видачі належно оформленої трудової книжки. У квітні 2020 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги і просила зобов`язати відповідача звільнити її з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, про що видати наказ. З урахуванням встановлеих обставин та уточнених вимог позивача суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання ОСОБА_2 звільнитии ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України відповідно до заяви від 30 грудня 2016 року, про що внести запис до трудової книжки позивача. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявленого позову і розглянув вимоги, які не були заявлені позивачем, оскільки в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 ставила питання про зобов`язання відповідача звільнити її за власним бажанням, про що видати наказ. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримувала заяву позивача про звільнення від 30 грудня 2016 року, спростовуються наданими та дослідженими в суді доказами: поштовими квітанціями про відправлення, листом ОСОБА_2 від 25 січня 2017 року, яким повернуто трудову книжку ОСОБА_1 та запропонова з`явитися особисто для розрахунку 09 лютого 2017 року о 12.00 год. (а.с.7,8,8а). Доводи апеляційної скарги щодо припинення відповідачем 18 січня 2016 року діяльністі як фізічної особи-підприємця, а 19 січня 2016 року знову зареєстрована як фізічна особа-підприємець, що було зроблено позивачем без відома ОСОБА_2 , апеляційний суд відхиляє, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду в цій справі. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну правову оцінку, правильно застосував матеріальний закон та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем до суду апеляційної інстанції не надано. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. За вказаних обставин, апеляційний суд доходить висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги - без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розподіл судових витрат Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої на підставі договору про надання правової допомоги діє адвокат Сагіров Федір Панасович, залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 25 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 29 вересня 2020 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева О.О. Лісовий