Постанова 4855 № 826/13338/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13338/17 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Беспалова О.О. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 (засновника ТОВ «Кузьминецький цегляний завод») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, суддя Катющенко В.П., у справі за адміністративним позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» про припинення права користування надрами,- У С Т А Н О В И В: Державна служба геології та надр України звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 року №3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до угоди, укладеної до спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247, відповідач зобов`язаний в установленому порядку подавати до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щорічні звіти відповідно до форми державної статистичної звітності як підтвердження експлуатації корисних копалин. Листом від 13.01.2016 № 02/302-0021 Державне науково-виробниче підприємство "Державний інформаційний геологічний фонд України" повідомив позивача, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кузьминецький цегляний завод" не надходила інформація щодо руху запасів. Оскільки неподання звітності та не проведення повторної державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин, є порушенням вимог, передбачених спеціальним дозволом та законодавством України, позивач вважає, що наявні підстави для анулювання дозволу згідно статті 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку №

615. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року прийнято визнання відповідачем адміністративного позову в повному обсязі. Адміністартивний позов задоволено. Припинено право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №3247 від 14.10.2003 року, наданого на видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної на Кузьминецькому родовищу, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Кузьминецький цегляний завод". Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, засновник ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» ОСОБА_1 04.04.2018 року подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2018 року та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року без змін. Відповідно до постанови Верховного Суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовлено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодного із учасників справи в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Оскільки в судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 311 КАС України колегією суддів прийнято рішення про перехід та розгляд справи у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Судом першої інстанції встановлено наступні обставини. Відповідно до наказу від 17.01.2014 року № 11 Держгеонадра України продовжило Товариству з обмеженою відповідальністю "Кузьминецький цегляний завод" дію спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 року № 3247 з метою видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної на Кузьминецькому родовищі, що розташоване в 1,0 км на північному сході від с. Кузьминці Кагарлицького району Київської області. В угоді про умови користування надрами від 27.02.2014 року № 3247 передбачено обов`язок надрокористувача подавати до Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" щорічні звіти відповідно до форми державної статистичної звітності, а також подання до статистичних та інших державних органів встановленої законодавством звітності. Згідно з пунктом 26 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 N 865 повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться через кожні п`ять років експлуатації ділянки надр. ДКЗ систематично проводить аналіз державного балансу запасів корисних копалин і дає рекомендації для користувачів надр щодо подання на повторну або первинну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин. Згідно інформації, наданої Державним науково-виробничим підприємством "Державний інформаційний геологічний фонд України" у листі від 13.01.2016 року № 02/302-0024, відповідач не подавав інформацію щодо руху запасів. Державна комісія України по запасах корисних копалин у листі від 15.02.2016 року № 87/07-1 повідомила Держгеонадра України про неподання відповідачем на повторну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин. 07.04.2016 Держгеонадра України направила на адресу відповідача лист за № 6073/13/14-16, у якому просила у місячний термін повідомити Держгеонадра України про дату розгляду Державною комісією України по запасах корисних копалин, поданих надрокористувачем матеріалів геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин (Кузьминецьке) для повторної державної оцінки. Наказом Держгеонадр України від 01.09.2016 року № 287, у зв`язку з виявленими порушеннями, відповідачу було надано 30 календарних днів для їх усунення. Про прийняття вказаного наказу позивач повідомив відповідача листом від 03.10.2016 року № 18571/1/13/14-16. 19.12.2016 року позивачем прийнято наказ № 489 про зупинення дії спеціального дозволу № 3247 від 14.10.2003 року та надання ТОВ "Кузьминецький цегляний завод" 30 календарних днів для усунення порушень. Про прийняття вказаного рішення позивач повідомив відповідача листом від 27.12.2016 року № 24424/13/14-16. 3 квітня 2017 року на адресу відповідача згідно спеціального дозволу № 4428 від 03.04.2017 року позивачем направлено лист відповідачу з проханням надати до Держгеонадр України у п`ятнадцятиденний строк, з моменту отримання листа, власну позицію (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами Кузьминецького родовища, згідно спеціального дозволу № 3247 від 14.10.2003 року. Також судом встановлено, що після звернення позивача до суду та у період розгляду справи в судах ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» перебувало в процедурі банкрутства (справа № 911/2672/17). Зі змісту ухвали Господарського суду Київської області від 23.01.2018 року у справі № 911/2672/17 убачається, що виконання обов`язків ліквідатора/керівника ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» покладено на арбітражного керуючого Левицького А.О . При цьому, відсторонено ОСОБА_3 від виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» та припинено повноваження ОСОБА_5 як керівника. Згідно із наказом від 24.01.2018 року № 1 Левицький А.О. приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». Наказом від 24.01.2018 року № 2 відсторонив ОСОБА_3 від виконання обов`язків ліквідатора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія судідв зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра, завданням якого є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування (частина перша статті 4 Кодексу України про надра). Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Згідно зі статтею 14 наведеного Кодексу надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин. Частиною першою статті 19 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Згідно зі статтею 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу України про надра та частини першої статті 14 Закону України від 12.07.2001 року № 2665-III «Про нафту і газ» Кабінет Міністрів України постановою від 30.05.2011 року № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердив Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Порядок № 615), який регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Права та обов`язки користувачів надр визначені у статті 24 Кодексу України про надра, згідно із якою користувачі надр зобов`язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції. Права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угод про розподіл продукції - з моменту набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено цією угодою. Право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров`я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами (частини перша - третя статті 26 Кодексу України про надра). Як убачається з матеріалів справи підставою для звернення Держгеонадра до суду з даним адміністративним позовом про припинення ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» права користування надрами стали ті обставини, що відповідачем не було подано матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин на повторну державну експертизу, як це передбачено пунктом 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 року №865 (далі - Положення № 865) та не вчинялись дії по їх наданню у строк, який визначався у вимогах Держгеонадра від 07.04.2016 року, 01.09.2016 року, 19.12.2016 року. Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України про надра для визначення промислової цінності родовищ і оцінки запасів корисних копалин по кожному родовищу встановлюються кондиції на мінеральну сировину, що становлять сукупність вимог до якості і кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовища. Запаси корисних копалин розвіданих родовищ, а також запаси корисних копалин, додатково розвіданих у процесі розробки родовищ, підлягають експертизі та оцінюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На реалізацію наведеної вище норми Кодексу України про надра Кабінет Міністрів України постановою від 22.12.1994 року N 865 «Про затвердження Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин» затвердив Положення № 865, яке визначає порядок і умови проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин. Пунктом 25 Положення № 865 [у редакції чинній до 26.03.2008, до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 N 264 «Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин» (далі - постанова № 264)] було передбачено, що повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться обов`язково у тому разі, коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими ДКЗ, або якщо списані та передбачені до списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством. Повторна і додаткова експертиза та оцінка запасів корисних копалин проводиться у порядку, передбаченому цим Положенням. Постановою № 264, зокрема були внесені зміни до пункту 25 Положення № 865 та викладено його у наступній редакції: «Повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться через кожні п`ять років експлуатації ділянки надр, а також у разі: - коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими Державною комісією по запасах корисних копалин або якщо списані та передбачені для списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством; - коли різниця у розмірі становить понад 20 відсотків порівняно з фактичними техніко-економічними та фінансовими показниками господарської діяльності, пов`язаної з видобуванням корисних копалин, а також коли зміни в технологічних схемах призводять до такої різниці». Постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 № 1236 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» постанову № 264 визнано такою, що втратила чинність. Відповідно до положень пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування. З прийняттям постанови № 1236 зміни та доповнення до Положення № 865 не вносились, попередня редакція пункту 25 Положення № 865 не відновлювалась. Оскільки, станом на час ухвалення Держгеонадра наказів від 01.09.2016 № 287, від 19.12.2016 № 489 пункт 25 Положення № 865, яким визначався обов`язок користувача надрами у проведенні повторної державної експертизи та оцінці запасів родовищ корисних копалин був нечинним, то фактично відсутні підстави вважати, що у позивача існувала необхідність їх проведення та, відповідно, у позивача були відсутні правові підстави для встановлення відповідачу терміну для усунення порушень законодавства про надра, а отже фактично відсутні підстави вважати, що відповідач допустив порушення умов користування надрами. Чинності пункту 25 Положення № 865 мало місце лише у грудні 2017 року з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 № 1108 «Про внесення зміни до пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин», якою пункт 25 Положення № 865 викладено у новій редакції. Аналогічну правову позицію було викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі П/811/112/17, від 27.02.2020 у справі № 804/8510/16. З огляду на вищевикладені доводи та обґрунтування, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог щодо припинення права користування надрами шляхом анулювання спецільного дозволу на користування надрами від 14.10.2003 року №3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». Скасовуючи постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 року у даній справі, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2020 року вказав, що суду апеляційної інстанції перед розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно встановити статус цієї фізичної особи, її права та інтереси в аспекті господарських правовідносин ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», на які вказує апелянт та чи є вонни тотожніми з правами та інтересами ТОВ «Кузьминецький цегляний завод у спірних відносинах. У своїх доводах апелянт зазначив, що має право на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, оскільки він є засновником - учасником ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» з розміром частки 80 %, а тому припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», унеможливлює здійснення господарської діяльності останнього, а тому порушує права та законні інтереси, як товариства, так і його учасників і кредиторів. Вирішуючи зазначене питання колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд виорішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Колегією суддів встановлено, що з моменту прийняття Господарським судом Київської області ухвали від 23.01.2018 року Левицький А.О. є одночасно ліквідатором та директором товариства, тобто особою, яка відповідно до ст. 55 КАС України має право на представництво інтересів відповідача в суді. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що він є засновником товариства та власником 80% акцій. З норм чинного КАС України випливає, що неодмінним елементом правовідносин в адміністративному судочинстві є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. У Рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин. Отже, звернення до суду, в тому числі й до суду апеляційної інстанції, є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не виключно способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. У пункті 4.4 вищевказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. При цьому порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. За загальним правилом учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час виникнення спірних відносин) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника. Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. Сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина перша та третя статті 55 КАС України). У справі «Camberrow MM5 AD against Bulgaria» (заява № 50357/99) Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання правосуб`єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до Суду через органи, створені згідно з її статутом, або - у випадку ліквідації або банкрутства - через її ліквідаторів або конкурсних керуючих (справа Agrotexim and Others v. Greece)». Окрім того, ЄСПЛ звернув увагу на загальне правило про можливість подавати скарги від імені компанії органами, уповноваженими представляти їх на підставі установчих документів, або особами, уповноваженими діяти при ліквідації або банкрутстві організації. Проте, визнаючи наявність у цій справі виняткових обставин, які дозволяють розглядати як потерпілого («жертву порушення») не банк, а компанію, яка є його основним акціонером, ЄСПЛ кваліфікував як причину звернення зі скаргою сукупність подій, які привели спочатку до призначення в банк тимчасової адміністрації, а потім і конкурсного керуючого. Скарга була подана з приводу дій саме цих осіб. Хоча формально представляти банк могли тільки тимчасова адміністрація і конкурсний керуючий, через конфлікт інтересів між банком і цими особами дії останніх не повинні розглядатися як дії від імені банку. Приймаючи визнання відповідачем позову у повному обсязі та задовольняючи позовні вимоги Держгеонадра, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем не було забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині дотримання вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр, а отже дії відповідача щодо визнання позову не суперечать закону і не порушують чиї - небудь права, свободи або інтереси. Положеннями частини четвертої статті 189 КАС України встановлено, що у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог. У частинах п`ятій - шостій статті 189 КАС України передбачено, що суд не приймає визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Отже, у даному випадку, має місце порушення права особи, що подала апеляційну скаргу, а саме засновника (учасника, акціонера) ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» ОСОБА_1 , оскільки іншого способу, ніж оскаржити рішення суду, яким прийнято визнання позову особою, яка представляє інтереси ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», та припинено право користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами, не має. Колегія суддів враховує, що особа, що подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» та володіє 80% акцій товариства, а отже, припинення права користування надрами за рішенням суду унеможливлює веденння господарської діяльності даним товариством, незважаючи на процедуру банкрутства. Як убачається із витягу з Державного реєстрау юридичних осіб, ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» займається такими видами діяльності: видобування піску, гравію, глини, каоліну, виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини. Засновниками (учасниками) юридичної особи - товариства є ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду 12 000 000 грн, ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду 3 000 000 грн. Дата державної реєстрації 30.09.2002 року. Відповідно до матеріалів справи ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» надано спеціальний дозвіл на користування надрами №3247 від 14.10.2003 року з метою видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної. Отже, припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №3247 фактично позбавляє можливості засновника товариства займатися господарською діяльністю, зазначеною у видах діяльності заснованого ним товариства, та у передбачених законом випадках вирішити питання погашення боргів по усіх боргових зобов`язаннях кредиторів товариства. За таких обставин та, враховуючи наявні у справі докази і встановлені обставини, з урахуванням викладених у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року висновків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилковго висновку про задоволення позовних вимог про припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 року №3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пунктом другим частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2018 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позвоних вимог. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (засновника ТОВ «Кузьминецький цегляний завод») задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позовних вимог Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» про припинення права користування надрами відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Верховго Суду в порядку та строки, визначені ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Беспалов О.О.