Постанова Одеський апеляційний суд № 499/78/17-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1724/20 Номер справи місцевого суду: 499/78/17-ц Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 51 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Хлібна база № 77» ДАРУ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на наступне. ОСОБА_1 з 10 травня 2016 року на підставі наказу № 57-к в.о. директора ДП «Хлібна база № 77» ДАРУ був призначений на посаду начальника елеватора вищевказаного підприємства. 23 листопада 2016 року згідно з наказом № 184-К позивача було звільнено з займаної посади у порядку п.3 ст.40 КЗпП України на підставі висновку члена комісії. Позивач просив суд визнати звільнення незаконним, поновити його на посаді начальника елеватора ДП «Хлібна база №77» ДАРУ та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу (т.1, а.с. 1). Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 вирішено відмовити (т.1, а.с. 96-98). Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до Апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій вказував на неповне дослідження обставин справи судом першої інстанції, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття необ`єктивного та незаконного рішення суду першої інстанції (т.1, а.с. 101-103). Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року залишено без змін (т.1, а.с. 145-148). 16 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою (т.1, а.с.164-166). Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с. 198-201). Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до державного підприємства «Хлібна база № 77» ДАРУ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено; визнано звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора ДП «Хлібна База №77» ДАРУ - незаконним; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника елеватора ДП «Хлібна База №77» ДАРУ. В даній частині рішення підлягало негайному виконанню. Вказаним рішення також ухвалено стягнути з ДП «Хлібна База №77» ДАРУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 184815 грн. 80 коп. з подальшим утриманням податків та зборів (т.1, а.с. 266-271). Не погоджуючись із рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року, ДП «Хлібна База №77» ДАРУ звернулося до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказане рішення Іванівського районного суду Одеської області підлягає оскарженню та скасуванню, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права. Апелянт вказує, що звільнення позивача відбулось у повній відповідності до вимог п. 3 ст. 40 КЗпП України, а протокол загальних зборів трудового колективу підприємства за своїм змістом та висновками, викладеними у його резолютивній частині, підтверджує факт розгляду подання керівництва про надання згоди первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора. У зв`язку з чим, ДП «Хлібна База №77» ДАРУ просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.2, а.с. 2-4). Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, що наказом від 10 травня 2016 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника елеватора ДП «Хлібна база № 77» ДАРУ (т. 1 а.с.3). 03 листопада 2016 року ОСОБА_1 допустив порушення посадової інструкції, а саме, відбулося змішування культур соняшнику та пшениці, що призвели до значної шкоди підприємству, про що технологом ОСОБА_2 (т.1 а.с. 58) та лаборантом ОСОБА_3 (т.1 а.с. 47) подано службові записки. За результатом розгляду даних службових записок наказом від 03 листопада 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від посади та призначено комісію для проведення службового розслідування по фактах порушень (т.1 а.с. 74). Під час роботи комісія виявила неодноразові порушення начальником елеватору ОСОБА_1 (а.с. 75-75 зворот), за результатом чого була складена службова записка юрисконсульта 1 категорії ОСОБА_4 від 09 листопада 2016 року (т.1 а.с. 76) та відповідно виданий наказ про оголошення ОСОБА_1 догани (т.1 а.с. 8) та службова записка від 09 листопада 2016 року і відповідно видано наказ від 09 листопада 2016 року про оголошення ОСОБА_1 догани повторно. Наказом від 23 листопада 2016 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України та на підставі висновку члена комісії юрисконсульта 1 категорії ОСОБА_4 (т.1 а.с.9). Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, Державне підприємство «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України наполягало на тому, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з додержання вимог трудового законодавства, з огляду на те, що протокол загальних зборів трудового колективу підприємства за своїм змістом та висновками, викладеними у резолютивній частині підтверджує факт розгляду подання керівництва про надання згоди первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора за п.2 ст. 43 КЗпП України (т.2 а.с.2-10). Як вже було зазначено вище, рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року було ухвалено судом першої інстанції під час нового розгляду зазначеної справи, після її повернення постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року, у якій касаційний суд звернув увагу на те, що, суд першої інстанції під час ухвалення рішення від 26 квітня 2017 року не врахував, що при оспоренні до суду наказу про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний перевірити правильність накладення дисциплінарного стягнення, які враховані при звільненні, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк. Встановивши, що з 3 листопада 2016 року ОСОБА_1 був відсторонений від посадових обов`язків начальника елеватора, на протязі робочого дня перебував на підприємстві, суд не з`ясував, яким саме чином позивач повинен був виконувати трудові обов`язки, будучи відстороненим від роботи, у чому саме виразилось невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, яке саме порушення ОСОБА_1 передувало для винесення наказу про його звільнення. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення роботодавця до відповідної профспілкової організації про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Протокол загальних зборів, за відсутності подання роботодавця до первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, не є попередньою згодою первинної профспілкової організації у розумінні статі 43 КЗпП України. Так відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. Згідно з вимогами частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. За змістом частини першої та другої статті 39 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на допущені роботодавцем порушення трудового законодавства при звільненні позивача, а саме зазначив, що наказ про звільнення не містить відомості про конкретний проступок позивача, питання щодо надання згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом не вирішувалось. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень КЗпП України, слід зробити висновок, що відповідач посилаючись на надання профспілковою організацією згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України повинен був довести наявності відповідних, передбачених законодавством умов. Втім, ані у суді першої інстанції після передачі зазначеної цивільної справи на новий розгляд, ані протягом апеляційного розгляду рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року, відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів надання згоди на звільнення позивача профспілковим комітетом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, а саме в п. 15 встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі. Оскільки факт звернення щодо отримання згоди/незгоди на звільнення працівника за ініціативою роботодавця є істотною обставиною, яка має значення для вирішення справи по суті, ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в первинної профспілкової організації Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України профспілки працівників системи державного матеріального резерву України було запитано згоду або відмову виборчого органу профспілки щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника елеватора Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 02 квітня 2020 року, засобами поштового зв`язку, до апеляційного суду від в.о. директора ДП «Хлібна база №77» Держрезерву України на виконання зазначеної вище ухвали було направлено клопотання про долучення копії протоколу загальних зборів первинної профспілкової організації ДП «Хлібна база №77» Держрезерву України від 07.05.2018 року, згiдно якого на загальних зборах від 07.05.2018 року було вирішено припинити діяльність відповідної профспілкової організації шляхом її ліквідації у добровільному порядку. Посилання ж апелянта на протокол загальних зборів трудового колективу як на належний доказ розгляду подання керівництва про надання згоди первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 ґрунтуються на суб`єктивному та хибному тлумаченні норм трудового законодавства. Таким чином висновок суду першої інстанції щодо порушення ДП «Хлібна база №77» Держрезерву України належної правової процедури під час звільнення позивача є таким, що прийнято з урахуванням обставин на які звернув увагу Верховний Суд під час касаційного перегляду рішення Іванівського районного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на вимогах трудового законодавства та матеріалах справи. Інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення апеляційна скарга не містить. Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого цивільного законодавства, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи відомостей щодо надання чи не надання згоди органом первинної профспілкової організації на звільнення позивача, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і фактично зводяться до переоцінки доказів, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Хлібна база №77» Державного агентства резерву України - залишити без задоволення. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 травня 2019 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький Повний текст цієї постанови складено 28 вересня 2020 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк 17.09.2020 року м. Одеса