Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1860/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 р. м.ОдесаСправа № 420/1860/20 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. при секретаріВишневській А.В. за участю сторін: ГУ ДПСЯківець М.В. (витяг) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонні Покриття та Технології до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.02.2020 р. № 0005100501, № 0005080501, № 0005070501, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.02.2020р. № 0005100501, № 0005080501, № 0005070501, мотивуючи його тим, що за результатами документальної планової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС в Одеській області від 10.02.2020 р. № 0005100501, № 0005080501, № 0005070501. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що посадовими особами позивача не було представлено до перевірки оформлених належним чином документів, наявність яких передбачена діючим законодавством України, а саме договорів, актів виконаних робіт, банківських виписок, рахунків, інших документів, які містять відомості про господарські операції, що призвело до завищення собівартості реалізованої продукції на загальну суму 2 236 647 тис. грн. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2, п. 75.1, ст. 75, п. 77.1 ст. 77 ПК України, з урахуванням вимог п. 82.1 ст. 82 ПК України, плана-графіку проведення планових документальних виїзних перевірок платників податків на грудень 2019 року, наказу № 2351 від 09.12.2019р. проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонні покриття та технології, код ЄДРПОУ 41517968 з дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.08.2017р. по 30.09.2019р., валютного за період з 11.08.2017р. по 30.09.2019р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 11.08.2017р. по 30.09.2019р., іншого законодавства за період з 11.08.2017р. по 30.09.2019р., відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки. За наслідками перевірки складено акт № 39/15-32-05.01/41517968 від 20.01.2020р. (а.с. 16-59), відповідно до висновків якого встановлені наступні порушення: - п.п. 14.1.13, 14.1.31, 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202, п. 14.1, ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, розділу І Загальні положення Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності, п. 3.10 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, п. 5, п. 7, п. 21 П (С) БО 15 Дохід, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати, стандарту бухгалтерського обліку 9 Запаси, п. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення в сумі 223170 грн., в т.ч. за 2018 рік на суму 43630 грн., за 1 кв. 2019 року на суму 179540 грн. та заниження податку на прибуток всього на суму 402596 грн. в т.ч.: 2018 рік на суму 362426 грн., 1 кв. 2019 року на суму 40170 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення податку на додану вартість всього на суму 576300 грн. в т.ч.: грудень 2018 року на суму 576300 грн.; - п. 121.1 ст. 121 ПК України за незабезпечення зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 грн.; - п. 49.2 ст. 49 ПК України ТОВ Бетонні покриття та технології несвоєчасно подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартал 2019 року (вдруге протягом року). За результатами перевірки Головним управління ДПС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме: - № 0005070501 від 10.02.2020 року про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 223 170 грн. за 2018 рік; - № 0005080501 від 10.02.2020 року про збільшення суми грошового зобов`язання податку на прибуток на 402 596 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 100 649 грн.; - № 0005100501 від 10.02.2020 року про зменшення розміру від`ємного значення ПДВ 576 300 грн. у грудні 2018 року. Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було проведено зустрічних звірок контрагента та не надано доказів про визнання недійсними первинних документів позивача. П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне: Згідно пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Зокрема, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання). Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Перевіряючи правомірність прийняття контролючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного. Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Так, відповідач ставить під сумнів господарські взаємовідносини ТОВ Бетонні покриття та технології з ТОВ Балу Індустрія. Крім того, в акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки проведено аналіз можливості виконання оформлених господарських операцій з придбання (виробництва)/продажу ідентифікованих товарів/послуш із використанням наявних основних засобів, трудових ресурсів, та встановлено, що господарська діяльність ТОВ Балу Індустрія, згідно наявних інформаційних баз ДПС з ознаками сумнівності та має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, зокрема: - декларація з податку на прибуток до ДПІ за 2018р. не надавалась, що свідчить про не відображення постачальником ТОВ Балу Індустрія у складі доходів суми реалізованих товарів на 134717547 грн., в т.ч. на адресу ТОВ Бетонні покриття та технології за 2018р. в сумі 3457800 грн., в т.ч. ПДВ 576300 грн., за 2019 рік звітність до контролюючого органу не надавалась; - згідно даних баз ДПС постачальником ТОВ Балу Індустрія вказаного в ЄРПН товару було підприємство: ТОВ Шарно, на адресу якого вказаний товар не надходив, що підтверджує розірвання ланцюгу постачання, неможливості виготовлення та продажу товарів власними силами, що і засвідчує неправомірність включення до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку по отриманим від постачальника ТОВ Балу Індустрія матеріалів (засіб для догляду за бетоном та суперпластифікатор для бетону). Як убачається із матеріалів справ, між ТОВ Бетонні технології та покриття (Покупець) та ТОВ Балу Індустрія (Постачальник) був укладений договір поставки № 19/11/18 від 19.11.2018 року (а.с. 69-71), згідно якого Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупцю засіб для догляду за бетоном Emcori B VM та суперпластифікатор для бетону Muraplast FK 59, а покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати товар відповідно до умов цього договору. Кількість, ціна, асортимент і одиниці вимірювань товару відображаються у відповідних заявках Покупця, рахунках і видаткових накладних. Видаткові накладні після підписання їх Сторонами набувають юридичну силу специфікацій в розмінні ст. 266 Господарського кодексу України (п. 1.2 договору). Всі розрахунки здійснюються в національній валюті України в безготівковій формі (п. 3.2 договору). Поставка товару здійснюється відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010р. Датою поставки вважається дати прийняття Покупцем товару за видатковою накладною. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (доставка у визначені Покупцем заявках в місця, зокрема, в м. Одеса, будівельний майданчик КП Міжнародний аеропорт Одеса) (п. 4.2. договору). Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки була використана податкова інформація щодо зазначених господарських взаємовідносин, яка, на думу відповідача, свідчить про відсутність підтвердження здійснення господарських операцій. Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому Позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу. З огляду на викладене, поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов`язань. Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Водночас, слід зазначити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання недійсними правочинів позивача з контрагентами. Окрім того, як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, відповідачем зустрічних звірок по контрагентам позивача проведено не було. Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п`ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Вказана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справа № 826/8016/13-а, адміністративне провадження № К/9901/4058/18, від 10 вересня 2018 року справа № 826/25442/15, адміністративне провадження № К/9901/24925/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 810/2677/17, адміністративне провадження № К/9901/47242/18 та ін. За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень. Відповідачем не надано доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Бетонні Покриття та Технології порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг. Так, на підтвердження виконання господарських взаємовідносин позивачем надано: договір поставки, рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, квитанції № 1, платіжні доручення, договір на виготовлення продукції з давальницької сировини, додаткову угоду, договір на виконання робіт (надання послуг), накази (розпорядження), посадову інструкцію (а.с. 69-106, 165-177). Наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Як встановлено судом першої інстанції та не доведено відповідачем, надані ТОВ Бетонні Покриття та Технології документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству. Слід зазначити, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника. Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України. Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних. Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи. Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування. Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов`язання за договорами, укладеними з вищезазначеним контрагентом, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору. Актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації щодо господарських операцій з вищевказаними суб`єктами господарювання. При цьому протилежного не доведено відповідачем, невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлена. Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу обґрунтовуються податковою інформацією. При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.04.2018 р. у справі № 806/4408/13-а (адміністративне провадження № К/9901/3796/18), в якій зазначено, що можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких сформовано позивачем витрати та податковий кредит. У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 804/939/16 (адміністративне провадження № К/9901/376/17) зроблено висновок, що податкова інформація, наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Стосовно не наданих до перевірки товарно-транспортних документів, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року справа № 820/477/18, адміністративне провадження № К/9901/55969/18, від 11 вересня 2018 року справа № 815/6105/17, адміністративне провадження № К/9901/56987/18, від 11 вересня 2018 року справа № 821/995/17, адміністративне провадження № К/9901/54216/18 , від 11 вересня 2018 року справа № 823/2247/17, адміністративне провадження № К/9901/56440/18 та ін.). Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості матеріальних та трудових ресурсів не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення контрагентом позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок товарів (надання послуг, робіт). При цьому, умовами договорів таке залучення матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів не заперечується. Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 р. по справі № 2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16. Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не було проведено зустрічних звірок контрагента, не надано доказів про визнання недійсними первинних документів позивача. Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, базуються на припущеннях та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року по справі № 420/1860/20, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст Постанови складено - 30 вересня 2020 року. Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.