Постанова Дніпровський апеляційний суд № 198/925/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5656/20 Справа № 198/925/19 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про розірвання договору оренди земельної ділянки, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі - ТОВ "Лан") про розірвання договору оренди земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області 22.07.2015 року за реєстровим номером 415, вона є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,3457 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349, яка належала її померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 батьку ОСОБА_2 02 вересня 2014 року, за життя ОСОБА_2 , між ним та ТОВ "Лан" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років, права та обов`язки орендодавця за яким, після смерті ОСОБА_2 , в порядку спадкування перейшли до позивачки. Пунктом 7 договору оренди земельної ділянки було визначено, що орендар кожні п`ять років дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше, як за 100 днів. Отже, як зазначала позивачка, пунктом 7 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки на відповідача покладений обов`язок надання згоди на розірвання договору кожні п`ять років, без будь-яких додаткових підстав, окрім виниклої у позивачки потреби чи бажання щодо розірвання договору. На виконання положень пункту 7 договору оренди земельної ділянки, позивачка 29.05.2019 року звернулася до відповідача з письмовою заявою, попередивши останнього про те, що має намір припинити дію договору оренди земельної ділянки (розірвати такий), оскільки бажає самостійно обробляти землю. Однак, відповідач відмовив позивачці у розірванні укладеного договору оренди земельної ділянки, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди для розірвання укладеного договору, оскільки ним були виконані всі обов`язки за договором та права позивачки не порушувались, крім того відповідач зазначив, що умови договору не передбачають можливості розірвання договору в односторонньому порядку. Зазначаючи, що договір оренди земельної ділянки може бути розірваним за згодою сторін, в тому числі, достроково за рішенням суду, посилаючись на положення статей 526, 651 ЦК України, Закон України "Про оренду землі" позивачка просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 7,3457 га, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349, укладений 02.09.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Лан", стягнувши з відповідача на її користь понесені судові витрати по справі. Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення у справі не дослідив усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не надав належної оцінки змісту п.7 договору оренди земельної ділянки, який містить декілька узгоджених між сторонами умов, перша стосується поновлення дії договору після закінчення його строку 15 років, друга стосується кожних п`яти років дії договору оренди, як в цілому, так і у випадках його поновлення на новий строк, цей пункт договору зобов`язує орендаря надавати згоду на розірвання договору кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції установлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАО 001297 від 22.07.2015 року, виданого державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим номером 415, позивачка по справі ОСОБА_1 , після смерті свого батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала належну за життя останньому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії III-ДП № 037025, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,3457 га, розташовану на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349 (а.с.7,9). Право власності на успадковану земельну ділянку зареєстровано за позивачкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.07.2015 року, про що свідчить відповідний витяг з реєстру (а.с.8). 02 вересня 2014 року між відповідачем ТОВ "Лан" та покійним батьком позивачки ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349, права орендодавця за яким після смерті батька, в порядку спадкування, перейшли до позивачки в повному обсязі, при цьому відповідно до укладеного договору батько позивачки ОСОБА_2 за життя передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку площею 7,3457 га, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.11,12). Хоча наявна в матеріалах справи копія оспорюваного договору не містить дати його підписання, сторона позивача в судовому засіданні не оспорювала та підтвердила факт його підписання ОСОБА_2 саме 02.09.2014 року, про що також свідчить і копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, з якого вбачається, що право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:001:0349, зареєстроване за ТОВ "Лан" на підставі договору б/н від 02.09.2014 року, укладеного з орендодавцем ОСОБА_2 (індексний номер рішення 17359203 від 20.11.2014 року) (а.с.13). Згідно п.32 Договору останній набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, при цьому перехід права власності на орендовану земельну ділянку або її частину до другої особи не є підставою для зміни договору (п.29 Договору) (а.с.11). Жодна із сторін не оспорювала укладення вказаного договору та його чинність. Разом з тим, у позовній заяві позивачка наполягала на достроковому розірванні укладеного між сторонами договору кожні п`ять років, якщо у нього виникне така потреба або бажання, відповідно до положень п.7 договору оренди земельної ділянки, на що відповідач зобов`язаний надати згоду. Водночас, відповідач дотримується позиції того, що п.7 договору оренди земельної ділянки не передбачає можливості розірвання договору в односторонньому порядку, при цьому стосується не можливості розірвання договору кожні п`ять років за бажанням позивача, а можливості перегляду кожних п`ять років умов укладеного договору оренди землі, з метою ймовірного їх покращення. Так, зі змісту пункту 7 договору оренди земельної ділянки, укладеного 02.09.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Лан" вбачається, що останній складається з двох абзаців наступного змісту: "Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично" (а.с.11). Таким чином, встановлено, що сторони по різному розуміють та тлумачать, кожен на свою користь, речення третє абзацу другого п.7 договору оренди земельної ділянки, а відтак між останніми при укладенні договору не досягнуто згоди відносно положень абз.2 п.7 договору оренди земельної ділянки Разом з тим, жодною зі сторін не надано належних доказів про звернення до суду з позовом про тлумачення змісту правочину. Позовні вимоги позивачем не уточнювалися. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності, прийшовши до висновку, що позивачкою не доведено можливості розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки кожні п`ять років в односторонньому порядку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України). Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами ч.1 ст. 651 ЦК України та ч.ч.3,4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, а розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що за згодою сторін у договорі оренди землі крім істотних умов, необхідних для такого виду договорів, можуть зазначатися також обставини, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди. Таким чином, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку можливе або в силу закону, або тоді, коли це прямо передбачено у договорі, при цьому сторони договору повинні чітко визначити підстави та порядок такого розірвання. В протилежному випадку договір може бути розірвано тільки за згодою сторін. Так, пунктом 7 укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Лан" договору оренди землі від 02.09.2014 року встановлено, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Іншими словами, сторони обумовили, що для настання події розірвання договору за вказаним пунктом через кожні п`ять років дії договору повинно бути дотримано одночасно дві умови - своєчасне попередження орендодавця про намір розірвати договір та згода орендаря на таке розірвання. Разом з тим, в пунктах 27 та 28 договору сторони домовились, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, а дія договору припиняється шляхом його розірвання: 1) за взаємною згодою сторін; 2) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Всі зазначені умови пунктів 7, 27 та 28 договору є результатом досягнення домовленості між ОСОБА_2 та ТОВ "Лан", які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Укладаючи договір оренди землі, сторони узгодили усі умови (пункти) договору, визначили їх зміст, а тому зазначений договір укладено з усіма погодженими сторонами умовами. Як виходить зі змісту договору оренди землі, сторони не погоджували, що розірвання договору за ініціативою орендодавця, яке здійснюється відповідно до умов п.7 договору, не потребує додаткового укладення сторонами угоди про розірвання договору або що договір вважається розірваним тільки за однієї умови - дотримання орендодавцем строку попередження. Посилання позивачки на те, що надання ТОВ "Лан" під час укладення договору 02.09.2014 року безумовної згоди на розірвання договору оренди у майбутньому (через кожні п`ять років дії договору), та, як наслідок, виникнення у товариства обов`язку укласти угоду про розірвання договору, не може бути прийнято до уваги, оскільки згода наперед - це завуальована форма одностороннього розірвання договору, яка не допускається та яка не була погоджена сторонами за відсутності поважних причин для такого. Враховуючи вимоги статті 14 Закону України "Про оренду землі" щодо укладення договору оренди землі в письмовій формі, в такому випадку належною є згода орендаря на розірвання договору у формі додаткової угоди до договору, на укладення якої ТОВ "Лан" не погоджується. Отже, сторонами не досягнуто згоди на розірвання договору оренди від 02.09.2014 року згідно з пунктами 7 та 27 договору, а іншими умовами останнього не передбачено можливості односторонньої відмови від договору з боку орендодавця без поважних причин. В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору. Крім того, згідно зі ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Між тим, жодної іншої підстави для дострокового розірвання договору оренди, крім посилання на п.7 договору та бажання самостійно обробляти земельну ділянку, ОСОБА_1 не навела. Однак, таке право власника землі - орендодавця не є самостійною та достатньою підставою, визначеною нормативно-правовими актами, для розірвання договору оренди землі. Встановивши вищезазначені обставини, керуючись положеннями ст.ст. 6, 11, 626, 627, 628, 651, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 14, 15, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, оскільки не дослідив усі обставини справи, а саме те, що п.7 договору оренди земельної ділянки встановлений загальний строк дії договору 15 років, але відповідач заздалегідь дав згоду на дострокове розірвання договору через кожні п`ять років безперервного користування, у разі якщо у позивачки, як орендодавця, виникне для цього потреба або бажання, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до положень ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Таким чином, умови, за наявності яких можливе розірвання договору в односторонньому порядку, мають бути чітко визначені договором про оренду земельної ділянки. Наявність в договорі умови про можливість його розірвання в односторонньому порядку є вирішальною для розгляду справи. Сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Проте абз.2 п.7 укладеного договору оренди землі, на який посилається позивачка як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання. Водночас, зі змісту вказаного пункту вбачається, що для розірвання договору потрібна згода відповідача, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов. Окрім того, п.28 договору оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, при цьому в п.27 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін. Тому, посилання позивачки на своє право у будь-який час, зі спливом п`яти років в односторонньому порядку розірвати договір за потребою чи бажанням, не знаходить свого підтвердження, оскільки ніяким із пунктів укладеного договору сторони не погоджували умови, порядок та механізм його одностороннього розірвання. Доказів про наявність інших підстав для розірвання договору в односторонньому порядку позивачкою не надано. Доводи в апеляційній скарзі позивачки про те, що вона належним чином дотримувалася та виконувала умови договору оренди землі, в тому числі вимоги п.7 договору щодо вчасного повідомлення відповідача про свій намір розірвати договір зі спливом 5 років, натомість відповідач, відмовляючись від припинення договірних відносин, порушив умови такого договору; що положення Закону України "Про оренду землі" в частині мінімального строку оренди земельної ділянки 7 років не було чинним на час укладення договору оренди, не можуть бути прийняті судом до уваги. Так, дійсно відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди, при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" від 12.02.2015 року внесено зміни до Закону України "Про оренду землі", якими визначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років. Відповідно до ст. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" від 12.02.2015 року, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, згідно з ч.ч.1,3 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років. Отже, Закон не допускає строк дії договору менший ніж 7 років. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з абзацом другим частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Враховуючи зазначене, свобода договору не є абсолютною. Сторони договору мають враховувати вимоги законодавства, які визначені для них як обов`язкові, та не можуть змінити дію таких вимог законодавства договором, якщо це прямо не передбачено законодавством. Інші доводи позивачки, викладені нею в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко