Постанова Вінницький апеляційний суд № 141/395/20

Справа № 141/395/20 Провадження № 33/801/744/2020 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В. Доповідач: Рибчинський В. П. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді судової палати у цивільних справах Рибчинського В.П., за участю ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Павленка Ігоря Сергійовича на постанову Погребищенського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, в с т а н о в и в: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 214010 05.06.2020 о 23:10 год. в смт. Оратів Вінницької області по вул. І. Франка водій ОСОБА_1 , в порушення п.2.9а ПДР України, керував автомобілем «VOLKSWAGEN TH», д. н. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Освідування проводилося за допомогою алкотестера DRAGER 6810, прилад АВСУ 0190, принтер 5033, тест №1905 0,43‰, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Погребищенського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) грн. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Не погоджуючись з такою постановою суду захисник ОСОБА_1 адвокат Павленко І.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність фактичним обставинам справи, просив скасувати оскаржувану постанову, та ухвалити нову, якою справу про адміністративне правопорушення відносно нього закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення. Дослідивши матеріали адміністративної справи, вивчивши апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновків, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до положення ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. 245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Щодо аргументів апелянта про те, що ОСОБА_1 не був завчасно, належним чином, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, судову повістку не отримував, розгляд справи відбувся без його участі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. У відповідності до ч. 2 ст. 268 КУпАП, дана категорія справ до вичерпного переліку справ, розгляд яких проводиться за обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не відноситься. Неявка ОСОБА_1 в судове засідання не суперечить приписам ст. 268 КУпАП відповідно до яких при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою. З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 тричі відкладався, ОСОБА_1 неодноразово направлялись судові повістки про виклик до суду, які повертались із відмітками «адресат відсутній». Відтак суд першої інстанції вжив усіх заходів для повідомлення ОСОБА_1 про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, однак останній доказів на підтвердження поважності своєї неявки в судове засідання не надав, а тому суд розцінює його неявку як спосіб ухилення від адміністративної відповідальності. Також слід зазначити, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 працівниками поліції було повідомлено, що розгляд справи відбудеться у Оратівському районному суді Вінницької області, тобто ОСОБА_1 був обізнаний про те, що справа про адміністративне правопорушення відносно нього буде передана на розгляд до Оратівського районного суду Вінницької області, проте не вжив жодних заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження протягом тривалого часу. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, що викладена в рішенні по справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03), «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.31.2007 року, та «Трух проти України», заява №50966/99 від 14.10.2003 року). Тому районний суд, з метою дотримання строку розгляду адміністративної справи, визначеного ст. 38 КУпАП, з урахуванням вимог ст. 268 КупАП, правомірно провів розгляд справи за відсутності правопорушника. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Крім того, під час перевірки законності постанови суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури були досліджені всі матеріали справи, вивчені та перевірені усі заперечення апелянта стосовно обставин події адміністративного правопорушення. Зокрема, в судовому засіданні апеляційного суду був ОСОБА_1 , а тому його права, які були порушені в суді першої інстанції, були поновлені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Щодо доводів апелянта про відсутність складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення слід зазначити наступе. Згідно п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Відповідно до змісту ст. 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858 (надалі Інструкція) якщо поліцейський уповноваженого підрозділу НПУ виявляє ознаки стану алкогольного сп`яніння у водія транспортного засобу (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів; порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), у зв`язку з чим є законні підстави вважати, що останній перебуває у такому стані, то має право вимагати пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Відповідно до п. 6 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджену наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 року огляд на стан сп`яніння проводиться: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); - лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Як свідчать матеріали справи огляд водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння було проведено у присутності двох свідків за допомогою алкотестера DRAGER 6810, згідно з якою вміст алкоголю в крові останнього становив 0,43‰. Отже винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується матеріалами адміністративної справи, а саме: роздруківкою алкотестера DRAGER 6810, згідно з якою вміст алкоголю в крові ОСОБА_1 05.06.2020 становив 0,43‰ (а. с. 2); протоколом про адміністративне правопорушення (а. с. 3); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а. с. 4); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а. с. 5); письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з якими 05.06.2020 вони були свідками того, як при проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 , результат тесту показав 0,43‰ (а. с. 6-7). В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Інші доводи апеляційної скарги мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, а будь яких інших доказів щодо відсутності вини останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, матеріалами справи не знайшли свого підтвердження. Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 245, 251 КУпАП, об`єктивно з`ясував обставини справи із урахуванням наявних та досліджених у судовому засіданні доказів, дійшов до правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На підставі наведеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Павленка Ігоря Сергійовича залишити без задоволення. Постанову Погребищенського районного суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду: В.П. Рибчинський