Постанова 4824 № 753/3181/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 753/13181/19 номер провадження: 22-ц/824/3964/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівнина заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 червня 2019 року у складі судді Заставенко М.О., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 22 листопада 2014 року, на підставі якої банк надав йому кредитні кошти у розмірі 3 000 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, внаслідок чого станом на 17 січня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 11 492 грн 65 коп., яка складається із: заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 332 грн 75 коп., пені у розмірі 8 136 грн 44 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 523 грн 46 коп. З урахуванням наведеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 22 листопада 2014 року у розмірі 11 492 грн 65 коп. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 червня 2019 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ «КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, та вчиняли дії на його виконання, а отже він є укладеним між сторонами та є обов`язковим для виконання його сторонами, що відповідає судовій практиці Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13. Вказує, що при укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст.634 ЦК України щодо приєднання до запропонованого банком договору. Зазначає, що відповідач не оспорював кредитний договір, розрахунок заборгованості не спростував, не довів відсутність заборгованості та не заперечував наявності між сторонами кредитних зобов`язань. Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 11 492 грн 65 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення заборгованості, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують факт укладання кредитного договору. Такі висновки суду є правильними й такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої позивач надав йому грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3 000 грн 00 коп., що підтверджується копією анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.6), копією паспорта відповідача (а.с.23) та розрахунком заборгованості (а.с.4-5). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.1056-1 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. В матеріалах справи наявна анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами. Також вказана анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти не містить умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) та їх визначеного розміру. За таких обставин, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов й розміру сплати процентів, умов й розміру сплати пені, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав їм належну оцінку і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі, досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Доводи апеляційної скарги про порушення судом засад змагальності і неупередженості, оскільки за відсутності заперечень відповідача проти позову, суд самостійно навів доводи проти позовних вимог позивача щодо стягнення процентів та помилково послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою у справі, колегія суддів відхиляє як безпідставні та необгрунтовані. По-перше, наведені доводи свідчать про хибне розуміння позивачем принципу змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. У даній справі позивач, в тому числі, просить стягнути обумовлені кредитним договором проценти. Саме від доведеності досягнення між сторонами згоди щодо умов та розміру сплати процентів у договорі залежало, чи виникли такі обов`язки у відповідача, чи ні. Позивач замість того, щоб надати належні, допустимі та достатні докази досягнення згоди у належній формі з цих питань, побудував свою правову позицію таким чином: оскільки відповідач не спростував викладені у позові обставини, то це і є достатнім доказом, який беззаперечно доводить необхідність сплати коштів у визначених ним розмірах. З такою логікою погодитися неможливо, оскільки згідно з принципом змагальності саме позивач має довести досягнення згоди між сторонами з цих питань, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності (правова позиція Верховного Суду у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17). По-друге, процесуальний закон покладає на суд обов`язок при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Такий припис цивільного процесуального закону кореспондується із положеннями п.1 ч.2 ст.45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Окрім того, таке кореспондується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права, закріпленим у преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс Верховний чи Конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. Апеляційна скарга містить посилання на неврахування судом того факту, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про не укладення договору. Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач користувався коштами і періодично погашав кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення зазначених у розрахунку процентів з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування судової практики Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13 та Верховного Суду у постанові від 07 березня 2018 року у справі №755/18246/15-ц, суперечать положенням процесуального закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься у наведених заявником постановах колегії суддів Касаційного цивільного суду, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований апеляційним судом при вирішенні спору. Що стосується посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/18 про те, що в межах строку кредитування відповідач повинен повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичним (щомісячними) платежами, то воно не заслуговує на увагу, оскільки з урахуванням встановлених вище обставин відсутні підстави вважати, що між сторонами досягнута домовленість щодо умов й розміру сплати процентів. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 червня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: